Олександр Шевченко — головний ветеринарний лікар мережі клінік «Зооімперія». До вторгнення Росії він жив звичайним життям, займаючись улюбленою ветеринарною практикою. Війна застала його в селі Дар’ївка неподалік від Херсона. Тепер Олександр не тільки продовжує свою роботу в умовах війни, але й активно рятує тварин у найбільш небезпечних зонах. Як це відбувається, він розповів кореспондентці «Одеського життя».
«В перші дні війни був справжній зомбі-апокаліпсис»
Вже майже три роки Олександр виїжджає в деокуповані населені пункти та на лінію фронту, надаючи допомогу пораненим тваринам, використовуючи всі доступні ресурси та своє професійне уміння. Як і для багатьох українців повномасштабна війна для ветеринара стала несподіванкою: раптово на Херсонщині з’явилися чужі люди в зеленій формі та масках, і ніхто не міг зрозуміти, що відбувається.
— Два тижні нас не випускали з села, а потім дозволили виїжджати лише з білими ганчірками на машинах, як в окупантів. Я одразу почав їздити на роботу, адже в Херсоні та інших населених пунктах панував справжній хаос. Люди масово виїжджали, залишаючи тварин на вулицях, у вольєрах, прив’язаними до парканів або стовпів. Це виглядало як зомбі-апокаліпсис. Багато тварин не були пристосовані до життя на вулиці, а російські позашляховики давили їх.
Щодня Олександру доводилося рятувати тварин у складних ситуаціях. Він згадує, що окупанти поводилися по-різному, постійно шукали якихось «нацистів». Перший раз, коли він проїжджав блокпост з росіянами, все пройшло відносно нормально, хоча він провів близько пів години під дулом автомата, поки його машину обшукували.
— На блокпостах також стояли представники «ЛНР» та «ДНР». З ними було простіше: якщо забезпечити їжу та воду, проблем не виникало. Але по дорозі було багато розстріляних і підірваних цивільних машин. Люди прагнули потрапити на підконтрольну Україні територію. Було важко це бачити і переживати.
Попри все, що відбувалося навколо, Олександр не припиняв працювати. Спочатку медикаментів для тварин вистачало, але з часом запаси вичерпалися. А потім доводилося імпровізувати: використовувати підручні засоби або людські ліки, а іноді навіть російські препарати.
— Одразу згадується історія про маленьке щеня з Чорнобаївки, якого переїхав позашляховик окупантів. Зізнаюся, це було видовище не для слабких нервів: тваринка була майже розірвана навпіл. Я буквально збирав її з підручних матеріалів. Щеня вижило, і люди, які його знайшли, залишили собі. Сподіваюся, що зараз з ним усе добре. Це був один із найскладніших випадків у моїй практиці, — з хвилюванням згадує Олександр.
«Під обстрілами працюють тільки «неадекватні»
Коли наші хлопці звільнили частину Херсонщини, Олександр почав виїжджати в інші населені пункти, зокрема на Донбас. В рамках евакуаційної місії він протягом чотирнадцяти днів провів 180 операцій різним тваринам, які приносили як військові з зони бойових дій, так і цивільні.
— Одним з таких напрямків була Костянтинівка, що у Донецькій області. Багато тварин страждали від вибухових травм. Мені допомагали як звичайні люди, так і благодійні фонди. Також я їздив на блокпости на прохання військових, щоб стерилізувати собак, які до них прибилися, та вакцинувати їх від сказу.
Зараз Олександр рідше виїжджає, але продовжує допомагати тваринам у небезпечних місцях, куди люди зазвичай бояться їхати. «Працювати під обстрілами виїжджають тільки такі «неадекватні», як я», — жартує ветеринар. На питання про захисний одяг він відповів, що бронежилети вже не в моді. Але у дуже небезпечних ситуаціях надягає бронежилет та шолом, наприклад, у таких населених пунктах, як Кіндійка та Антонівка.
— У листопаді 2022 року, після звільнення Херсонщини, мені довелося виїхати на один із найскладніших викликів в Антонівку. Бабуся знайшла прив’язану собаку, у якої ланцюг врізався в шию. Просто біля розбомбленого Антонівського мосту мені довелося оперувати песика на колінах, буквально на місці, зібравши його докупи. Навколо свистять ракети, вибухи, хаос, а я молюся над тим щеням, щоб встигнути завершити операцію. Руки тремтять, а бабуся спокійно сидить біля мене і розповідає, як їй живеться. Ось такі — ці українці, — з усмішкою згадує чоловік.
Нещодавно до Олександра привезли алабая, на ім’я Кубас з Білолозерки після сильного артобстрілу. Тварина мала розтрощений череп, розірвану шкіру та вибите око. Олександр надав йому першу хірургічну допомогу. Зараз Кубас живий і проходить та реабілітацію. На жаль, такі випадки не рідкість, адже на війні тварини часто страждають від осколкових поранень та переломів кінцівок. Олександр також згадує про підрив Каховської ГЕС, який він називає «Титаніком за один день».
— Описати те, що я побачив, просто неможливо. Ще вчора були звичайні вулиці та домівки, а сьогодні доводиться пливти по дахах. Вода спочатку була настільки прозорою, що я міг бачити автомобілі на дні. В таких екстремальних умовах ми ловили собак і котів, а, потім хтось «виловлював» людей… Ми працювали з ранку до ночі, приводячи їх до ладу і відкачуючи. Це було більше тисячі тварин.
Місцеві дуже боялися лептоспірозу. У воді плавали трупи тварин, що викликало великий страх, адже лептоспіроз — серйозна хвороба. Переживали також через можливість холери та чуми, оскільки почали масово з’являтися гризуни. Нині ситуація покращилася: з’явилися фахівці, які займаються боротьбою з цими проблемами у Херсоні та області.
«Не залишайте тварин, вони теж мають душу»
На вулицях Херсонської області та інших населених пунктів, де триває активна війна, досі багато безпритульних тварин. Вони утворюють зграї: коти, звичайні та декоративні собаки. Тварини розмножуються і живуть у покинутих зонах: залишених підприємствах, забудовах і прибережних територіях. До них іноді приєднуються дикі тварини. Олександр каже, що в таких містах активно розвивається сказ.
— Притулків для тварин у Херсоні та інших регіонах поблизу лінії фронту наразі небагато, і якщо є, то вони переповнені. Немає можливості приймати нових тварин, а влада та держава не фінансують їх утримання чи допомогу, що є великою проблемою, — акцентує Олександр.
Змінилися відносини між тваринами і людьми. Покинуті кішки та собаки проявляють емоції і все розуміють. Вони відчувають стрес, реагують на зміну запахів і людей, відмовляються від їжі та води, ховаються в укриттях і можуть помирати від депресії. А якщо люди повертаються додому, то вони не забирають своїх тварин назад. Олександр неодноразово стикався з такими випадками.
— Дбайте про тварин так, як це можливо в умовах війни. Перш за все, важливо забезпечити їх їжею, адже голодні тварини часто збиваються в зграї та можуть ставати агресивними. Якщо ви зустрічаєте тварину, яка потребує допомоги, надайте її. Якщо це тварина травмована, використовуйте будь-які підручні матеріали, щоб накласти джгут або перев’язати рани, обробіть її антисептиком.
За ці три роки війни Олександру довелося побачити стільки крові, поранених тварин з одірваними кінцівками, розірваними головами і вухами — більше, ніж за всю ветеринарну практику. Тому зараз він бажає, щоб швидше закінчився цей жах і можна було просто на тиждень-два закритися вдома, відключити телефон і відпочити.
