Їхня пишність потроху згасає, але в цій зміні є своя магія, своя ніжна краса. Вересневі клумби Одеси — це маленькі зелені оазиси, що дарують спокій і радість серед гудіння машин і метушні міських вулиць.
Йдеш вулицями ― клумби одразу впадають в око. Вони не кричать яскравими барвами, як улітку, коли квіти буяють у повній силі. Тепер тут більше зелені: кущі, акуратно підстрижені, стоять, наче причепурені перед осіннім балом.
А коли дощ… Листя блищить після дощу, відбиваючи промені сонця, ніби хоче сказати: «Дивись, я ще тут, я ще живе!». Квіти ще тримаються — петунії, чорнобривці, троянди, мальви — але їх уже менше, і вони здаються якимись задумливими, ніби знають, що скоро поступляться місцем осінній палітрі.
А ще на клумбах зустрічаються невеличкі деревця, що додають особливого шарму. Їхні листочки вже подекуди торкаються осіннього золота, а під ногами хрумтять перші каштани, що падають на бруківку.
Ці маленькі дерева, кущі й квіти разом створюють острівці тиші, де можна зупинитися, вдихнути свіже повітря й відчути, як місто дихає разом із тобою. Навіть у самому серці Одеси, де гудуть машини й поспішають перехожі, ці клумби — як нагадування, що природа завжди поруч, завжди готова подарувати мить спокою. Особливо тепер ― під час війни…
Вересневі клумби Одеси — це про швидкоплинність і красу моменту. Вони ніби шепочуть: «Милуйся, поки ми тут, поки ще тепло, поки листя не стало зовсім золотим».
Є в цьому щось зворушливе, щось дуже одеське — уміння знаходити радість у простих речах, у зелені, що тримається за літо, у квітах, що ще цвітуть, попри осінній подих. Ці клумби — не просто прикраса міста, а частинка його душі, що живе в кожному листочку, кожній пелюстці, нагадуючи, що краса є навіть у змінах.
Фото авторки
Читайте також:
