Одесита Георгія Баріленка повномасштабне вторгнення росії застало в Києві. До нападу родина бійця готувалась: зібрали тривожні валізи та домовились про план дій. До армії чоловік долучився як доброволець, у складі «Карпатської Січі» відбивав Київщину.
– Зайшли в Ірпінь, підірваний міст, купа автівок, які просто стоять. Проїжджаємо тим мостом, там досить епічно, як в фільмах про апокаліпсис, – згадує Георгій.
У селах та містах Київщині, за словами бійця, було дуже відчутно сприяння місцевого населення: пропонували допомогу, виготовляли коктейлі Молотова, створювали власні блокпости.
Коли ворог відійшов, люди виходили зустрічати українських військових:
– Ми йдемо насторожі, кожен будинок перевіряємо, люди вибігають: «Може вам водички? А вони ось там, а в тому районі їх немає, вони трошки далі, йдемо, ми вам покажемо». Це було очень класно.
Після остаточного звільнення Київщини, Георгій долучився до лав «Азову» та поїхав захищати Схід: спочатку на Харківському напрямку, потім – на Запорізькому. Там на відбитих позиціях, українські бійці і знаходили «трофеї» в сумках ворога: тюбики з тушшю для вій, тональні креми, піну для гоління, жіночі гаманці.
– Це було досить смішно, ми розуміємо, для чого вони туди прийшли. Можливо, ось ці гаманці, туш – це їхня мотивація.
Але найдивніша знахідка бійців – не туш і не тоналка. На одній із позицій в посадці поміж селами бійці знайшли унітаз. Довезти його додому російським мародерам не вдалось: вони загинули.
Георгій каже, що бореться за майбутнє України, зокрема і для своєї дитини.
– Війна йде не за сьогодні, не за завтра, а за майбутнє – яке воно буде в нас, а насамперед в наших дітей. Якщо російські війська сюди прийдуть, у нас буде все так само, як в росії: країна буде поліцейською державою, де ніхто немає права висловлюватись. Такого майбутнього я своїй дитині не бажаю, – коментує боєць.
Вас також може зацікавити:
