Село Шершенці лежить на Шпаковому шляху, який отримав свою назву на честь першого отамана-провідника Федора Шпака. Цей шлях не тільки забезпечував населення сіллю, а й став провідником нових ідей та культурних традицій. Тут ходили чумаки з сіллю, а над ними сяяв Чумацький шлях, під яким народжувалися історії, байки, пісні. Обмін культурами збагачував духовність жителів Шершенців. Отже, ця розповідь про село, що входить до культурно-туристичного маршруту «Шпаків шлях», який осягнув п’ятнадцять населених пунктів Кодимщини.
«Одеська Швейцарія»
За історичними відомостями, село Шершенці засноване у XVI столітті. Лежить воно між схилами гір, у розлогій долині річки Білочі, на кам’яних пагорбах, гаптованих глибокими ярами та балками, багатими на поклади вапняку, глини, піску.
Дорога з Балти до Шершенців в’ється безкраїми ланами, багатими лісами, що пропливають за вікном автомобіля. За годину ми у гостинному селі. Захоплюватись його краєвидами почали ще з пагорба, при в’їзді.
– Село ніколи не перейменовували. А річку Білочі у минулому називали «Золотою». Адже на її берегах містилося одинадцять мукомельних млинів та одна шерстобійня, — розповідає мешканка Шершенців Лариса Ямпольська.
Цікаво, що село називають «Одеською Швейцарією» не тільки місцеві жителі, а й заїжджі. Тому що мальовничість ландшафту, гірські хребти, вкриті густою рослинністю, широкі полонини справді нагадують Швейцарію. Звивисті дороги підіймаються на пагорби, до будинків, серед яких ще збереглися і старовинні.
Про «башку», що нагадує житло хоббітів
«Башка» — так раніше називали будинки у Шершенцях. В таких будинках напівкруглої форми, вимуруваних із каміння, було кілька кімнат і в них жили люди. «Башки» будувались не тільки для житла, а й як господарські споруди – в них тримали корів, овець, свиней, кіз, курей. Хтось із туристів сказав, що «башки» нагадують Хоббітанський Шир. Вони і справді дуже затишні і привітні.
– Мій дідусь довго жив у такій «башкі». Там все було, як у будинку. Коли почали будувати звичайні будинки, вкриті соломою, то «башки» використовували для збереження продуктів, бо там довго трималась постійна температура. Моя мама ще на якийсь час відкривала двері, щоб туди заходила прохолода. А коли були морози, то двері утеплювались, щоб нічого не померзло, — розповідає уродженка села Лідія Галактіонова.
«Башки», які використовували для зберігання продуктів, називали льох чи підвал. Й донині ще збереглися тут такі будиночки, в яких живуть люди.
А ще, тут є гостинна еко-етнохата «Білочі». Ще донедавна вона приймала гостей. Війна змусила її власників виїхати за кордон. Однак після нашої перемоги хата знову щиросердно відкриє двері для подорожніх.
Під покровом Архистратига Михаїла
За народними переказами, Шершенцям вже понад 400 років. У сиву давнину територія сучасного села була вкрита густим лісом, курінь лісника містився там, де тепер центр.
В центрі села стоїть старовинний храм — Святого Архистратига Михаїла, зведений ще в 1901 році на місці старої церкви, яка була зруйнована у XVII столітті поміщицею княгинею Гікою.
Історія храму має понад 120 років і цей храм занесено до Державного реєстру пам’яток архітектури. У 2006 році церква була реконструйована на кошти благодійника Віктора Добрянського. Свято-Михайлівська церква — одна з найгарніших культових споруд на Кодимщині.
На території церкви — невеликий церковний цвинтар, де поховані священнослужителі та графиня Сумарокова.
Селяни пам’ятають прізвище графа Сумарокова-Ельстона, якому належало до двох тисяч гектарів землі та тринадцять млинів. Його економія називалась «фільварком».
Крім землеробства тут було поширене випалювання вапна. Й досі в селі збереглися залишки вапнярок. Їх власники наймали односельців, які возили вапно в Балту та інші міста і села для продажу.
Щоб стати щасливим, треба напитися води з джерела
Місцина багата на цілющі джерела. Попід яром — Панська криниця, увінчана іконою. Вона розташована на території колишнього панського маєтку, де нині міститься ФАП.
Криниця зведена так, щоб сонячні промені завжди потрапляли в її басейн з великим запасом води. Промені віддзеркалюють від білого піску, що на дні, і від цього вода тут завжди блакитного кольору. Кажуть, що сонце збагачує цілющими властивостями її джерельні води, які фільтруються крізь поклади вапняку, дає світлу енергію і мотивації.
До речі, басейн із великим запасом води — це одна з особливостей шершенецьких криниць.
Нижче церкви розташована кам’яна криниця «Трійця» з великим жолобом, біля якого й сьогодні господині перуть пілки. За переказами, ця криниця була викопана на честь Святої Трійці і освячена у Богодухів день. Старожили розповідають, що в Україні був такий звичай – освячувати криниці саме на Богодухів день, бо вважалося, що саме в криницях переховуються русалки.
У долині, біля річки, серед високих верб сховалися старовинний дерев’яний журавель, кам’яна криниця і жолоб, витесаний з цільного каменю у формі купелі. Вони ще пам’ятають чумаків, які тут зупинялися на відпочинок.
А напитися води із криниці з трьома хрестами тут вважають за щастя. Кажуть, що вода в ній має міць і життєдайну силу. Криниця вмурована у схил на одній із сільських вулиць. І навіть у сильну спеку вода в ній завжди прохолодна. Переказують, що ця цілюща вода навіть рани гоїть.
Голубці й вино – українсько-молдавський колорит
Шершенці розташовані біля кордону з Молдовою, тому культура села поєднує в собі український і молдавський колорит. Тож зовсім не дивно, що тут готують як українські, так і молдавські страви. Такою стравою, наприклад, є мамалига. Її подають з сиром, шкварками, смаженою цибулею, з молоком, з часничком. Тут вас не тільки пригостять, а й залюбки проведуть майстер-клас.
Але коронною стравою шершенецьких господинь вважаються голубці. Вони тут неперевершені. Обов’язково приготовлені у печі, запашні і апетитні, густо политі домашньою сметаною – просто кулінарний автентичний шедевр! За традицією, у Шершенцях голубці роблять дуже малесенькими, загортаючи в листя капусти чи винограду. А називаються вони майже як у Грузії — дольма. Начинку для голубців готують із пшеничної, кукурудзяної, ячмінної крупи чи з рису, присмаченою смаженою цибулею зі шкварками або м’ясом (якщо не піст). І вся ця смакота – під келих шершенецького вина, народженого працею винороба.
Рецептом приготування голубців поділилася Лариса Ямпольська.
Рецепт приготування з кукурудзяною крупою:
- листя кислої капусти (крижалки) – 20-30 шт.
- кукурудзяна крупа – 1-1,5 стакана
- морква — 2-3 шт.
- цибуля – 3-4 шт.
- сметана — 2 ст.л.
- м’ясо – 500-600 г
- сіль – на смак
- мелений чорний перець
- лавровий лист
Промиваємо крижалки, ділимо на частини. Промиваємо кукурудзяну крупу і заливаємо кип’яченою водою. Залишаємо на хвилин 20, щоб набухла. Відкидаємо на сито. Почищену цибулю ріжемо. Моркву тремо на середній тертці, пасеруємо цибулю з морквою на олії. Змішуємо крупу з цибулею і морквою, додаємо м’ясний фарш. Солимо й перчимо на смак.
Загортаємо начинку у листочки. Складаємо в каструлю або в казан, заливаємо водою, додаємо сметану і кладемо у піч або у духовку. Як закипить, готуємо ще хвилин 40. До столу подаємо, поливши сметаною.
