Три сестри – Валентина, Любов, Віра. Усім трьом – за сімдесят. Народилися на Уралі. З давніх-давен дві живуть (тобто жили) у Сєвєродонецьку, одна – в Одесі. Тепер усі троє не лише зустрілися, а й вимушено оселилися у однокімнатній квартирі середньої сестри – одеситки Люби. Жінки все ще злякано здригаються від кожного звуку, фотографуватися відмовляються…
Про цю історію розповідає голова проекту «Гуманітарний штаб зберігачів часу» ГО «ІТ-бабусі» Ольга Філіппова.
– Так, три сестри… Вале – 77 років, Любе – 74 роки, Вірі – 72 роки. Валентина та Віра (з чоловіком та дочкою-інвалідом) жили у Сєверодонецьку… Досі не можуть повірити, що їхнє місто знищене майже повністю, що його намагається окупувати ворог. У свідомості жінок це не вкладається. А взагалі їм, можна сказати, пощастило: вони лишилися живі, змогли дістатися Одеси, – розповідає Ольга Філіппова.
Ольга Філіппова
– Наше місто було дуже гарне. 2014 року війна нас майже не торкнулася. Сєвєродонецьк перед війною став таким сучасним, охайним… З першого дня війни, 24 лютого, почалися жорстокі бомбардування міста. Поблизу розбили міську бібліотеку, у хаті вилетіли вікна. Загалом, знищували наше місто безперервно. Ми одразу перебралися до «підпілля» – до підвалу будинку. Газова труба була пошкоджена. Готували їжу разом із сусідами на електроплитці. Воду можна було набрати лише у підвалі. Молодша сестра разом із чоловіком та донькою-інвалідом проживали в іншому районі Сєверодонецька. Восьмого березня їхня сім’я дивом вижила: у кімнату, «згорнувши» балкон, влетів подарунок від «братського» народу – артилерійський снаряд. У цей час усі снідали на кухні, і завдяки цьому лишилися живі. Після цього сім’я сестри теж перебралася до підвалу – як і тисячі інших городян, – розповідає Валентина.
Так виглядає будинок у Сєверодонецьку однієї із сестер після «прильоту»
Аптеки, магазини розбиті. У підвалах тоді дуже холодно: лід, сніг, морози. Молодша сестра впала, виходячи з підвалу, зламала п’ять ребер, її відвезли до лікарні у тяжкому стані. Тоді й вирішили: треба терміново їхати.
Волонтери наприкінці березня вивезли їх спочатку до Дніпра, а далі – до Одеси… В Одесі молодшій сестрі знову погіршало, її забрали до лікарні. Були пошкоджені легені, довелося викачувати рідину.
– В Одесі ми почуваємося майже у безпеці. Отримали статус внутрішньо переміщених осіб та чекаємо, доки нам виплатять пенсії. Поки дали лише за один місяць… Ми досі не можемо сприйняти те, що відбувається. Навіщо їм нас знищувати?.. У голові це не вміщається, – каже Валентина.
…Ось і туляться зараз три сестри та їхні сім’ї в однокімнатній квартирці середньої – Люби. Усі зараз одержують допомогу від «Гуманітарного штабу зберігачів часу» ГО «ІТ-бабусі». А це і продукти, і лікарські препарати, товари особистої гігієни. Штаб надає психологічну допомогу літнім переселенцям.
У що вірять ці люди, на що сподіваються, простіше кажучи, «чим живуть»?
– Ми віримо у наші ЗСУ. Ми дуже сподіваємось, що наше місто вистоє. Так хочеться додому – до нашого вільного українського Сєверодонецька, – каже старша сестра.
Читайте також:
- Залишилася одна в будинку із 16 квартир: як поживають одеські зберігачі часу;
- Одеса на воєнному стані, день 80-й: візерунки доль та часів.
Фото надане Ольгою Філіпповою
