Новини Одеси та Одеської області

Щоденник переселенця: “Ми не знали, чи буде у нас завтра”

Щоденник переселенця: “Ми не знали, чи буде у нас завтра”

Редакція «Одеського життя» продовжує публікувати серію історій одеситів та громадян України, яким через війну довелося тікати до іншої країни.

Всі ці історії дуже різні — якісь закінчилися хепі-ендом, а якісь ще чекають на свій щасливий кінець. Як люди відреагувати на війну, чому вони вирішили поїхати, з якими труднощами зіштовхнулися на своєму шляху і як їх прийняли на чужині — читайте в «Одеському житті».

Ольга Філіна, 22 роки: «Ми не знали, чи буде у нас завтра»

Перед усім цим жахом я планувала подорож до Польщі. І саме ввечері 23 лютого купила собі квиток до Познані. Зазвичай я лягаю спати пізно, і сидячи на кухні приблизно о 00.30 я почула літак. Це був не пасажирський літак, він був дуже шумний. Після цього я лягла спати. Розплющила очі приблизно о 5.00 ранку від того, що затремтіли панорамні вікна. Подумала, що лопнула гума, яку часто палять біля будинку. А далі почалося пекло… Мені почали дзвонити близькі і попереджати, що почалася війна. На ранок ми із сім’єю прийняли рішення, що мені та моєму молодшому братові треба покинути країну. У голові була каша з думок, як зробити краще. Але кожен робив так, як відчував, ми не знали, чи буде в нас завтра.

25 лютого я з братом на машині виїхала з Одеси в напрямку траси «Одеса — Київ». Наш шлях був до Львова, а потім до Польщі. На українських дорогах було безліч блокпостів та шалені черги. Надвечір ми проїжджали Вінницю, коли почули повітряну тривогу. Було страшно. Моєму братові 16 років, і я за кермом зі сльозами на очах пояснювала, що робити, якщо нас почнуть обстрілювати, казала, що ми робимо якщо зі мною щось трапиться, куди бігти, кому дзвонити і так далі. Коли ми стояли в черзі на блокпост на під’їзді до Тернополя, його почали обстрілювати. Тоді ми повернули на кордон із Румунією. Їхали через Чернівці, а потім три доби стояли в черзі на перетині кордону. Це були мої найхолодніші ночі в житті. Велике спасибі людям та волонтерам біля прикордонного пункту Порубне. Вони всіх годували, напували і розводили багаття, щоб люди могли зігрітися.

Ми проїхали «Порубне» 1 березня, першого дня весни — найжахливіший перший день весни в моєму житті. Виїжджали по закордонним паспортам. У брата він був прострочений, але це не було проблемою. Опинившись у Румунії, стали думати, куди їхати, що робити і як жити далі… Мій брат не встиг закінчити 11 клас і треба було вирішувати питання зі школою. Вибрали Швецію. Не питайте, чому, просто вибрали і все.

Коли ми проїхали Румунію, то перед кордоном з Угорщиною вирішили зупинитися на ночівлю, зняли номер у готелі. Дівчина-орендодавець переконувала нас, що не треба платити, але ми відмовилися. Ми її попросили допомагати безкоштовно іншим українцям. Тоді вона вирішила нас нагодувати і принесла нам вечерю прямо в номер.

Потім на нас чекала довга дорога. Спочатку виїзд із Румунії, потім Угорщина, Словаччина і, нарешті, Польща. У Кракові залишилися на ночівлю. Після чого ми стали думати, як потрапити до Швеції. Там дуже дороге паливо і ми вирішили залишити машину у знайомих в Гданську, до Швеції відправитися на поромі з міста Гдиня — для українців він безкоштовний.

4 березня ми прибули до Карлскрону (Швеція) і одразу ж поїхали оформлятися в міграційний центр — подавати документи на тимчасовий захист (треба було показати паспорт, сфотографуватися, і вибрати, що я хочу я оформити — статус тимчасового захисту або біженця). Після чого нас розмістили в готелі при цьому центрі. У нашому номері жило три сім’ї, всі спали на двоповерхових ліжках. Годували тричі на день, був безкоштовний інтернет. Через пару днів нас переселили в інший готель із більш комфортними умовами. А за півтора тижні нас відправили до колишнього військового шпиталю. Там були погані умови. Ходив грип, ротавірус, ковід, і під кінець вітрянка. Тому через знайомих я знайшла чоловіка, який люб’язно дав нам притулок на умовах допомоги по дому. Жили ми у нього майже місяць. Зі спілкуванням у мене не було проблем. Я вільно володію англійською, з виключно російською або українською, як на мене, буде важкувато. Можна користуватися перекладачем, плюс багато волонтерів за кордоном російськомовні.

Щодо гуманітарної допомоги біженцям, то у Швеції є виплати від держави: 20крон на день (це 60 гривень) — якщо мешкаєте при гуртожитку або 60 крон (180 гривень) — якщо знайшли житло самостійно. А ось роботу потрібно шукати самостійно на будь-якій біржі праці. Більшість вакансій розраховані на просту фізичну роботу: мити посуд, прибирання в готелях тощо. Зарплата — від 2000 євро. У Швеції дуже підтримують Україну. Коли бачать наш паспорт — всі налітають із запитаннями чи потрібна допомога, як справи, як підтримати. Говорила завжди як є: «У мене вдома війна, і тому я тут!»

Коли мої документи на тимчасовий захист були готові, я вирішила повертатися в Україну. А ось брата залишили вчитися. В результаті я вилетіла зі Швеції 10 квітня. Дуже скучила за домом. Не змогла адаптуватися в іншій країні. Вдома залишилися бабуся, дідусь, мама, дядько та вихованці. Дуже не вистачало щирих розмов з близькими людьми! На даний момент я перебуваю в Одесі! Від цього мені більше радісно, ​​ніж страшно!

Читайте також:

Щоденник переселенця: «Війна показала мені, що і в моєму житті є зрадники»

Щоденник переселенця: «Бездомні допомогли знайти притулок»< /a>

 

Фото Ольги Філіної

 

Актуальна інформація ЗА Одесу у нашому Telegram каналі! Новини, фоторепортажі та історични факти про Одесу.
Читайте нас у Viber! На каналі «Комуналка» розповідаємо про комунальні платежі, тарифи, пільги та субсидії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Ще за темою
Всі новини
Вибір редакції
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: