Новини Одеси та Одеської області

Росіяни в Україні: хто вони і що ми з ними робимо?

Росіяни в Україні: хто вони і що ми з ними робимо?

На момент початку повномасштабної військової агресії РФ проти України на нашій території, за різними підрахунками, було від 175 до 200 тисяч росіян. Хто ці люди, чому вони опинилися в Україні 24 лютого і як сталося, що вони фактично позбавлені законних прав? Про це «Одеське життя» поговорило із Володимиром Жбанковим – юристом, керівником програм правової допомоги фонду «Free Russia Foundation» у Києві.

Насамперед, це сім’ї

Володимир Жбанков виїхав із РФ у 2015 році і з того часу проживає у Києві. Мотиви, за якими залишив колишню батьківщину і переїхав до України, він перераховує через кому: «з політичних, духовних, душевних мотивів, з любові».

Володимир Жбанков

У лютому Володимир намагався записатися в територіальну оборону Києва, але йому відмовили: чи позначився «червоний» паспорт, чи відсутність бойового досвіду. У наступні місяці Жбанкoв та представники Фонду розвинули активну волонтерську діяльність на підтримку ЗСУ та тероборони, за що накопичили понад десяток подячних грамот.

Але ні багаторічне проживання у Києві, ні подяка українських воїнів не гарантують йому сьогодні жодних прав. Як і більшості росіян, які не були заслані до нас режимом, а навпаки – протягом багатьох років тікали від нього в пошуках нормального життя, у тому числі сімейного.

– Більшість із цих росіян в Україні – просто сім’ї, – розповідає Жбанков. – Сім’ї, де один із подружжя громадянин РФ, або мама, або онуки. Тобто, це члени сімей українців, цивільні особи. Є кілька гігантських груп у телеграмі, де вони об’єднуються, і за час війни сформувалося ціле співтовариство. Вони нещодавно на мене вийшли, і я попросив їх провести серед себе “перепис населення”. Анкету заповнило близько 250 осіб, і ми отримали, на мою думку, цілком адекватну статистику. Ця мережева група включає всі можливі прошарки населення, і це релевантні дані, я можу спиратися на них.

Члени сімей – це й найбільш незахищена частина таких росіян. Їх зараз особливо завзято видавлюють із України. Далі йдуть люди, які зайняті волонтерством, і у них є всякі «подяки» та подячні листи від тероборони та ЗСУ. І там можна намагатися пробитися через особисті зв’язки на індивідуальну розмову та особливе ставлення. Що теж зовсім неправильно, тому що права мають бути у всіх, незалежно від того, знаєш ти дядька у високому кабінеті чи ні. І є бійці. Мені здається, до них взагалі має бути священне ставлення з огляду на їхню роль, але міграційній службі це мало цікаво.

Чому ці росіяни не змінили громадянство?

– Тому що процедуру влаштовано так, що для них це практично неможливо. В Україні визнано принцип єдиного громадянства, і одним із ступенів набуття українського громадянства є відмова від попереднього.

А щоб відмовитися від попереднього громадянства, потрібно надати, наприклад, документ, який називається «Листок вибуття». Це коли ти знімаєшся з реєстрації за місцем проживання в РФ і кудись убуваєш. І ти зобов’язаний довести, що ти нічого не винен попередній батьківщині. Тобто Україна у цьому випадку допомагає охороняти інтереси РФ.

Наступна проблема полягає в тому, що потрібно надати довідку про відсутність судимості. Теж із РФ. Її практично неможливо отримати дистанційно. А навіть якщо – якимось дивом – отримати дистанційно, неможливо досягти її визнання з боку української влади. Останні пояснюють це тим, що вони не мають можливості зв’язатися з владою РФ, щоб підтвердити справжність документа.

І вимога цієї довідки, в принципі, передбачає, що Україна визнає російську владу загалом і суди зокрема – легітимними та правовими, і російська судимість може стати суттєвим аргументом при відмові в українському громадянстві. І тут саме час згадати, скільки героїв і патріотів України засуджено у РФ за різними кримінальними статтями.

Є й дрібніші проблеми. Наприклад, досі потрібна архаїчна довідка про відсутність ВІЛ, туберкульозу тощо. ВІЛ-інфікованим у громадянстві згідно із законом відмовляти не повинні. Але піди отримай ту довідку! Та й взагалі виходить, що людина має публічно органам влади заявити, що вона ВІЛ-позитивна, хоча це її особиста справа. І, як ви розумієте, співробітники «міграційки» до ВІЛ-позитивних ставляться не дуже добре.

Більшість із цих росіян – люди, яким небезпечно їхати до РФ по довідки, оскільки вони неминуче перебувають у конфлікті з режимом. Після 24 лютого їм усім загрожує кримінальна стаття просто за те, що вони є членами сімей українців. Ніхто з тих, хто жив у цей період в Україні, не зміг утриматися від того, щоб не написати в соцмережах що-небудь, що підходить під склад статті про дискредитацію російської армії. А є величезна категорія, відсотків десять-двадцять від загальної кількості, які напрацювали собі на п’ять статей та багато десятків років за російським КК, активно підтримуючи Україну і навіть воюючи за неї.

«Політика партії» – всіх геть?

– Нинішня робота міграційної служби у цій сфері прямо шкодить державній безпеці, – стверджує Жбанков. – Практика ДМС полягає в тому, що якщо людина з російським чи білоруським паспортом потрапляє до їхньої зони уваги, вони намагаються витіснити її з країни. І про це всім відомо. Відповідно, ця практика виганяє людей у ​​«сіру зону» поза законом. Якщо ти живеш у великому місті, то це ще сюди-туди, якщо в маленькому, то просто перестаєш виходити з дому.

І цілком можливий такий сценарій: ти скривджений, ти розумієш, що міг і хотів щось корисне для України робити, а багато хто й робив – у березні, у квітні. І тут такий плювок в обличчя. Ця практика сильно збільшує шанси вербування таких людей спецслужбами РФ. Якщо нова батьківщина відкинула, то чому б не потоваришувати зі старою…

Підхід міграційної служби України і до українців із таких сімей досить цинічний, м’яко кажучи. Вони визнають, що є міжнародна конвенція, яка забороняє розлучати сім’ї. Але вони кажуть: то ми ж вас не розлучаємо, ви всією сім’єю можете з України виїхати! А там троє дітей, дружина, мама… Ось усім і пропонують виїхати, виїзд відкритий.

Умовно кажучи, один російський паспорт виштовхують за кордон разом із вісьмома українськими паспортами. Начебто не так все гаразд у країні з демографією, щоб відправляти звідси цілі сім’ї. Як правило, йдеться про молоді пари, про сім’ї з дітьми, про фахівців і бізнесменів, чий внесок в економіку був би досить ефективним.

У такій же ситуації у нас опинялися іспанці, казахи, ставлення таке саме. Начебто основний принцип міграційної служби – витіснити з країни всіх, наскільки це можливо. Це росіян стосується в першу чергу, але в принципі – всіх іноземців геть, з очей геть.

Про бійців за Україну

Найжахливіше і цинічне в цій історії – це ставлення до бійців-росіян, які борються в Україні зараз. Тому що далеко не всі з них були оформлені належним чином.

– Там сумна історія. Наприкінці лютого людей приймали буквально на заклик, як громадян України. Десь у березні з ними навіть укладали контракти. Потім перша паніка пройшла, ворога відігнали, все заспокоїлося, почали розбиратися з документами – і з’ясувалося, що все було зроблено неправильно. Тобто воювати за нас ці іноземці можуть, але при цьому у разі загибелі вони навіть у втрати, швидше за все, не увійдуть. Громадянам РФ і РБ, що воюють на нашому боці, і в полон краще не потрапляти: у Білорусі існує страта, а російські в’язниці відрізняються тортурами, інвалідизація практично гарантована.

Офіційна ж позиція така: якщо ви маєте військовий квиток, то ви можете воювати за Україну, скільки хочете. І тим, хто на момент підписання військового контракту легалізував своє перебування в Україні, тим військовий квиток дають. Але якщо, не дай боже, поранять чи ще чогось – всяке буває в житті, втомишся воювати, зрештою, повернешся до мирного життя – і все, термін твого легального перебування в країні давно закінчився! Їдь куди подалі. Повоювував, молодець, до побачення. Якесь свинство, мені здається. Хоча б до бійців можна з повагою ставитися. Бог із ними, з волонтерами, матерями, бабусями… але бійці?

Серед знайомих Володимира Жбанкова за Україну воює цілий взвод іноземців: троє росіян, четверо білорусів та красень-іспанець на ім’я Яго. Один із них нещодавно змушений був лягти на лікування після поранення. І вся подяка, яку він одержав від України, залишаючи країну, полягала у штрафі 3200 гривень за порушення термінів перебування на території країни. І не факт, що він зараз зможе в’їхати назад, хоча це діючий боєць, він воював з лютого і термін перебування власне порушив тому, що сидів у окопі. Ходити конторами було ніколи.

За словами Жбанкова, безправні у нас не лише росіяни чи білоруси, а й усі інші іноземці.

– Був же відомий випадок із британцем, який взагалі був лежачим хворим. Він їхав на лікування, з Маріуполя, весь поранений. І лежачому теж штраф вкотили без проблем, і затримали на кордоні.

Загадкове право «самоповернутися»

Отже, громадянину РФ, що часто багато років проживав на території України, відмовили у продовженні документів. Що далі? Депортація додому? Але ж примусова депортація до РФ і РБ зараз фізично неможлива.

– Та й депортація – це судова справа, окрема пісня, це досить довго та складно, – пояснює Жбанков. – Табір міграційний, який був у нас на півночі Чернігівської області, зараз самі розумієте, не дуже функціонує. Є просто печатка, яку ставлять у паспорт цим людям. Там написано “Примусове повернення”. Та не написано, куди саме. Куди хочеш. Повернення додому проблематичне. Реалізовано це має бути добровільно, за свої гроші, із попередньою оплатою штрафу, до будь-якої іншої країни сам себе повертаєш, загалом.

Не залишивши Україну у встановлений термін, ти виходиш на наступне адміністративне правопорушення – чергове «порушення термінів перебування». Знову платиш штраф. А ще з другого разу (втім і з першого разу буває) можна отримати в паспорт штамп «Заборона на в’їзд в Україну». При тому що ти ще перебуваєш в Україні. У мене ось таке рішення ГМС є, заборона на в’їзд до 2028 року.

Одна з безлічі історій

Наразі Володимир займається справою хлопця, який приїхав із Білорусі. Це політв’язень, який переніс на своїй батьківщині серйозні побиття. Рік тому він приїхав до України і одразу ж подав документи на статус біженця до організації-партнера ООН «Право на захист». Отримавши потрібні документи, хлопець звернувся до нашої міграційної служби, і папери в нього прийняли, а співбесіду відклали через ковід.

– Але оскільки його дуже сильно замучили у Білорусі, він ліг у лікарню, – розповідає Жбанков. – І ось співбесіда призначена, там йому обіцяють надати довідку, що він у статусі біженця. А він чесно повідомляє: хлопці, я лежу у лікарні. Я зараз не ходячий, зовсім не ходячий, ніяк не можу! І от якби вони дотримувалися конвенції, вони б до нього самі приїхали. Тому що коли люди подаються на посвідку на проживання, міграційникам не ліньки приїхати за адресою, яку людина вказала як адресу проживання, і перевірити це в робочий час. А приїхати до лікарні до політв’язня їм було ліньки.

А у лютому почалася війна – і так він і залишився без статусу та без документів про право перебування тут. Весь цей час, до речі, парубок займається фіксацією злочинів РФ в Україні для міжнародних судів, знімає документальний фільм. І ось неліниві співробітники поліції взяли його, доставили до міграційки та виписали «примусове повернення» політв’язню з Білорусі. Молодці!

Перевіримо факти?

Уявляю, скільки співвітчизників уже встигли обуритися: та як взагалі можна вірити на слово росіянину, який обмовляє наші державні служби?! Давайте не довіряти, а перевіряти.

Організацію, яку представляє Володимир Жбанков – Free Russia Foundation або Фонд «Вільна Росія» – створено у 2014 році у Вашингтоні. Якщо вірити російській пресі, що таврує іноземних агентів, то створена та фінансується організація «Держдепом США та американськими спецслужбами». Загалом, слід тут швидше американський, ніж російський, чого Жбанков і не заперечує.

Дива в позиції ГМС України, про які згадує Жбанков, легко підтверджуються листуваннями в коментарях на їхніх офіційних сторінках. Серед питань, що часто повторюються, від громадян особняком стоять ті, що стосуються іноземців: «Сплив термін перебування, як продовжити?», «Чоловіка змушують виїхати з України – як бути?», «Нам відмовилися продовжити документи на тимчасове перебування – чи не оштрафують нас?».

На ці питання ГМС, зазвичай, досить активна, воліє не відповідати. А якщо відповідає, то або радить мігрувати з країни всією сім’єю, разом із українцями, або бреше, що штрафи за порушення термінів перебування у воєнний час не стягуються. Будучи викритою громадянами на брехні, ГМС знову замовкає.

А судячи з історії всередині самої міграційної служби, можна зробити висновок, що росіяни, білоруси та інші іноземці, які бажають затриматися на території України, стали в цей каламутний воєнний час цілком прибутковим бізнесом.

Наприклад, 4 липня СБУ повідомило про «ліквідацію потужного каналу легалізації росіян, які втекли з Росії до України». Організоване угруповання займалося незаконною легалізацією в Україні іноземців – «громадян Росії та інших країн із підвищеною терористичною загрозою».

«Встановлено, що незаконну діяльність організував заступник начальника Центрального міжрегіонального управління ГМС у Києві та Київській області», – цей текст досі можна знайти на офіційній сторінці СБУ у Фейсбуці. Було проведено 35 обшуків, вилучено сотні тисяч доларів.

Той самий «заступник начальника» – Дмитро Лемеш, упійманий на одержанні грошей через посередника від якогось «громадянина Індії», 14 липня вийшов на волю під заставу 2,5 млн грн (!) і повернувся до виконання службових обов’язків. Правоохоронці подали апеляцію, після чого у справі з’явився казковий документ – рішення Львівського апеляційного суду від 22 липня.

Там сказано, що всю «інформацію про протиправну діяльність підозрюваного отримано зі ЗМІ», тобто її не може брати до розгляду суд. Припустимо, що співробітники СБУ якимось чином втратили і дані слідства, і кадри оперативної зйомки під час затримання, тож справді прийшли до суду з одними посиланнями на ЗМІ. Здавалося б, на цьому можна зовсім припиняти справу?

Але суд просто додав ще два аргументи: по-перше, не надано жодного переконливого доказу того, що чиновник, перебуваючи на своїй посаді, знищуватиме докази та приховуватиме сліди злочинів. По-друге, він має неповнолітню дочку, дружину, а також 75-річну матір, яка «вимагає постійного нагляду, який здійснює виключно він». Тобто, усунення його від роботи «створить також негативні наслідки для його сім’ї», чого суд допустити ніяк не може.

На тлі всього цього цирку особливо цікаво звучить заява голови ДМС Наталії Науменко, яка на нещодавній зустрічі з колегами з Німеччини загадково відзначила: «На даний момент Україна має унікальний досвід у формуванні політики щодо іноземців, у роботі з іноземцями комбатантами…».

Як триває боротьба за права?

Чи були спроби виправити становище законним шляхом цих росіян в Україні? Наприклад, петиція на ім’я Президента України, щоби звернути увагу на проблему?

– Така петиція існує, – розповідає Жбанков, – але вона має більше емоційний характер, ніж юридичний. Дуже пронизлива. До нас ці люди звернулися вже згодом, коли дізналися про мене із сюжетів «Національного марафону». Зауважу, що ця петиція не від цих росіян, а від членів їхніх сімей, що важливо. Тобто, просять українці. Нині ми маємо велике, юридично грамотне звернення від цілої низки правозахисних організацій – «Центр громадських свобод», «Зміна», Харківська правозахисна група. І це звернення ми плануємо опублікувати найближчим часом.

Зазначимо, що на сайті Президента України виявляється навіть не одна, а кілька петицій із цього приводу. У петиціях благають не розлучати сім’ї, просять оформити хоча б ті документи, за якими звернулися до 24 лютого, пропонують добровільно пройти будь-які перевірки до СБУ… Але жодна з них поки що не пройшла бар’єр у 25 тисяч голосів. Навіть найуспішніша набрала трохи більше 5 тисяч.

Ці петиції здебільшого складені «побутовою» мовою, з граматичними помилками. Але виглядають все ж таки не так погано, як гнівні петиції зі зворотними вимогами: заборонити в’їзд, позбавити прав, вигнати всіх поголовно, раз і назавжди. І навіть у цій низці нашої народної творчості є особливі перлини: так, якийсь хитромудрий українець створив петицію, в якій пропонує запровадити для громадян РФ на території України «податок 5 доларів на добу/одна особа». Так, мовляв, і вони більше до нас не сунуться, і бюджет поповнюватиметься… Ця петиція також набула заслуженої підтримки – у кількості 7 голосів.

Тим часом, Володимир Жбанков та інші правозахисники продовжують нагадувати українським чиновникам, що міжнародні конвенції, підписані Україною, також є джерелом права. До чого зрештою призводить недотримання міжнародних норм у сфері прав людини, ми добре бачимо на прикладі країни-агресора.

У процесі підготовки цього матеріалу до публікації встигли трапитися і деякі позитивні зрушення: 21 жовтня Кабмін ухвалив постанову, яка дала можливість в’їзду та законного перебування в Україні іноземцям та особам без громадянства на підставі навіть тих дозволів на тимчасове чи постійне проживання, термін дії яких закінчився після 24 лютого. Вказано, що ця норма діятиме під час воєнного стану та ще 30 днів після нього. Тобто і з напівлегальними штрафами, і з марними походами до ГМС для іноземних громадян покінчено!

Щоправда, в ухвалі двічі повторюється фраза: «крім громадян Російської Федерації».

– А це називається – дискримінація. Прямим текстом написали. За що їм дякую! – Прокоментував юрист Володимир Жбанков.

Актуальна інформація ЗА Одесу у нашому Telegram каналі! Новини, фоторепортажі та історични факти про Одесу.
Читайте нас у Viber! На каналі «Комуналка» розповідаємо про комунальні платежі, тарифи, пільги та субсидії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Підписатися
Сповістити про
guest
0 коментарів
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Ще за темою
Всі новини
Вибір редакції
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: