Працівник Гвоздавського ліцею Зеленогірської громади Павло Степаненко рятує від знищення народні українські ікони, виготовлені самобутніми майстрами 40-70 років XX століття. Деякі з них повернуті з небуття зі старих горищ, інші – врятовані від спалення. Перший раритет потрапив до його майстровитих рук у квітні 2004-го.
Чим цінні радянські ікони?
Переважно це літографічні лики святих або розфарбовані зображення Спасителя і Богородиці, які разом з окладом з фольги поміщені в дерев’яні рами. Такі старі ікони були вельми поширені та доступні небагатим набожним селянам. Часто їх вважають радянськими іконами. Виготовлялись вони кустарним методом та нелегально реалізовувались по селах. Не маючи великої матеріальної цінності, образи є культурним та духовним спадком. У наш час радянська ікона залишається найменш дослідженою областю українського сакрального мистецтва.
Лики святих – у шкільній кочегарці
Колекціонуванням 63-річний шкільний кочегар Павло Степаненко захопився випадково. Якось, побачивши біля розвалених хат покинуті напризволяще святі образи, вирішив їх врятувати. Відтоді понад два десятиліття він вишукує ікони, реставрує, вдихаючи в них нове життя. Часом святі лики та фольга вкриті великим шаром пилу або пошкоджені, а дерев’яні рами зіпсовані жуками-короїдами. Інколи чоловік з 2-3 знайдених образів складає один.
На думку Павла Степаненка, який перетворив кочегарку на справжнісінький музей, отакі народні ікони належать до самобутніх творів українського народного мистецтва, несуть своє сакральне призначення, і їх потрібно зберегти для нащадків. А ще стіни прикрашають годинники та різноманітний живопис. Радіють хобі чоловіка його працьовита дружина Тамара, багато односельців та друзів.
І дітям цікаво й пізнавально
Свою трудову біографію Павло Степаненко розпочав 17-річним робітником бурякоприймального пункту Заплазького цукрового заводу.
Після курсів шоферів та служби в армії працював водієм на заводі. Та якось вирішив стати турбіністом теплоелектростанції – захотів, щоб кругом все вирувало та двиготіло. Фах здобував у Вінниці. Навіть трудився майстром турбінного цеху. Та після закриття заводу економічне життя селища цукроварів Зеленогірське занепало. Ще міцний чоловік влаштувався у рідну школу кочегаром.
Директор закладу Олексій Савранчук усіляко підтримує захоплення свого працівника та водить у кочегарку численні делегації. Переважно дитячі. Тоді кочегар перевтілюється в екскурсовода з релігієзнавства, розповідаючи про Ісуса Христа, апостолів та їхні діяння.
На світанку війни вперше порахував ікони
Частенько забігають на роботу до дідуся його онуки Ілля, Соня і Марія, які переїхали з Одеси в більш спокійну Гвоздавку.
— На світанку, коли рашисти атакували Україну, вперше перерахував ікони. Їх виявилося сто одна, а годинників — понад 50, — розповів Павло Степаненко. — Є ще репродукції відомих картин, різноманітні зображення українських храмів та монастирів.
Хоча я не дуже набожний, але старовинні ікони випромінюють неймовірне духовне світло та лікують душу! Вірю, що прадавні святі лики, якими багата українська земля, допоможуть розгромити ворога.
Коли ж місцева церковна громада нарешті перейде під лоно Помісної Української православної церкви, передам у храм найкращі образи.
Своє зібрання ікон Павло Степаненко вважає спільним надбанням, і завжди радий гостям.
Довідка
Терміном «ікона» (від грецького. είκών — зображення, образ) у мистецтвознавстві називають мальоване фарбами, викладене мозаїчною смальтою, скомпоноване у вигляді скляного вітража, різьблене на дереві або камені чи відлите з металу у вигляді невисокого барельєфа зображення Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці Марії, апостолів, пророків і канонізованих святих.
Павло Флоренський писав, що ікона – це зримий образ незримого світу, на ній зображено таємничу реальність неба.
