Провулок Дворнікова в Одесі: чому він з’явився і як пов’язаний із трагічною долею Новгорода

Ким був Тит Дворніков

Тит Дворніков (1862 — 1922 рр.) — живописець, член Товариства пересувних художніх виставок. Народився в Курській губернії. Пізніше сім’я перебралася до Харкова (ми зараз точно знаємо, що це поруч). І Тит навчався в харківській малювальній школі. Художню освіту потім він продовжив в Одеській малювальній школі у відомого живописця академіка Кіріака Костанді. Життя звело їх не те що надовго, а …назавжди: похований Тит Дворніков на Другому Християнському цвинтарі в Одесі поруч із К. Костанді. Костанді.

Після закінчення Академії мистецтв Тит Якович у 1897 році отримав право викладати малювання. Почав давати приватні уроки та навчати дітей у середній школі. З 1898 року отримав посаду викладача в Одеському художньому училищі. У 1912 році вступив до Товариства пересувних художніх виставок, у яких регулярно брав участь. У 1915 році тимчасово очолював Міський музей образотворчих мистецтв. В останні роки життя став професором, керував майстернею живопису в реорганізованому у вищий навчальний заклад Одеському художньому училищі.

Читайте також: Айвазовський замість Тімірязєва: чому вулицю в Одесі перейменували на честь художника

Після себе Тит Дворніков залишив чималу творчу спадщину. Він був талановитим портретистом і пейзажистом. Роботи художника експонуються в Одеських національному художньому та літературному музеях, у численних приватних колекціях, у безлічі великих музеїв колишнього СРСР.

Новгородський — колишня назва провулка

Щодо ж колишньої назви цього провулка — Новгородський, то ясно, що зараз вона недоречна. Але є сенс зазирнути в середньовічну історію Новгорода та його стосунків із московією, щоб зрозуміти, звідки «ноги ростуть» у нинішнього загарбницького варварства московитів.

Новгород — місто старовинне, він майже ровесник Києва. Якщо останній на місці слов’янських поселень 7-го — 9-го століть став містом на початку 10-го століття, то Новгород — у середині 10-го століття (москва порівняно з ними — «шмаркалка», заснована 1147 року). Але цій «соплячці» конче потрібно було отримати вихід до Балтійського моря, яким володів Новгород. Так Москва могла вести пряму морську торгівлю з європейськими країнами без сухопутного посередництва з боку Великого князівства Литовського.

Війни Новгорода і московії

І почалася ціла низка воєнних конфліктів між князівством московським і Новгородською республікою, що відбувалися в період з 1456 по 1478 роки (з перервами). 1456 року військо Василя Сліпого вторглося в Новгородську землю і розбило новгородців. Мета цього походу — насамперед прагнення москви ліквідувати Новгород як альтернативний центр збирання руських земель.

Приводом для наступного походу — 1471 року — послугували чутки, що частина новгородського боярства на чолі з вдовою посадника Марфою Борецькою (Марфою Посадницею) уклали договір із Литвою. Крім того, Новгород прагнув до створення незалежної від Москви церкви. Цією війною на Новгородську цивілізацію пішов син Василя Сліпого, жорстокий і хитрий Іван Васильович III.

Читайте також: Фортеця, порт, зерно: якою була Одеса 609 років тому (фото, ілюстрації)

У 1471 році він піддав Новгородську землю геноциду, наказавши «вбивати без розбору старих і малих» (історик Костомаров). Як зазначає історик Карамзін, «москвитяни виявляли лють неописану…». Розбивши новгородське військо, москвичі різали полоненим новгородцям носи й губи і, понівечених, відпускали в Новгород — для залякування.

Було укладено вигідний для Москви договір, що свідчить про те, що Новгород навіть тепер усе ще залишався державою. У результаті цієї війни «Новгородська земля була так розорена і обезлюділа, як ще не бувало ніколи під час минулих воєн» (Костомаров). Ба більше: Іван Васильович перевершив у цьому випадку хана Батия, який за життя так і не дістався до Новгородчини. Але зате дотягнувся вже мертвий, рукою московитського князя.

Читайте також: Не 230 років, а 609: чому офіційний вік Одеси не збігається з історичними документами

Наступний Новгородський похід Івана III був у 1477 році. Привід? Традиційна провокація: якісь новгородські «посли» подали чолобитну Іванові, явно сфабриковану за підказкою Москви. Іван там іменувався не «господином», як зазвичай, а «государем», і це вказувало на нібито прагнення Новгорода «під руку Москви».

Вічевому дзвону в Новгороді не бути!

Провокаторів-послів новгородці стратили, а підлий Іван отримав привід для остаточної розправи з ненависним Новгородом. Наприкінці листопада 1477 року московські полчища взяли місто в облогу, при цьому розгорнувши терор на решті території республіки. У січні 1478 року новгородці, замучені голодом і хворобами, прийняли умови московського деспота, суть яких зводилася до одного: «Вічевому дзвону в Новгороді не бути!» І дзвін етапували до Москви.

Нагадаємо: Новгородське віче — своєрідна форма державного управління (законодавчої влади). Це був станово-представницький орган, що складався з найкращих людей кількістю 400-500 осіб, тобто форма управління у вигляді «боярської республіки», що обмежувала владу князя. Вона проіснувала в тих краях кілька століть і була знищена московитами.

Читайте також: Запорізька Січ на Одещині: де козаки залишили свій слід в історії регіону

Новгородці не змирилися, знову встановивши контакти з Литвою, готувалося повстання. Дізнавшись про це, Іван восени 1478 року вкотре прийшов сюди з військом. Московська артилерія варварськи розстрілювала обложений Новгород, і знесилене місто здалося. За наказом Івана схопили сотні людей, яких катували і стратили. Понад тисячу родин купецьких і боярських вислали з Новгорода і розпиляли по містах Московії. За кілька днів під конвоєм вивезли ще 7 тисяч сімей. Справа була взимку, безліч померли дорогою, адже не дали їм навіть зібратися. Вцілілих розсіяли по московії, а замість них вселялися московити.

Іван Грозний проти Новгорода

Минуло століття, але ситуація москві була не до душі. У грудні 1569 року опричнина в повному складі на чолі з Іваном Грозним рушила в похід. Приводом послужив донос якогось виродка про те, що Новгород нібито збирається віддатися Литві.

На початку січня 1570 року тодішні орки взяли в кільце Новгород і почався масовий терор. Новгородців «мучили, палили якимось складом вогненним, прив’язували головою або ногами до саней, тягнули на берег Волхова, де ця річка не замерзає взимку, і кидали з моста у воду цілими родинами, дружин із чоловіками, матерів із грудними немовлятами.

Ратники московські їздили на човнах Волховом із кілками, баграми і сокирами: хто з ввержених у річку спливав, того кололи, розсікали на частини. Ці вбивства тривали п’ять тижнів» (Карамзін). Потім вандали розграбували всі навколишні монастирі, спалили запаси хліба, порубали худобу, а потім заходилися громити Новгород — винищували продовольство і товари, трощили будинки, вибивали вікна і двері. Лютий погром ішов і в околицях міста, де винищувалося все майно народу аж до домашніх тварин.

Читайте також: Одеські міфи: що про них думають одесити і що хочуть змінити

У Костомарова і Карамзіна є ще багато моторошних прикладів, але я вважаю, що вже достатньо. Для чого? А для чіткого розуміння того, чому нинішні опричники з рф «на Україні» проявляють на генетичному рівні отриманий ними у спадок садизм. Новгородська різанина ж не окремий випадок. 2 листопада на нашому сайті можна буде прочитати історію моторошної різанини, вчиненої росіянами цього дня 1708 року в українському Батурині.

Р.S. Читачі мають право здивуватися: чому в цьому матеріалі, який фактично про Дворнікова, так мало інформації… про Дворнікова. А я вам, шановні, як компенсацію пропоную в моєму авторському блозі на цьому сайті прочитати, повірте, дуже цікаву розповідь про одного одесита, з яким мене колись звело життя в Херсоні. Його прізвище — Дворніков. Чотири роки в Бухенвальді, звідти відразу в ГУЛАГ. Почитайте, рекомендую.