У місті Рені колись стояв пам’ятник Сталіну. Його демонтували ще в 60-х і з часом закопали. Розповімо вам пов’язану з цим процесом смішну історію, яку через багато років розкопав ренійський краєзнавець Михайло Салабаш.
Під покровом ночі
Сувора постать Сталіна в місті Рені з’явилася 1949 року — пам’ятник був встановлений на честь 70-річчя тирана. А вже через чотири роки Сталін помер, за чим послідувало розвінчання культу.
Пам’ятник у Рені було демонтовано тільки 1962 року, ненавмисним свідком чого став інший краєзнавець — Ярослав Козир: того пізнього вечора з дівчиною він гуляв парком. Вони побачили, як на вождя накинули трос, підняли автокраном і поклали в кузов вантажівки.
Скульптуру триметрової висоти відвезли на околицю міста — на госпдвір тарно-рибного цеху.
Як дядя Вася в Сталіна стріляв
За кілька годин до цього на тому підприємстві сторож дядя Вася (назвемо його так) заступив на чергування. Як кожен сторож, що поважає себе, він узяв до вечері чекушку первачка — і незабаром мирно спав, оголошуючи ввірену йому територію віртуозним хропінням. У цей час і привезли пам’ятник. Поставили у вертикальному положенні, і поїхали.
Годині о четвертій дядя Вася прокинувся і вирішив проявити пильність. Обходячи в досвітніх сутінках володіння свої, він побачив темний силует чоловіка.
— Стій! Хто йде?!
Силует не відповідав. Стояв не ворухнувшись.
— Стій! Стріляти буду! — закричав переляканий сторож, піднявши гвинтівку.
Чоловіча фігура зберігала зловісне мовчання. Тоді дядя Вася пальнув у бік прибульця. Але той, що називається, і оком не моргнув!
Сторож подумав: перебрав первачка — уже ввижається, і пішов у сторожку досипати, даючи собі тверде чоловіче слово кинути пити.
Прокинувся він, коли зовсім розвиднілося і весело співали пташки. Голова боліла, на душі було кепсько. Щоб позбутися видіння, яке стояло перед очима, сторож ще раз пішов оглянути територію. І тут він побачив вождя! У якого вночі стріляв із гвинтівки!..
Напарник, який прийшов через дві години, довго шукав дядю Васю. Навіть додому до нього збігав — ніде його не було. Оголосили розшук.
Дядю Васю знайшли за кілька діб у сусідньому молдавському селі: він ховався у знайомого в сараї, не сміючи висунути носа на вулицю — боявся, що його схоплять чекісти за замах на вождя.
Сталін помер — але панічний страх ще жив.
Вождь у побутових відходах
Після цього випадку пам’ятник відвезли за місто і поклали. По ньому скакали місцеві дітлахи, а одного разу хтось із дорослих викинув поруч відро сміття. У нас із цим так — тільки почни!
Пам’ятник став стрімко обростати побутовими відходами. Щоб припинити антисанітарію, було ухвалено рішення закопати його глибше. Пригнали бульдозер, який викопав глибоку яму. При цьому була присутня дівчинка Ліза, вона і запам’ятала місце.
Будинок на пам’ятнику
Відтоді минуло кілька десятиліть. Місто розросталося, і на околицях роздавали ділянки під забудову.
Коли Михайло Салабаш за допомогою старожилів розкопав історію походеньок пам’ятника, і ми разом з Єлизаветою Петрівною — тією дівчинкою Лізою — пішли шукати «могилу», виявилося, що тут уже — провулок Тихий, а на місці «поховання» стоїть симпатичний двоповерховий будиночок.
Постукали у хвіртку. Коли господар вийшов, ми поставили запитання, яке здивувало його: а до вас Сталін ночами уві сні не приходить?
Чоловік знати не знав, що знаходиться під фундаментом його будинку.
Потужний п’єдестал для невеликого погруддя Кобзареві
На п’єдесталі, де колись стояла скульптура деспота, потім було встановлено іншого авторитарного вождя. Уже в роки незалежності України молодь похуліганила — накинули на скульптуру трос і смикнули машиною.
Сім років тому на п’єдесталі було встановлено й урочисто відкрито погруддя Кобзареві.
Гості міста нерідко ставлять запитання: навіщо для такого погруддя спорудили такий потужний п’єдестал? Доводиться розповідати всю історію.
Читайте також: Як жила Одеса за часів Сталіна в ранньому СРСР
