Небо над Одещиною боронять не лише військові. Власний рахунок знищених ворожих повітряних цілей ведуть і представники добровольчих формувань територіальних громад. Це звичайні мешканці Одещини, які вдень працюють, а вночі – вирушають на полювання за ворожими БПЛА. Сьогодні, у День Військ Протиповітряної оборони України, «Одеське життя» розповідає, чи легко стати «винищувачем» шахедів і чому кожен з них обрав цей непростий шлях.
У складі Одеської міськради існує Департамент муніципальної безпеки, на базі якого створили добровольче формування територіальної громади (ДФОМТГ). Займається воно охороною об’єктів критичної інфраструктури, допомагає забезпечувати громадський порядок. Виконує низку завдань і з оборони Одещини: патрулювання території, чергування на блокпостах, допомога у пошуку ворожих диверсійно-розвідувальних груп. З появою ворожих БПЛА добровольці почали створювати мобільні вогневі групи (МВГ). Підпорядковується ДФОМТГ 122-й окремій бригаді територіальної оборони. Члени формування працюють безоплатно, у вільний від цивільної роботи час.
– Найважче у нашій роботі, – каже Мирослав, начальник чергової частини і командир взводу охорони штабу Муніципальної варти, – воювати вдома, це велика відповідальність. От уявіть, я одесит у шостому поколінні, знаю в місті кожен камінчик і вуличку, де батько і дідусь «показували мені за Одесу». Дуже пригнічує, що інколи доводиться збивати ворожі цілі над місцями, де я гуляв зі своєю майбутньою дружиною, родиною.
У чоловіка чималий воєнний досвід: входив до складу самооборони у Раді громадської безпеки, був у батальйоні «Шторм», брав участь в АТО. Тому зрозуміло, що з початком повномасштабного вторгнення Мирослав долучився до захисту Одеси.
– Найбільша радість для мене зараз — бачити, як шахед падає у море, а найбільша біда – розуміти, що уламки мопеда опиняються на дахах будівель, це морально дуже важко, – ділиться своїми емоціями Мирослав.
Не поспішайте звинувачувати автора в орфографічній помилці, назва підрозділу мужніх і веселих «винищувачів» шахедів пишеться саме так.
– Для зручності спілкування у кожної вогневої групи має бути своя назва, відмінна від інших. Хтось із хлопців запропонував назву отруйного павука – каракурт, а наш командир, він — азербайджанець, зауважив, що його мовою «каракурд» – чорний вовк. Ми вирішили залишити назву саме такою, бо навряд чи в когось є щось подібне, – згадує член МВГ на позивний «Дантист».
– Наприкінці лютого я з жахом думав, що мені доведеться залишити улюблене місто, роботу (у мене власна стоматологічна клініка), тож стати на захист Одеси було природно, – згадує «Дантист». – Вступив до самооборони, почав волонтерити. Коли дізнався, що створюють МВГ, прийшов, почав вчитися і став навідником. Працюю з тепловізором, вмикаю лазер і хлопці за цією указкою стріляють.
Коли ми збили першого шахеда – відчули гордість, певну ейфорію і розуміння того, скільки лиха міг завдати навіть цей один «мопед». Тому дуже прикро, коли шахеди летять повз нашу ділянку і дістати їх ми не можемо.
Чергують представники добровольчих формувань в режимі два через два. «Дантист» зізнається, що це «важкувато».
– Вдень і робота, і дитячий садочок, і школа, тримаюся на бажанні та ентузіазмі – мушу робити все, аби захистити і родину, і місто. Дуже вдячний дружині за підтримку. Коли чергую, вона не спить, доки не повернуся, хвилюється.
Про що мрію? Гарне запитання. Щоб до школи не вставати разом з дитиною, – жартома відповідає «Дантист». – Як і всі, мабуть, про Перемогу.
– За календарем мого молодшого сина Давида можна дізнатися, коли я чергував. Кожна дата моєї зміни обведена у кружечок. Малий переживає за мене і водночас дуже пишається, – розповідає член МВГ на позивний «Матрос».
Мобільна вогнева група зазвичай складається з п’яти-семи осіб. У кожної з них свої функції, але, за необхідності, можуть одне одного підмінити.
– Важливо не просто використовувати наявне обладнання та зброю, а вдосконалювати механізм збиття, – зауважує «Матрос». – От, наприклад, ми працюємо за допомогою тепловізора (пристрій, що дозволяє бачити ціль в темноті) і придумали таку штуку: між кулеметами стоїть звичайний тепловізор – цивільний, він підключений до FPV-окулярів, тобто я бачу все, ніби у комп’ютерній грі. Наш зброяр виставив кулемети таким чином, що хрестовина, яка в мене у тепловізорі, відповідає моїм двом стволам. Я вже розумію плюс-мінус дистанцію, яку мені хлопці кажуть, наводжуся в той район і ми шукаємо шахед. Ще один член групи додатково коригує за азимутом. Тож вірогідність знищити ворожу ціль зростає.
– Ви часто чуєте звинувачення щодо малої кількості збитих цілей?
– Буває. Тоді розповідаю про складність процесу (велика швидкість цілей, їх маневреність, як важко розрахувати упередження, вплив погодних умов тощо) і завжди кажу: «Ласкаво просимо! Місця в нас є».
– І вони приходять?
– Звісно, ні. Лежачи на дивані, збивати ж легше.
Працювати доводиться багато, тож часу на спілкування з дітьми не вистачає, – і це також мотивація якнайшвидше здобути Перемогу.
– Від однієї з наших позицій до мого будинку десь кілометра півтора, тож ці «балалайки» не раз над нами пролітали. Треба ж щось з цим робити. Кому, як не мені? – така мотивація члена МВГ на позивний «Маклер» очевидна.
Чоловік до підрозділу долучився не так давно, тож вчиться усього: роботі з прожектором, озброєнням тощо.
– Під час роботи одна думка в голові – збити, аби воно на місто більше не летіло, а для цього необхідно в першу чергу не панікувати, бо паніка помилки множить. Я людина не надто емоційна, але відчуваю безпорадність під час повітряної атаки, якщо перебуваю вдома, – розповідає «Маклер». – Набагато спокійніше на зміні, адже тут я мисливець, а не жертва, бо маю можливість ціль «вполювати». Головне, з війною закінчити, а з мріями розберемося потім, хоча от просто зараз виспатися б не завадило.
«Харіс» родом з Харкова, до Одеси переїхав десять років тому. Одружився, у родини народилися діти, робота (на будівельному підприємстві) приносила і прибуток, і задоволення. Налагоджене життя вмить опинилося під загрозою, як і життя батьків, які мешкали у Харкові. Чоловік поїхав їх забрати, проте вони відмовилися залишити рідну домівку.
– Харків у перші місяці війни – це пекло, по нас летіло все, а зброї, амуніції, їжі, води – не вистачало. Тож перший час я волонтерив. Пам’ятаю, як одного разу привезений бронік для фельдшера швидкої врятував життя і медику, і жінці, яку він прикрив собою, – згадує «Харіс».
Зараз він вирішив особисто знищувати ворожі цілі, записався до Муніципальної варти.
– Навчаюся усім «премудростям», швидко доправляю підрозділ на позиції, водій я відмінний. Згодом планую і за кулемета взятися.
– Ми – сім’я, хоч і неблагонадійна, – жартує інструктор групи на позивний «Красавчік».
Взагалі, під час спілкування, не дивлячись на всю складність і небезпеку роботи, хлопці дуже багато жартували і сміялися. Гумор – це одна з небагатьох речей, які допомагають впоратися з емоціями, зняти напруження.
«Красавчік» – бізнесмен, перебував і у самообороні Одеси, і в УДА, і в інших військових формуваннях. Увесь набутий досвід залюбки передає побратимам. Керівник «Красавчік» суворий, від кожного вимагає дотримуватися дисципліни.
– Мої хлопці мене «терплять», – жартує «Красавчік», – а я ними дуже пишаюся. Вони не «відкупилися», не ховаються, а як справжні чоловіки – захищають. Керувати людьми – це велика відповідальність, адже я знаю їхні родини, дітей. Якщо щось станеться, як я їм в очі буду дивитися? Командиром не може бути людина, яка не боїться. Не боїться дати неправильний наказ, не боїться за свій особовий склад, за результат чергування, – переконаний «Красавчік».
До слова, після одного з чергувань (під час якого він травмував руку) «Красавчік» зустрів свою майбутню дружину, яка надавала уночі медичну допомогу, а тепер усіляко підтримує чоловіка у його боротьбі.
– Найбільша втіха для мене – збити повітряну ціль, таким чином ми змінюємо історію чийогось життя. Росіяни запланували когось убити своїм шахедом, а ми їм всі плани поламали, – говорить «Красавчік». – Я родом з Кавказу, тому люблю збирати друзів, пригощати їх, промовляти красиві тости. Перший після Перемоги буде за друзів, яких я втратив у цій війні.
Бізнесмени, лікарі, аспіранти, будівельники – усі вони звичайні, цивільні люди. Наші сусіди та знайомі, багато хто з них не мав жодного військового досвіду. Це не завадило їм зрозуміти головне – необхідно захищати країну, допомагати виборювати Перемогу і це може кожен з нас, достатньо бажання і любові. Любові до своєї родини, країни, старих будівель Молдаванки, неповторного Оперного театру, галасливого Привозу і примружених одеських котиків.
Ми дякуємо кожному з вас! За відбій повітряних тривог, світло у будинках та зникнення до огиди мерзенного дзижчання шахедів над нашими домівками! Бережіть себе, адже повоєнна Одеса має розповісти про кожного нашого захисника те, про що не можна казати зараз. І головне – віддячити теплим словом й обіймами всім, хто врятував нас і нашу Одесу від знищення.
Читайте також:
Одеса святкує Незалежність — драйвом, мистецтвом, музикою і сміхом. Приєднуйся! Read More
Сучасна ванна - це не тільки місце для гігієнічних процедур, а повноцінна зона комфорту, де… Read More
В Одесі прокуратура виявила два факти самовільного захоплення та забудови одеситами земельних ділянок комунальної власності,… Read More
Одеська міська рада готує до затвердження нову програму збереження культурної спадщини на 2025–2028 роки, адаптовану… Read More
Протягом ночі та ранку 21 серпня російські війська завдали чергового масованого удару по Україні, застосувавши… Read More
У четвер, 21 серпня 2025 року, через планові роботи енергетиків частина Одеси до вечора залишиться… Read More
