Вітрила, квітучі кактуси і наукова робота: як громади малих міст підтримують розвиток дітей під час війни

«Прив’язані» до укриття: юним натуралістам обмежено доступ до природи

Розглядаючи зелені дива на території Станції юних натуралістів (СЮН), розташованої у селі Новосільське Ренійської громади, ми дійшли до ягідної ділянки. На кущах засихала полуниця – нема кому тепер збирати…

– У СЮН займаються 190 дітей – це більше половини учнів Новосільського ліцею, – розповідає директорка Євгенія Флоря. – Станції юних натуралістів свого часу сільрада виділила окрему земельну ділянку на околиці села. Тут є теплиця, кабінети для гуртківців, але немає укриття. Тому коли почалась велика війна, ми були вимушені шукати інші форми роботи. Гуртки тепер працюють у Новосільському ліцеї, де є облаштоване укриття – безпека дітей понад усе. Але ми, натуралісти – люди не кабінетні, а польові – тепер «прив’язані» до парт.

Якщо для дітей, які обрали квітково-декоративний гурток, є робота – вони із задоволенням озеленюють свій ліцей, то організувати діяльність юних агрономів – проблема.

– Ми знайшли такий вихід – перенесли практичну частину занять додому, – каже Євгенія Флоря. – Більшість мешканців нашого села займаються тепличним господарством, тож у дітей є можливість вести роботу та спостереження у домашніх теплицях.

Ще на тему: Літні канікули під час війни: де відпочивають діти з Одещини?

Хоча база СЮН, її земельна ділянка не задіяні в навчальному процесі, і сама станція зазнала суттєвих змін, Ренійська громада не припиняє фінансування цього позашкільного закладу – працюють дев’ять педагогів, є техперсонал. Дорослі підтримують порядок на станції – не можна її залишати без нагляду.

– Видовий склад рослин у нас дуже різноманітний, навіть кактуси цвітуть, – розповідає Євгенія Флоря. – Свого часу сільрада закуповувала екзотичні рослини, ми зверталися до дендропарків і вони безкоштовно висилали нам саджанці, паростки, цибулини. У нас багато троянд – то діти займалися живцюванням. Ми з колегами підтримуємо рослини – поливаємо, обробляємо ділянку. Але учні сюди не приходять – тож під час війни полуницю нікому збирати.

Наука доступна: «Школа Виноградського» як проєкт майбутнього

Якщо говорити про природничий напрям, заслуговує на увагу цікавий досвід у невеликому місті Городок, що на Хмельниччині, де працює «Winogradsky School». Це – освітня ініціатива, яку забезпечує не місцевий бюджет, а зовнішній партнер – бізнес.

Тут, на відміну від гуртків, залежних від обмежених фінансових можливостей громади, є змога оновлювати обладнання, залучати менторів і розвивати простори для навчання у партнерстві з приватними інвесторами.

До вересня 2024 року проєкт «Winogradsky School» діяв під назвою Школа природничого напряму. Освітню платформу для школярів, які цікавляться біотехнологіями, медициною, екологією, запустила громадська спілка «Up To Future» за підтримки корпорації «Юрія-Фарм», яку очолює Микола Гуменюк.

– Це освітній проєкт у галузі біотехнології, фармації, медицини та проєктної діяльності, – розповідає Андрій Горбань, голова громадської спілки «Up To Future». – Микола Гуменюк – виходець із Городоччини, який досяг успіху в науці та бізнесі, вирішив підтримати свою громаду. Суть проєкту – створити умови для розвитку здібностей школярів, які цікавляться наукою й хочуть поглиблено вивчати природничі дисципліни.

Читайте також: Чи можна з усіх зробити «моцартів»: чому навчають у Бессарабській школі мистецтв на Одещині

Щороку в школі навчаються до 30 учнів 8-11 класів. Окрім природничих наук, діти опановують навички самопрезентації, лідерства, комунікації, а також беруть участь у творчих майстернях.

Дітей навчає команда менторів – досвідчені вчителі біології, мікробіології, фізики та інших дисциплін. Випускники школи стають учасниками та переможцями всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Так, у 2024 році Наталія Боднарчук і Вікторія Гедз перемогли на Олімпіаді Геніїв.

– Відвідуючи «Winogradsky School», я дізналася, що вивчення таких предметів як фізика, хімія та біологія може бути цікавим і творчим, – розповідає Наталія Боднарчук. – Крім додаткових знань з природничих наук, у школі Виноградського я отримала можливість розвиватися особистісно – завдяки тренінгам з психології, проєктного менеджменту та заняттям з ораторського мистецтва.

Базою для реалізації ініціатив стала новозбудована будівля краєзнавчого музею «G-Museum», яку профінансував Микола Гуменюк. Сьогодні тут працюють одразу кілька інноваційних проєктів: «Winogradsky School», «Winogradsky Club» і «Winogradsky Hub» – простори, де наука, творчість і громадська активність об’єднуються в єдиний простір можливостей для молоді.

Вітрила надії: як яхтсмени Рені надають молоді нові можливості

Аналогічна історія успіху, тільки в галузі спорту, є й в місті Рені, що на Одещині. Тут розвитку дітей активно сприяє громадська організація «Ренійський районний яхтклуб «Дунай» на чолі з Олексієм Андріановим.

Громадська організація надає сорока дітям можливість безкоштовно займатися найкрасивішим видом спорту – вони ходять під вітрилами. А саме на яхтах для навчання класу «Оптиміст» і «Кадет», гоночні «Луч» і «420».

Ще до війни громадська організація створила базу на хуторі Кірган – спільними зусиллями побудували пірс, облаштували територію: встановили флагшток, турніки, гойдалки, альтанки від дощу і палкого сонця.

Наявність бази, човнів та активно працюючої громадської організації яхтсменів дала підставу відкрити у Рені філію Одеської обласної дитячо-юнацької школи з вітрильного спорту. Заняття з дітьми веде досвідчена яхтсменка Валентина Кєба.

– З початку великої війни яхтсмени Одеси, Миколаєва, Херсона втратили можливість тренуватися, тому що водойми закриті, – розповідає про проблеми воєнного часу Валентина Кєба. – Нам пощастило: озеро Кагул – внутрішнє водоймище, і нам дозволено виходити на воду.

Але тренувальний процес неможливий без фінансування – як мінімум потрібно паливо для тренерських катерів і поновлення обладнання яхт.

– Минулого року наша громадська організація звернулася з листами до дев’яти підприємств, що працюють на території порту Рені, з проханням надати спонсорську допомогу, – розповідає Олексій Андріанов. – Бізнесмени підставили плече. Завдяки портовим фірмам вдалось пошити три нових вітрила і забезпечити тренерські катери паливом.

– У минулому році старший тренер юнацької збірної України з вітрильного спорту Павло Донцов організував за кордоном акцію на допомогу дітям України і привіз десять вітрил. Три з них отримали ренійські яхтсмени. А три вітрила – це шістсот євро, – додає Валентина Кєба. – По світу чимало яхтсменів, які навчилися ходити під вітрилами саме в Рені. Ми з ними підтримуємо зв’язок. Наприклад, Вадим Долганюк, нині чемпіон Ізраїлю на яхтах класу «420», надіслав вітрило. Екіпірування для юних яхтсменів та різноманітне обладнання для човнів висилає з Канади уродженець Рені Олександр Кротенко. І таких друзів у яхтклубу «Дунай» по всьому світу, по містах України чимало.

Ви також можете дізнатися: Залишається лише один із п’яти: чому з Одещини їдуть випускники шкіл?

Проти вітру: вихід з проблем завжди є

Обов’язкова умова для зростання спортсмена – змагання.

– Напередодні широкомасштабної війни наші юнаки та дівчата брали участь у чемпіонаті України на яхтах класу «420», що проходив у Миколаєві, – розповідає тренерка Валентина Кєба. – Вони змагались нарівні з дорослими. Екіпаж у складі Валерії Михайліченко та Анастасії Копаной посів третє місце – прекрасний результат для дівчаток.

Внаслідок війни акваторія Чорного моря закрита. Єдине місце в Україні для проведення змагань – Львів. Але із Рені за тисячу кілометрів ще й з яхтами доїхати туди неможливо.

– Ми знайшли вихід із ситуації – організували власні змагання, – розповідає Валентина Кєба. – Батьки закуповують призи і наприкінці кожного сезону ми проводимо змагання серед вихованців. Ще одна можливість для зростання хлопців і дівчат – організація літніх таборів, коли ми тиждень живемо у наметах. По-перше, йде посилений тренувальний процес, тому що виходимо на воду два рази на день. А ще діти вчаться самостійності – готувати їжу, прибирати за собою. Також для них важливе спілкування. Вони так за цим скучили, що перші дві доби ми не можемо їх вкласти спати – всю ніч спілкуються. Та вже на треті сутки сплять, «як вбиті» – дають про себе знати фізичні навантаження, свіже повітря. Загалом наметовий табір – це зміцнення здоров’я.

Табір у вільний час відвідують батьки. Вони допомагають упорядковувати територію, беруть участь в організації змагань – дорослі теж не проти рухової активності та свіжого повітря.

Для батьків цінне те, що тренування для дітей – безкоштовні, хоча вітрильний спорт апріорі дуже дорогий.

Чому навчають вітрила?

Архип Какаранзе ходить під вітрилами лише на літніх канікулах.

– Наша родина мешкає у Києві, але там тренуватись я не маю можливості, – розповідає хлопчик. – Щоб ходити під вітрилом, треба їхати далеко за місто, ще й тренування коштують чимало. Тож протягом навчального року я самостійно вчу теорію, а влітку поспішаю до бабусі в Рені. Тут «пропадаю» в яхтклубі. Я вже навчився керувати яхтою «Оптиміст». А ще навчився спілкуватися зі своїми однолітками та дорослими яхтсменами.

Діана Золотухіна пишається тим, що вже опанувала чотири яхти – «Оптиміст», «Кадет», «Луч» та «420», і не лише цим.

– Ми власними руками робимо профілактичний ремонт яхт. За допомогою дорослих яхтсменів всі хлопці і дівчата навчилися користуватися інструментами, – розповідає Діана. – У нас дисципліна, як в армії. Зранку – шеренга, підняття прапора. Ми всі стали зібраними, дисциплінованими.

Володимиру Булгакову подобається в яхтклубі – тут є порозуміння з однолітками та старшими яхтсменами.

– А яка природа, яка атмосфера! – у захваті юнак. – Набагато цікавіше і корисніше ходити під вітрилами, ніж сидіти в телефоні.

Члени ГО «Яхтклуб «Дунай» пишаються тим, що навіть під час війни на озері Кагул діти вчаться керувати вітрилами.

Довідка «ОЖ»

У Ренійській громаді працюють три позашкільних заклади освіти і дитячо-юнацька спортивна школа, додатковою освітою забезпечені 41% школярів громади. Ці установи фінансуються за рахунок місцевого бюджету – закладено кошти на заробітню плату та комунальні послуги. Про все інше (виїзди на конкурси, змагання, придбання амуніції тощо) турбуються зазвичай батьки.

Діяльність яхтклубу «Дунай» – единий в громаді приклад, коли у виховному процесі дітей виконує ключову роль саме громадська організація.

Наталія Попович, Антоніна Бондарева, Вікторія Чабанова, Маріанна Шкаврон