Без перекладача ніяк: невигадані історії
Дійсно, перекладачі – то найнеобхідніші люди для тих, хто не чує або погано чує. Бо уявіть собі таку ситуацію. Починається ковідна пандемія. Українців евакуюють з інших країн. Глухий чоловік запізнився на літак в далекій Австралії, і лишився один в аеропорту. Телефонна батарейка сідає, англійської він не знає. Дивом встигає зателефонувати сурдоперекладачці в Одесу. А далі, дуже далеко від Батьківщини, з великою різницею у часі, наодинці з серйозною проблемою, його доля повністю залежала від взаємодії перекладачки з представниками Посольства України в Австралії. Жінка пояснила, де й кого шукати, і представник дипломатичного корпусу України в Австралії допоміг чоловікові з їжею, підзарядкою телефону, ночівлею, купівлею квитка, щоб за декілька днів він все-таки зміг вилетіти в Україну.
В іншому випадку мова йшла про дівчинку-школярку, яка трохи чула. Вона навчалась у звичайній школі, де їй не дозволяли вивчати жестову мову. Дитина опинилась між двох світів. Мати хотіла перевести дитину в київську школу для глухих дітей. А керівництво школи, де дівчинка навчалась, заперечувало цю можливість, хоча й не забезпечувало інклюзивне навчання. Перекладачці жестової мови довелось брати участь у спілкуванні родини дитини не лише з керівництвом школи, а ще й з юристами. Спільними зусиллями права дитини вдалося відстояти, і тепер дівчинка чудово навчається у спеціалізованій школі для глухих у Києві, де вивчає жестову мову.
Ще був випадок, коли з Харкова виїздив глухий хлопець. Під час нальотів, сидячи в підвалі, він телефонував перекладачці. А вона зверталась з проханням до оточуючих, щоб допомогли йому підзарядити телефон, прокладала маршрут виїзду з Харкова, пояснювала, як дістатись вокзалу.
Я хочу краще розуміти: ставлення до глухих стає правильним
Ці історії – з досвіду перекладачки жестової мови Одеської обласної організації УТОГ Людмили Кобилен. Вона посміхається, коли каже, що народилась з професією в зубах. Чому? Тому що вона з родини глухих. І з самого дитинства розуміла краще за інших, як це, коли немає можливості повноцінно спілкуватись. І чому глухим конче необхідно допомагати.
– Зараз вже ставлення до глухих стає іншим, правильним, – каже Людмила. – Одного разу я йшла вулицею і спілкувалася з глухим. Ми проходили повз компанію молодих людей. І дівчинка звернулась до мене, де можна навчитись жестової мови. «Навіщо тобі?» – запитала я. «У нас є глухий хлопець, я хочу краще його розуміти». І таких випадків стає дедалі більше, – продовжує Людмила. – Сестра вивчає жестову мову, щоб спілкуватися з глухим братом. В нас є три дівчинки з сімей, де глухих немає, але їм було цікаво вивчити жестову мову і допомагати глухим. Так вони і прийшли в нашу професію перекладачів жестової мови. І дійсно, сьогодні є курси, є відеоуроки, де всі, хто цікавиться жестовою мовою, мають можливість її опанувати.
Людмила також радить батькам: якщо в родині є глухі та люди з нормальним слухом, не треба дивуватись, що спочатку дитина в такій родині почне спілкуватись жестовою мовою, а вже потім заговорить. Її маленький син, коли ходив з глухою бабусею на ринок, жестовою мовою спілкувався з глухими відвідувачами. Вони навіть не вірили, що хлопчик чудово чує.
Державний сервіс є, але чи завжди він прийде на допомогу?
В лікарнях, поліклініках, на автостанціях можна побачити значки, які свідчать про можливість, за потреби, вийти на відеозвʼязок з перекладачем жестової мови. Чудово, коли лікар безпосередньо з кабінету має можливість поспілкуватися з перекладачем, якщо в нього на прийомі глуха людина. Але не все так просто.
В день мого візиту до обласної організації УТОГ перекладачці доводилось перезаписувати глуху жінку на інший день до лікаря в Одеському онкодиспансері. Річ у тім, що в цьому лікувальному закладі дуже поганий звʼязок, і перекладач повинен йти до лікаря разом із пацієнткою, бо відеозвʼязком скористатись не вийде.
Цього дня також перекладачі записували глухих на прийом до нотаріуса, передавали показники лічильників по комунальних послугах, викликали поліцію, коли в глухого поцупили мопед.
На сьогодні людина з вадами слуху може зателефонувати перекладачу своєї організації в Одесі (тут таких фахівців зараз всього два), в Ізмаїлі, Білгороді-Дністровському, Роздільній або на державний сервіс. Проблеми можуть виникати після шостої години вечора: в цей час на всю Україну залишається лише один черговий перекладач жестової мови! Тому частіше вночі, коли треба викликати швидку, відбулась якась конфліктна ситуація, пожежа, глухі телефонують не на державний сервіс, куди можна і не додзвонитись, а перекладачам своїх організацій – міських чи обласних. І тому перекладачі на місцях працюють цілодобово.
Звертаються по допомогу й ті, хто поїхав у інші країни. Зокрема, щодо розв’язання питань з банківськими структурами про перекази коштів. Багато ситуацій повʼязані з ТЦК. Глухим доводиться збирати товсті теки документів, робити по декілька аудіограм, які засвідчують відсутність слуху (одна коштує 400 гривень), щоб довести, що вони не є придатними до військової служби. Тут без допомоги перекладача, який є поряд, не обійтись.
Мрії до свята
20 травня в Україні відзначається День перекладача жестової мови. Це професійне свято людей, які працюють за дуже маленьку зарплатню, але, як ви вже зрозуміли, займаються важливою справою допомоги особливим людям в різних життєвих ситуаціях. Крім того, вони розповсюджують українську жестову мову, яка поки що формується і йде на заміну російській жестовій мові.
Дуже хотілося б, щоб договори про надання перекладів жестовою мовою в регіоні уклали не лише медики, як є на сьогодні, а й поліція, надзвичайники, суди, адже ці послуги необхідні тисячам людей з вадами слуху.
Про це, як і про необхідність підготовки перекладачів жестової мови з іноземних мов, глухих перекладачів говорила напередодні професійного свята голова Одеської обласної організації УТОГ Галина Гаріпова. Це ті напрямки, за якими розвивається жестова мова за кордоном. І Україна не має права пасти задніх у цій галузі, бо творчих, націлених на розвиток та постійне навчання перекладачів у нас знайдеться достатньо.
Читайте також:
