«Пекан борч»: рецепт традиційного бессарабського квасу

І зовсім не про борщ — гордість українських господарок. Мова про домашній холодний квас, який був і залишається візитною карткою тих жінок, що люблять і шанують традиції предків.

Тетяна Галева народилася і виросла в селі Суворове, яке чекає на своє перейменування (по-старому – Шикирликитай), Ізмаїльського району, а невісткою стала в селі Острівне цього ж району. А оскільки в болгарських селах хлопці зазвичай брали за дружину місцевих дівчат, то «заморська» наречена завжди викликала великий інтерес і привертала особливу увагу корінних жителів. І щодо цікавості (адже всім цікаві підвалини іншого села), і щодо критики (свої-то підвалини в будь-якому випадку краще). Але Тетяна з нелегким завданням впоралася відмінно і стала вірною помічницею своєї свекрухи. Щойно літо вступало у свої законні права, жінки бралися за приготування напою пекан борч.

Головним інгредієнтом у його приготуванні є сухий піджаристий хліб. Ще смачніше робити напій з пасок, що залишилися з Великодня паски. Щоразу, коли Тетяна зі своєю свекрухою пекли домашній хліб, вони залишали одну хлібину в печі довше, щоб вона добре пропеклася, перетворившись практично на сухар, і стала майже чорного кольору. Це важливо, оскільки від кольору сухарів залежить колір майбутнього квасу. В ідеалі він має бути коричневого кольору.

Рецепт напою «Пекан борч» від Тетяни Гальової

1. У невелику дерев’яну кадушку на 10-30 кг, встановлену в найхолоднішому місці в будинку — погребі, викладаються сухарі, замочені попередньо в теплій воді.
2. Зверху на них засипається опара, приготована з домашніх дріжджів, борошна та води, і додається трохи цукру.
3. Далі кадушку потрібно заповнити водою — не до верху, а залишивши місце для бродіння. Ретельно розмішати вміст та залишити на кілька днів, не порушуючи процес.
4. Дня через три, напій, що нагадує звичний нам квас, можна куштувати. Якщо є гіркий присмак, значить треба почекати ще день або два.

А потім пекан борч цілий тиждень рятував від спеки і приносив господарям та їхнім гостям справжнє задоволення.

Трохи різкуватий, але смачний напій не тільки вгамовував спрагу, а й надавав сил домочадцям: після важкої роботи немає нічого кращого, як відразу зачерпнути корисного напою, що бадьорить. І господині знову і знову закладали нову порцію нехитрого, приємного «зілля», яке пройшло випробування віками і сьогодні гордо прикрашає трапезу мешканців багатоликої та колоритної української Бессарабії.

Читайте також:

• Каша-ляпа: рецепт приготування традиційної страви Кодимщини
• Бессарабська мерудія: що за приправа і з чим її їдять
• Болградський фестиваль вин: все починалось із п’яти тисяч гривень