У нашій колоритній українській Бессарабії живуть не лише працьовиті, а й, без перебільшення, унікальні люди. В захопленні від побаченого поспішаю поділитися з вами історією про молодого чоловіка, який проміняв міське життя на сільське, звільнився з роботи, щоб самотужки розвивати етно-туризм.
У нього вдома з усіх сучасних гаджетів — лише мобільний телефон. Натомість дуже багато старовинних предметів побуту та одягу, якім 100 і більше років і – увага! — він пряде, тче килимки на старовинному ткацькому верстаті, шиє шапки з овечих шкір і багато чого іншого. Цей список можна продовжувати довго. Зупинимося на головних моментах, які зробили Олександра Полібзу найвідомішим етнографом півдня Одещини.
— У мене з самого дитинства патологічне неприйняття всього сучасного. Я люблю все старовинне. Тому завжди мріяв, щоб у мене вдома було все, як колись, — каже Олександр, показуючи нам свій будинок, який він придбав декілька років тому.
Він народився в Арцизі, тривалий час мешкав у Болграді, де й працював на митниці. Але мріяв про сільський будинок. Маючи багато друзів у селі Кубей, там і знайшов собі оселю до душі.
— Живу майже на хуторі. Це місце в селі Кубей Болградського району називається Острів. Тут всього 19 будинків. Там от поле, там – річка і ліс. Мені дуже добре тут. Адже люблю усамітнення, природу, тишу і спокій. І щоб всі були як одна сім’я, — із щасливою посмішкою каже Олександр.
В кімнатах — все тільки старовинне. В планах — зробити кімнати в стилі різних історичних епох.
— Поки в мене вже готова вітальня — основна кімната для прийому гостей. Тут круглий стіл, про який я давно мріяв, — біля вікна з видом на село. Ідеальне місце для гостей. Цю кімнату зробив так, щоб кожна деталь нагадувала про минуле. Насамперед люди звертають увагу на цю полицю: тут і шапки, і капелюхи, і кожух висить. Всі згадують, що і в їх дитинстві теж була така, і залюбки фотографуються. Там висить і парадно-вихідний білий кожух. А ось на мені коричневий, робочий. Також гості звертають увагу на дві прядки. Їх я привіз з Арциза. Одна прядка — з приданого моєї прабабусі. Друга — це подарунок бабусиної сусідки. У них різні конструкції — вертикальна і горизонтальна. Всім цікаво, як вони працюють.
А це старовинні фіранки, їх я повісив на всі двері, які пофарбував у синій колір. І біле на синьому дуже ошатно виглядає.
Раніше всі речі люди зберігали в скрині. І я більшість речей також зберігаю в скринях. Вони у мене є в кожній кімнаті. До речі, скриня обов’язково має бути накритою: чому — не знаю, але дотримуюся цієї традиції. І ще: скриня має бути закритою. Відкрита скриня — це дуже погана прикмета, — так зазвичай починаються екскурсії Олександра, які він проводить по декілька разів на місяць для тих, хто цінує етнічні речі.
Найчастіше Олександр перебуває у майстерні, де працює. Головне місце тут посідає ткацький верстат.
— Це придане моєї прабабусі, яке потім перейшло мені як сімейна реліквія. Саме на ньому я працюю. Причому постійно: взимку і влітку. На ньому я роблю червоні пояси, які є частиною національного одягу болгар та гагаузів. У мене під ногами килимки, які я також зробив на цьому верстаті, — розповідає Олександр.
А ще він власноруч шиє традиційні чоловічі шапки з овечого хутра.
— Ось це калип — форма для виготовлення шапки. Вона шиється вручну. Раніше її шили з куполоподібним верхом, а зараз — з рівною поверхнею. Я пошив нову шапку, і їй треба постояти майже тиждень у формі, щоб вона розтягнулася, — каже майстер, який пошив вже близько 40 етнічних головних уборів.
Крім цього, Олександр часто влаштовує різні майстер-класи для тих, хто хоче навчитися прясти, ткати або шити кожухи з овечих шкур. А ще молодий етнограф проводить реконструкцію старовинних обрядів.
Цього року він організував юних болгарок та гагаузок села Кубей на свято Лазар, а влітку планує показати, як раніше відзначали Єньовдень (аналог свята Івана Купали).
Наразі наша екскурсія унікальним будинком Олександра Полібзи закінчена. Але через деякий час ми знову проситимемося в гості, щоб дізнатися щось нове про минуле болгар та гагаузів і побачити нові експонати, які Олександр ретельно збирає і вдосконалює, аби зберегти і подовжити їм життя.
Читайте також:
