Новини Одеси та Одеської області

Окупований Херсон: божевільні черги та чуваські яйця

Окупований Херсон: божевільні черги та чуваські яйця

Вікторії Г. — шістдесят років. Зрозуміло, що ми не називаємо її прізвище: Херсон окуповано рашистами. Яким стало життя в окупації для Вікторії та її рідних? Що це таке — окупаційні день за днем ​​очима української жінки, у чиє життя війна увірвалася приходом окупантів до рідного міста?

Банкомат-продукти-ліки

Вікторія живе з чоловіком, доглядає лежачу (дуже важку) хвору найближчу родичку. А ще треба допомагати дуже літнім батькам, яким за 80 років. Два собаки, два коти (їх власники поїхали, залишили тварин вікторії під опіку) — теж щоденна турбота. Каже, що з усіх цих причин і не вдалося залишити рідний Херсон. Так і почалося ось це життя в окупації.

— Що таке життя в окупації? Почнемо з побуту, з тим, що доводиться вирішувати щодня. Грошей практично немає. Якщо щось є на картці, потрібно ще дуже постаратися зняти в банкоматі. Черги в банкомат — щоденні та «нескінченні». До того ж більшість банкоматів взагалі не працюють. Вдалося щось зняти – пощастило. Не вдалося — тупай у касу, а там свої тепер порядки, касири намагаються видати гроші за принципом «знайомим і своїм людям». Ось, наприклад, пенсію вже довго не можу зняти з картки. Йде запис на отримання своїх грошей, — розповідає Вікторія.

черга до банку

В окупованому майже з першого дня війни Херсоні розплачуються гривнями. Чому люди знімають гроші з карток?

— А де розплачуватися карткою?!.. Все ж практично закрито — абсолютна більшість магазинів та аптек. Продукти купуємо на ринках. Нам зараз завозять якісь продукти, здебільшого з Криму, а ще багато цигарок та алкогольних напоїв. Або ось, наприклад, на ринку з’явилися у продажу чуваські яйця. Не те, що купувати, вимовляти гидко … Все, що від рашистів – гидко. От і намагаємося купувати лише у наших бабусь на ринку. Це ж своє, рідне. Навіть якщо дорожче. А продукти зараз дорогі, ну хіба що, крім овочів… Вони теж свої, херсонські. Люди вирощують, а вивезти нікуди не можуть лише на власний ринок. От і виходить, що я змогла цими днями огірки купити по 12 гривень. Електрика та вода є…

Одним із місць, де ще можна розплатитися карткою — це молокозавод, який поки що, на щастя, працює. Там можна купити олію, молоко, сир та, головне, розплатитися за товар карткою. Але там завжди величезні черги:

— Стояти доводиться по дві, а то й більше години…

Як розповідає Вікторія, найбільша проблема – це лікарські препарати. З ними великі проблеми, їх, власне, можна сказати взагалі немає. Батькові Вікторії необхідно приймати якийсь постійний препарат.

— Якби не допомога українських волонтерів, які якимись «шляхами», майже неймовірними, примудряються зараз допомагати з лікарськими препаратами, навіть не знаю, як би я впоралася.

Вікторія додає, що телевізор практично не дивиться — адже там тепер тільки канали окупантів. Порятунок – Інтернет, але це коли він працює, а таке буває далеко не завжди.

— Буває, що бігаємо містом, шукаємо «крапку», де можна зловити Інтернет…

вулична торгівля

Що на вулицях міста?

Вікторія розповідає, із якими «квітами-букетами» зустрічали жителі Херсона рашистських окупантів. З першого дня — постійні масові мітинги протесту. Люди виходили з українськими прапорами, вдягали їх собі на плечі.

— Ось навіть зараз у черзі стоїш за тією самою молочкою, годинами стоїш, і жодного разу я не почула хоч якогось схвалення з приводу приходу рашистів. Цю так звану країну ненавидять дедалі більше. І всі чекають на звільнення. Дуже-дуже чекають. Я б сама палицю в руки взяла, толку з того. І не я одна така… Шкода, що немає у нас зброї. А нашу херсонську Тероборону, хлопчиків наших, окупанти розстріляли першого ж дня, — каже Вікторія.

Вихід на вулиці міста – взагалі особлива історія. Рашисти постійно контролюють місто.

— Їздять дорогами вони нахабно, безпардонно, без дотримання будь-яких правил дорожнього руху. Червоне світло світлофора – не для них. Ну а якщо наші люди їдуть своєю машиною, то тут треба бути особливо обережним — на вас просто вони можуть просто наїхати, якщо їм так захочеться. Ми ось до батьків їхали, продукти везли та ліки. Моєму чоловікові за шістдесят, він Афганістан пройшов, а тут будь-який рашистський шмаркач, «господар», може підійти і в наказному порядку вимагати: «Гей, ти, давай вилазь!».

Щодо «настроїв» серед жителів Херсона, то, як каже моя співрозмовниця, звичайно ж, є й ті, що «вже пристосувалися, щоб не сказати більше»:

— Такі навіть із «тарганячими» стрічками ходять, але їх мало… Стрічка… У нас тут хлопчина зі стрічкою кольорів українського прапора на вулицю вийшов. Його в туже мить «заміли». Досі не знаємо, де дитина… Ну а щодо масових мітингів, на які виходили жителі Херсона, і я, до речі, в тому числі, то зараз вони вже майже не проводяться. Причина зрозуміла: спочатку нас рашисти розганяли світло-шумовими гранатами, а потім уже почали стріляти з автоматів. Люди бояться. Але точно знаю, що в деяких місцях, не в центрі міста, люди все одно збираються на протести, навіть невеликими партіями.

Наприкінці нашої розмови Вікторія важко зітхає. Потім зізнається:

— Морально нам зараз дуже і дуже важко… Знаєте, щоразу, коли ми чуємо стрілянину, завмираємо. Але не від страху. А від надії, що це наші стріляють. Як ми цього чекаємо! Ми дуже віримо в нашу українську армію і в наше визволення. Тільки в це, власне, я зараз і вірю.

Читайте також розповідь юного жителя окупованого Херсона: “Мріємо знову жити під українським прапором“.

Раніше ми розповідали, як майбутня мама вибралася в Одесу з окупованого Херсона.

Ще на тему:

 

 

Актуальна інформація ЗА Одесу у нашому Telegram каналі! Новини, фоторепортажі та історични факти про Одесу.
Читайте нас у Viber! На каналі «Комуналка» розповідаємо про комунальні платежі, тарифи, пільги та субсидії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Ще за темою
Всі новини
Вибір редакції
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: