Окупована Херсонщина… Війна увірвалася до цього українського квітучого сонячного краю пострілами, вибухами та окупацією.
…Мої співрозмовники – Сергій та Наталя, вони чоловік та дружина. Мешкають у Голій Пристані – центрі Голопристанської громади Скадовського району Херсонської області. Це гарне затишне місто розташоване на річці Конка, притоці Дніпра. Заснований у 1709 році запорізькими козаками, за сорок кілометрів від Херсона. Гола Пристань, як і вся Херсонщина, наразі окупована рашистами.
Ці похмурі день за днем
Сергію та Наталі (зрозуміло, що ми не називаємо їхніх прізвищ) – за сорок. Кажуть, якщо зовсім коротко відповісти на запитання, що таке життя в сьогоднішньому окупованому місті, то звучатиме так: «Це як день бабака в похмурій-похмурій клітці».
А почалося все у перший же день війни. Вже о десятій ранку Гола Пристань перетворилася на те, що звучить страшно – «окуповану територію».
– Із шістнадцяти тисяч населення міста в ньому сьогодні лишилося десь відсотків сорок населення. Інші поїхали. Ми не змогли виїхати: у нас дуже літні батьки, – розповідає подружжя.
Як же протікає день у день, з тижня на тиждень цей «день бабака»?
Мої співрозмовники працюють. Робота триває у них зараз до першої години дня. Потім додому. Школа у місті не працює. Лікарня та поліклініка працюють. Якийсь час там лікували поранених окупантів… Увечері люди виходять із дітьми – подихатися. Виробилося вже якось само собою – не відходити далеко від будинку. Комендантська година – з 21:00 до 6:00.
– Настрій у всіх дуже похмурий, що давить. Навіть не настрій, а внутрішній стан. І воно мало змінюється.
Містом постійно їздять «люди зі зброєю» – рашистські патрулі. Не на броньованій техніці, нi:
– Вони воліють пересуватися на Тойотах та Мерседесах. У нас тут усі кажуть, що ці машини вони просто віджали в автосалонах. Улюблене місце їхнього перебування – той самий ринок. Ходять із зброєю, ну, тобто, стежать за порядком, та й самі щось купують.
Більшість – зовсім сопляки, поводяться часом дуже нахабно, м’яко кажучи.
На всіх виїздах із міста стоять блокпости рашистів. Якщо жителю Голої Пристані потрібно виїхати в село, відвідати батьків, наприклад, потрібно бути готовим багато до чого. У людей, ясна річ, перевіряють документи, чоловіків часто змушують роздягнутися, щоб перевірити наявність татуювань, копаються у мобільних телефонах. А якщо доводиться проїхати через кілька блокпостів, всі ці процедури повторюватимуться на кожному.
Найживіше місце – ринок
– Єдиний супермаркет у місті зараз практично закритий. У перші дні війни стали зникати всі продукти. Купувати їх доводиться лише на ринку. Власне, цей самий ринок і став тепер основним місцем у тому житті, яким ми тепер живемо. Сюди зараз завозять продукти із Криму. Все, що російського виробництва не має попиту. Гидко це купувати. Тому на ринку раз у раз наші люди ставлять питання: «російське чи не російське?». Це стосується всіх продуктів, навіть якщо йдеться, наприклад, про звичайний цукор. А як ми зараз ще можемо свій протест висловити?.. Одна радість: ранні фрукти та овочі, які вирощують місцеві жителі. Раніше все, що тут вирощувалося, розвозилося по всій Україні, адже в нас така благодатна земля!.. Тепер вивезти все це за межі Голої Пристані практично неможливо, тому їх багато, і ціни дуже помірні. Перша редиска, наприклад, коштувала 5-10 гривень. Дуже багато живої місцевої риби теж за більш ніж доступними цінами.
Багато хто з тих овочів, які не вдавалося продати, люди залишали прямо в мішках біля висотних будинків: беріть просто так.
З ліками проблема, горілки – хоч залийся
Окупанти зараз везуть до Голої Пристані продукти з Криму – ковбаси, цукор, крупи тощо. Все це також реалізується на ринку.
– Ціни на все це – захмарні. Найдешевші цукерки – 330-350 гривень за кілограм. Як і раніше, до чого б люди не прицінювалися, насамперед цікавляться: «Російське?». Поки що можна купити на ринку українські продукти. Ну а якщо настане момент, коли такого вибору вже не буде?
У Херсоні та області «у ходу» гривні. І пенсію люди одержують у гривнях. Перевести в готівку гроші, які приходять на картку, стає все важче… Як розповідають мої співрозмовники, від «гауляйтера» Херсона вже звучить інформація, що незабаром паралельно «ходитимуть» і гривні, і рублі.
А ще, як розповідають подружжя, вже є думка «господарів», що в квартири, з яких встигли поїхати жителі Голої Пристані, заселятимуть «мирних російських окупантів», наприклад, «правильних» вчителів… Чоловіки намагаються якомога рідше опинятися в людних місцях і взагалі миготять на вулицях: ходять чутки, що їх «вистачатимуть» для подальшої мобілізації.
З лікарськими препаратами – великі складнощі. Аптеки поки що намагаються робити закупівлі, але велика проблема отримати це замовлення українських препаратів: воно йде через безліч блокпостів рашистів і далеко не все доходить.
– Натомість почали привозити цілі партії різних ліків із того ж Криму. Торгують ними також на ринку. Якої вони там якості, нікому не відомо, звісно. Ці препарати ніякої перевірки не проходять!.. Ну а поруч на ринку продається російська горілка. Ось вже цього продукту навезли – хоч залийся! Бензин спочатку зник, потім з’явився по 60-70 гривень, зараз завозиться із Криму, в середньому, по 45 гривень.
Ліси, що горять, «приліт» і «геббельс-ТВ»
Навколо Голої Пристані багато лісів. Після Другої світової люди самі їх творили тут. Ліси соснові, грибні місця. Окупанти встигли й тут «попрацювати»: ліси спалахнули, а вони й самі їх не гасили, і нашим не давали такої можливості – поки що вогонь уже не дістався до хат місцевих жителів.
– Ми так і не зрозуміли, чому саме нам не давали можливості гасити ліси, що горять. Як ви знаєте, пояснювати причину нам не стали. Кошмар якийсь! Чи вони боялися (ходили такі чутки), що там з’явилися наші партизани. Чи то (і така версія була) там ховалися їхні дезертири в кількості приблизно трьохсот людей, і вони таким чином своїх же «випалювали».
У Голій Пристані є й свій санаторій. Його одразу ж привласнили нові «господарі» міста – там тепер мешкають рашисти. Скільки їх там, ніхто не знає – будівля ретельно охороняється, ще й блокпост поруч спорудили.
…Сьомого травня до Голої Пристані був «приліт» рашистської ракети. Як розповідає «Одеському житті» Вікторія – ще одна мешканка окупованої Голої Пристані, з цим «прильотом» була та ще історія:
– Ракета зруйнувала приватний сектор – пошкоджено близько тридцяти будинків. На щастя, ніхто не загинув, кілька людей зазнали поранень. І що ж? Наше місцеве «геббельс-ТВ» (адже у нас тепер тільки рашистське телебачення), одразу повідомило, що ракету по житлових будинках запустили ЗСУ. Про це й російські газети одразу почали трубити… Начебто ми не знаємо, як усе це було. Рашисти ж цю ракету запустили як акт залякування, і для пропаганди своєї. Ну, самі поміркуйте: не встигла та ракета прилетіти, як тут же приїхав їхній журналіст разом із тими, хто зараз живе в тому санаторії. Журналіст почав швидко фотографувати наслідки «прильоту». А ті з санаторію потім миттєво прибрали все, залишилося від тієї ракети, щоб не можна було встановити, чия вона насправді. І лише після цього допустили наше МНС та інші служби… Вистава це була пропагандистська! Вони навіть офіційний сайт Голої Пристані зламали, стали там одразу писати, що ось, мовляв, українські війська за своїми ж ракетами запустили. Але у нас дурнів немає: люди відразу ж відповіли на тому ж сайті, як слід: послали їх на хрін з їхніми офіційними повідомленнями.
Люди так чекають на визволення!
Жителі Голої Пристані виходили на мітинги протесту проти окупантів. Гасла були дуже короткі: «Херсонщина – це Україна!», «Гола Пристань – це Україна!».
Разом із гімном України на цих мітингах звучав і гімн Голої Пристані, написаний уродженцем міста Миколою Тілем:
Де б я не був, незалежно від відстані,
Всюди я з гордістю, друзі, скажу:
– Я з Херсонщини, з Голої Пристані,
У серці свій край збережу!
І гімн України, і гімн Голої Пристані звучав і коли окупанти у березні викрали мера міста Олександра Бабича. Тоді люди знову вийшли на мітинг… Доля Олександра Бабича не відома й досі.
– Поки Бабич ще був з нами, то організував охорону вулиць та будинків – захищав разом із жителями міста від мародерів житла людей, що поїхали. Коли він зник, окупанти запропонували цим дружинам продовжувати охороняти місто вже під їхнім «керівництвом», із білими пов’язками. Але мешканці Голої Пристані від цього відмовилися, – розповідає подружжя.
Сергій та Наталя додають:
– Прихильників так званого російського світу у місті дуже мало. Це близько п’яти відсотків. Відсотків 10-15 – це таке ось, як ми називаємо, «болото», якому взагалі байдуже, яка там влада у місті. Все ж таки решта людей у Голій Пристані чекає на звільнення. Дуже-дуже чекають! На своїх українських військ чекають, повернення під свій український прапор.
…На флагштоку в Голій Пристані, де ще недавно розвівався прапор України, зараз вивішений триколор.
– Жителі Голої Пристані одного разу його зняли і знову вивісили нашу, рідну українську. Тоді окупанти, знову вивішивши свій триколор і навіть виставили поряд із флагштоком патруль, – розповідають мої співрозмовники.
Сергій та Наталя надіслали фото (до речі, фотографувати щось на вулиці дуже небезпечно, можна «нарватися») цього флагштока. Зробили вони це однією метою. Придивіться: висить зараз триколор, але на верхівці флагштока – все одно наш герб, наш український тризуб!
Читайте також:
- «Мріємо знову жити під українським прапором»: оповідання юного мешканця окупованого Херсона;
- Окупований Херсон: божевільні черги та чуваські яйця.
Фото наших співрозмовників, видань «Українська правда» та «Кореспондент. net»