Любов до читання в українців у крові. Хтось воліє купувати книги, а комусь до вподоби тиша та спокій читального залу бібліотеки. Про те, як змінилися літературні вподобання одеситів із початку повномасштабної війни, ми поговорили з завідувачкою відділу соціокультурної діяльності бібліотеки імені Грушевського Ольгою Нагорнюк.
Література як терапія
— Яку літературу одесити почали читати під час війни?
— З перших днів війни ми, як і вся Україна і вся Одеса, були дуже налякані, стривожені і кілька днів не працювали. Бібліотека відкрилася десь на початку березня, і, на свій подив, ми помітили, що, попри війну, читачів у нас не поменшало. Тоді обстрілювали Одесу та Одещину, ми заклеювали вікна, вживали заходів безпеки, але люди все одно приходили.
Вони не хотіли читати літературу, яка розповідала б про війну, небезпеки, трагедії. Людям хотілося чогось легшого, заспокійливого. З’явився величезний попит на літературу з історії України. Дуже великою популярністю користувалися праці Сергія Плохія, директора інституту української історії Гарвардського університету — «Брама Європи» та його книги з історії України, а також роботи інших авторів.
— А що із художньою літературою?
— Так само люди почали звертатися до художньої літератури історичного спрямування. Жінки читали навіть любовні романи. Я особисто до війни почала читати знамениту трилогію Ірини Вільде «Сестри Річинські». Це були дуже важкі часи, і люди зверталися до літератури як до певного виду арт-терапії, яка заспокоює.
Ми робимо акцент на сучасній українській літературі, книгах зарубіжних авторів в українському перекладі, галузевій літературі — все це виключно українською мовою.
Мова має значення
— Літературі якою мовою віддають перевагу більшість одеситів? Переходять на українську?
— Знаєте, твердження, що Одеса російськомовне місто — це також певний стереотип, який колись поширювався і зберігається до сьогодні. Ще з 2016 року, коли ми в бібліотеці відкрили курси української мови та проводили інші заходи, побачили, скільки україномовних людей є в Одесі. Багато таких, хто називає себе одеситами у сьомому поколінні, але у їхніх сім’ях ніхто ніколи не розмовляв російською мовою.
Зараз, під час війни, люди навіть не запитують книжки російськомовних авторів, не кажучи про книги тих авторів, які живуть у росії. Та й Міністерство культури та інформаційної політики вимагає вилучити з фонду багато книг російських авторів, особливо тих, що були видані після 1991 року у рф. Але люди самі все зрозуміли: нам не потрібно вилучати з фондів нічого, бо російську літературу, принаймні у нашому відділі, ніхто не питає.
Це не стосується російської класики, вона є, ніхто нічого не вилучав, ніхто нічого не викидав. Ніхто не викидає жодних Пушкіних чи Достоєвських, просто їх ніхто не хоче читати.
Війна трохи змінила і тенденцію до мови читання. Зараз дуже популярна зарубіжна література, а інтерес читачів спрямований на фентезі та сучасних авторів. Одночасно багато хто повертається до Ремарка, Хемінгуея, до тих авторів, які писали про війну, про кохання, про те, як війна поєднується з мирним життям.
Книга все ще потрібна
Ольга Нагорнюк
— Тобто одесити менше читати не стали?
— Ні, навіть навпаки. Люди, які раніше багато читали, які мають культуру і навички читання, продовжують читати. І це дуже приємно, крім того, це певний засіб арт-терапії. Читають різну літературу — хто детективи, хто жіночі романи, сучасну українську літературу. І це не лише в Одесі.
Як не парадоксально, найбільше люди почали читати під час блекауту. Якось ще взимку до мене прийшла моя манікюрниця. Вона робить манікюр, ми розмовляємо, а вона мені відповідає: «Боялася зізнатися, але я вже прочитала п’ять романів. Візьму ліхтарик, лягаю і читаю. Якось мама каже, що увімкнули світло, а я їй відповідаю: «Мамо, при світлі кайф не той!».
І так багато хто читав при ліхтариках. Це приносило стільки задоволення, так заспокоювало, що відсутність світла навіть не надто турбувала. І якщо, не дай Боже, нам знову доведеться пережити блекаут, ми тепер знаємо, як його переживати на позитиві.
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Читайте також:
