Майже десять років українці не живуть мирним життям. Майже два роки, як вся країна об’єдналася, щоб відвоювати це своє право — на вільне, щасливе, мирне життя. Військові виборюють його на полі бою, а цивільні українці – в тилу. Видання «Одеське життя» постійно розповідає на своїх шпальтах про героїв, волонтерів та всіх, хто працює на перемогу.
Свіжий хліб і сухарики з часником для бійців
Один із таких небайдужих до долі рідної країни людей — тарутинський підприємець Дмитро Марашлець. Раніше ми розповідали про цю людину — власника пекарні, де печуть найсмачніший хліб у Тарутиному.
Його історія волонтерства розпочалася з моменту повномасштабного вторгнення. Він щодня відвозив свіжий хліб військовим, які захищають українсько-молдавський кордон.
Ця допомога здійснюється і сьогодні. Щодня. Вже майже два роки.
Пекарі з пекарні Дмитра Марашлеця вигадали і ноу-хау. Тепер вони відправляють на фронт сухарики з часником у невеликих упаковках, які зручно покласти в кишеню і якими можна підкріпитися в будь-який час.
— Думаю, що бійцям така підтримка земляків дуже допомагає і надихає їх звільняти нашу землю від окупантів. І вона не згасатиме, навпаки, ми всіляко допомагатимемо нашим героям, — каже Дмитро.
Лодка і машина з усім необхідним вже на передовій
Не залишається байдужим Дмитро Георгійович і до локальних прохань про допомогу військовим землякам. Нещодавно на фронт була відправлена вантажна «Газель», заповнена хлібом та іншими важливими речами для тих, хто на передовій.
Від військового з села Рівне Тарутинської громади Олега Балана надійшло прохання допомогти із купівлею лодки. Підприємець відгукнувся миттєво – плавзасіб придбано за підтримки всіх небайдужих. А навздогін до бійців із бригади земляка поїхала машина з продовольством, термобілизною, газовими балончиками.
Олег Балан – батько трьох дітей, один із яких інвалід. Він за законом міг би залишатися з дітьми, але сьогодні як командир підрозділу захищає Батьківщину у гарячій точці.
— Я захоплююся геройством земляків та їхніх побратимів. Намагаюся максимально допомогти — і морально, підтримуючи їх підбадьорливими повідомленнями, і матеріально хоч трохи полегшити їхню нелегку долю, — каже Дмитро Георгійович.
Як працює «Жіночий волонтерський клуб пенсіонерів»
Близько місяця тому до підприємця звернулася пенсіонерка із Тарутиного, добре знана у громаді колишня голова профспілки вчителів Алла Буркацька, із бажанням організувати волонтерський клуб. Але в цій справі одного бажання мало. Потрібні були кошти та розуміння того, що актуальніше відправляти на фронт сьогодні.
Дмитро одразу ж включився у реалізацію цієї ідеї. Зателефонував волонтерам і дізнався, що бійцям потрібні невеликі килимки-подушки, які вони в окопах використовують як стільчик, подушку, грілку тощо. Дмитро надав кошти на виготовлення цих окопних трансформерів. А Алла Володимирівна організувала активних пенсіонерок Євгенію Шишкову, Ганну Янєву, Ганну Башли, Людмилу Щасливу, Тетяну Мажар, Марію Узун та інших, які взялися створювати потрібні речі для військових. І робота закипіла. Приєдналися і молоді тарутинські майстрині Тетяна Сичевська, Олександра і Людмила Деренжи та багато інших.
подушка
Жінки розчехлили швейні машинки, перебрали всі тканини з горищ і коморок і взялися за шиття. Потроху процес став набирати обертів – учасниць ставало все більше, як і бажаючих фінансувати закупівлю матеріалів. Надали кошти підприємці Василь Сібов, Вадим Петкович та Анатолій Бучков.
килимки
Буквально за місяць невідремонтоване приміщення музею перетворилося на цех з виробництва життєво важливих окопних килимків-подушок. На дверях з’явилася табличка — «Жіночий волонтерський клуб пенсіонерів».
Це підтримує воїнів і важливо для пенсіонерів
Роботу розпочинають зранку — спочатку читають «Отче наш» і з Божою поміччю приступають. Головні майстрині, звичайно ж, жінки, але у чоловіків не менш важливе завдання. Вони приходять внести посильну фінансову допомогу та підтримати жінок смачними частуваннями.
А ось учитель музики Володимир Войцеховський навідується до клубу, щоб потішити грою на баяні вдячних поціновувачок. Тоді й робота спориться, і на душі стає тепло. Він грає, жінки співають, справа рухається до гарного результату.
Як виявилося, ця діяльність потрібна не лише нашим бійцям, а й самим пенсіонерам.
— Я приходжу з радістю сюди. Я б навіть сказала — лечу. Так приємно почуватися корисною. Займаючись важливою справою, ми підтримуємо один одного, генеруємо нові ідеї для допомоги і геть забуваємо про нудьгу і болячки, — каже одна з перших учасниць клубу Анна Чахлова.
Так регулярно з Тарутиного на передову їдуть машини, які волонтери громади завантажують хлібом, килимками, солодощами, дитячими малюнками, заряджають вірою та любов’ю до кожного відважного українського воїна. З такою підтримкою і наші хлопці почуваються впевненіше. Про це свідчать вдячні відгуки військових. Тож продовжуємо разом наближати перемогу і зробимо нашу країну ще світлішою та вільною!
