Андреас Тоелке, якому зараз 63 роки, змінив щасливе та безпечне життя в Німеччині на сирени та обстріли. Андреас присвятив 30 років свого життя журналістиці і мав приголомшливу карʼєру. Впливові німецькі та світові медіа друкували його статті. Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр навіть нагородив його почесною грамотою за досягнення.
Кожна людина має право залишатися в безпеці
Я вперше зустрів Андреаса після масової нічної атаки безпілотників на Одесу у квітні цього року. Тієї ночі він не спав. В Одесі мало кому пощастило це зробити.
Ми говорили про «бензопили», які літають над його та моїм будинками, і про те, що за ними полюють ракети ППО. Це реальність, яку Андреас уже рік розділяє з українцями.
«Якби я хотів втекти, мені потрібно було лише сісти в машину. Багато українців не можуть цього зробити, тому я тут. Я ціную право людей на безпеку. Кожен має право залишитися у безпеці».
«Моя мама пережила Голокост. Моє походження єврейське, і більшість моїх родичів були вбиті нацистами. Кожен повинен мати право на втечу до безпечного місця», – каже Андреас.
Після початку повномасштабного вторгнення люди почали тікати з України. Основних шляхів евакуації було два – через польський кордон або через Молдавію.
Автомобілі та автобуси, які прямували до кордонів, вишикувалися в кілька кілометрові черги. Багато місцевих і міжнародних неурядових організацій, благодійних організацій і волонтерів допомагали українцям тікати, надаючи їм транспорт.
Через місяць більшість з них переключилися на іншу діяльність, здебільшого на транспортування гуманітарної допомоги, продуктів харчування та медикаментів.
Саме тоді свою діяльність розпочав фонд Андреаса «Be an Angel Foundation».
«Це був момент, коли я перетнув кордон і приїхав до Одеси. Це було перше українське місто, яке я відвідав. Я їхав сюди на автобусі, який забирав людей, і мені було дуже страшно. У мене було голлівудське уявлення про війну. Я уявив собі артилерійську стрілянину, танки, матусь, що віддають солдатам своїх дітей і помирають. Всі ці картини».
Зараз я знаю Україну краще, ніж Німеччину
«Я проїхав пару сотень тисяч кілометрів по Україні. Зараз я знаю Україну краще, ніж Німеччину. Ми були в прифронтовій зоні, підбирали людей. Я досі жодного разу не був у червоній зоні.
«Наразі ми допомогли виїхати з України 19000. Ми завжди адаптуємось до потреб людей. Війна завжди йде хвилями, тобто людям потрібна евакуація з різних міст».
«Наприклад, у Миколаєві з самого початку було дуже небезпечно, і ми евакуювали людей звідти. У якийсь момент Запорізьку область перетворили на гарячу точку, і ми допомагали там».
«Ми — не велика організація. Ми — гнучкі та можемо пристосовуватися до потреб людей. Ми завжди робимо те, що потрібно людям», — говорить Андреас.
Be an Angel Foundation працює в тісному контакті з місцевою владою та волонтерами в різних містах України. Разом з ними вони збирають контакти людей, які потребують евакуації. Після цього НУО надає автобус для транспортування їх до Молдови.
«Ми зареєстровані в Україні, Молдові, Німеччині та США як друзі організації Be an Angel. Завдяки фантастичному керівнику Ані Верховській ми привезли близько 50 тонн допомоги, а це приблизно шістдесят мільйонів доларів».
«Допомогу привозять на склад у Львів і розвозять по Україні. Ми також співпрацюємо з організацією «Жінки за майбутнє». Вони розвозять медикаменти, їжу, дитяче харчування по всій території, навіть на передову».
Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр нагороджує Андреаса Тоелке
Від Сари Джессіки Паркер до прихистку 400 сірийскіх біженців у себе вдома
Андреас не шкодує, що більше не займається активно журналістикою.
«Я був дуже щасливий коли працював журналістом і майже тридцять років мандрував світом, тож у мене було справді гарне життя. Я зупинявся на 52-му поверсі п’ятизіркового готелю в Шанхаї у номері розміром з чотирикімнатну квартиру у старому будинку в Берліні. Насолоджувався видом на усе місто із вікон, що сягали підлоги».
«Я брав інтерв’ю у Джефа Кунса, Захи Хадід, неймовірною архітекторкою світу, яка померла занадто рано. Готьє, Сари Джессіки Паркер, Рема Колхаса – з усіма ними я зустрічався і захоплювався ними. Мене вразили їх життєві досягнення, нескінченна креативність, здатність не лише планувати, а й реалізовувати. Вони надихали мене і моїх читачів, показували, що неможливе стає можливим. Заради таких зустрічей я жив з чемоданом, клав голову на подушку у розкішних місцях від Нью-Йорка до Талліна та насолоджувався рожевим шампанським вінтажного року. Протягом п’ятнадцяти років у мене було лише два ремені. Дорогі як гріх. Але згодом я відчув, що отримую більше від цього світу ніж даю».
«Я почав займатися благодійністю в 2015 році, коли біженці приїжджали до Німеччини і їм доводилося таборувати біля офісів благодійних організацій на вулицях Берліну, тому що організіціі не могли діяти оперативно. Я запросив безхатченків-переселенців жити до себе, як зробили багато інших німців. Тоді я вперше почув їхні історії. Історію афганського батька, який хотів врятувати свою сім’ю від Талібану. Був чоловік, який не вмів плавати і став свідком того, як торговці людьми кинули його дитину за борт під час переправи до Греції. Сльози текли по його щоках. Його історія мотивувала мене йти далі. До початку 2016 року понад 400 людей отримали прихисток в моєму домі. Так народилася організація Be An Angel. У 2019 році в Берліні ми заснували ресторан “Kreuzberger Himmel”, де працюють переселенці і обслуговують канцелярію федерального канцлера».
Андреас Тоелке з Йоко Оно, дружиною Джона Леннона.
Через чотири тижні після початку повномасштабної війни в Україні я вперше приїхав в Одесу. З тих пір ми евакуювали понад 19000 людей і доставили понад 5000 тонн гуманітарної допомоги до країни. Be An Angel зареєстрований як організація в США, Молдові, Німеччині та Україні. Я дуже задоволений тим, що роблю зараз тут».
«Відверто кажучи, слов’янські чоловіки адаптували образ супермачо. Хлопці ходять по вулицях з таким видом наче готові стіну розтрощити. З іншого боку, що дійсно вражає, так це величезна сила українців. Відчувається культура взаєморозуміння та солідарності, яка, на мою думку, зростає протягом цього року, поки я тут».
«Як я розумію, на початку повномасштабної агресії переважало таке мислення: «Мені байдуже на інших, я повинен боротися за своє життя сам». Це змінилося, я бачу і відчуваю ці зміни. Такий спосіб мислення сформований історично, але зараз він змінюється і це вже інша історія».
Немає іншої країни з таким потенціалом, як Україна
«У великих містах, наприклад в Одесі, все більше людей розуміють що означає жити в селі. Яке життя середньостатистичної фермерської сім’ї. Колодязі у них на подвір’ї – не прикраса. Звідси люди беруть воду. Якщо звернути з траси Київ-Одеса, то можна побачити стан українських доріг, на яких можна просто застрягти на звичайному автомобілі».
«Потрібен час, щоб українці стали відкритими для зміни свого мислення. І все-таки в країні є свої люди. Я ніколи не зустрічав країни з таким потенціалом, як Україна. Не тільки економічний потенціал, але й сила народного духу — це справді вражає».
«Українці відновили школи, супермаркети, будинки, які були вщент зруйновані. Я бачив школи, які були відбудовані, і вони кращі, ніж раніше».
«Це справді дивовижно. Крім того, це дає потенціал для запуску проектів, а мені подобається починати проекти. Я дуже люблю це. Як команда Be an Angel, ми зараз працюємо над програмою розширення можливостей для жінок. Ми працюємо над реконструкцією сіл. Це великі проекти».
«Це займе час, і тому я тут».
“Відновлення України займе час, і тому я тут”, – каже Андреас Тоелке.
Читайте також:
- Українці за кордоном: як приймає біженців Польща
- Українці за кордоном: які умови для біженців надає Болгарія
Сергій ПАНАЩУК
