Галина Царан живе у селі Пирожна Кодимської громади. Майстриня опанувала непросту техніку вишивання бісером. І почала створювати дивовижні ікони, обереги та картини у цій техніці. Але зараз на творчість залишається мало часу – разом із односельцями Галина робить окопні свічки та смачні консерви для наших захисників із Сил оборони.
Опанувати техніку, щоб вишивати лики святих
Галини Царан працює дуже багато. Вона вже створила більше ста ікон, не рахуючи картин, і фарб з бізеру. Знамениті «Народження Христа», «Таємна вечеря», «Святий Миколай Чудотворець», «Спас Нерукотворний», «Мироносиця Марія Магдалина», великодні мотиви — все це майстриня відтворила у бісері.
– Біблійні сюжети, священні дійства, від яких сходить благодать, мене чарували змалку. Незважаючи на тодішні заборони, я завжди ходила з бабусею до храму. Однак захоплення мистецтвом вишивки бісером прийшло не так давно, змусивши відкласти вбік плетиво та вишивку гладдю, — ділиться майстриня.
Не все одразу виходило. Адже потрібно було навчитися нашивати бісер під певним кутом, не натягувати нитку, правильно тримати руку. Опанувавши техніку, жінка почала вишивати лики святих, що вимагає поєднання особливого стану душі і майстерності.
Першою її роботою стала картина «Народження Ісуса Христа».
Згодом умілицю зацікавило оздоблення намистинками одягу. Тоді вона звернулася до оберегових орнаментів, які ще за сивої давнини вишивали її пращури, прикрашаючи одяг намистинами, а згодом і скляним бісером.
Батьківщина бісеру – Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які по-арабському називалися «бусра» – «штучні перли». З Візантії прикраси з бісеру передавались до Європи. На теренах України бісер набув популярності у XVIII-XIX столітті.
Рушники й килимки, що дісталися від прабабусі
Галина Василівна закінчила сільськогосподарський інститут, а згодом національну академію державного управління при Президентові України.
Напевне, тяжіння до духовності і стало причиною того, що ремонт Будинку культури став однією з перших справ Галини Царан після обрання її у 2003 році сільським головою.
Сьогодні вона працює землевпорядником у Кодимській міськраді. І вдало поєднує основну роботу і вишивання, про яке вивчає все: і види вишивок, і техніку, й історію цього мистецтва.
– Цікаво, що українська вишивка ніколи не обмежувалась тільки сорочками. Історія свідчить, що наші предки оздоблювали і домашній текстиль, і сакральні речі рослинними, геометричними, зооморфними візерунками. Напевне, у кожній українській сім’ї є прадавня реліквія — рушник чи килимок, що дісталися від прабабусі. Це вказує на те, що прадавнє мистецтво живе у віках та триматиме зв’язок між поколіннями. Вважаю, що таким сакральним ланцюжком є вишиваний одяг, — ділиться роздумами пані Галина.
Вона каже, що вже не може уявити себе поза творчістю. Адже саме це дає змогу викласти на полотно ті прекрасні картини, які народжуються у душі і поділитися ними зі світом.
Богородиця з легенди
Є в колекції пані Галини не тільки образи святих, а й квіткові композиції, одяг, оздоблений вишивкою в українському стилі, казкові сюжети. Кожен твір має своє призначення. Близькі люди одержують у подарунок зображення святих, чиї імена носять, а діти – казкові картини.
Ікону Святого сімейства жінка презентувала місцевій Михайлівській церкві. А образ Богородиці Охтирської, який пов’язаний із виникненням у цій місцевості трьох Демківських криниць, поміщений у капличці-купальні. Для сільської громади ця ікона є знаковою.
– На різних етапах історії люди зверталися до біблійних сюжетів, переосмислювали Біблію із врахуванням національної культури й самосвідомості. Наша громада свято зберігає духовне надбання, традиції та звичаї, — каже жінка. – Я цим пишаюсь.
Легенда Пиріжної
За однією з легенд, чумаки, що торували тутешні шляхи, звернулися з молитвою до Бога, щоб допоміг визволити волів, які загрузли у трясовині цієї місцини. Молитва їхня була почута й воли дивом врятувалися. Згодом одному з чумаків з’явилося видіння Богородиці, яка повеліла продати частину обозу й влаштувати жебракам обід. Так і вчинили. Цей звичай живе і сьогодні. На десяту п’ятницю після Великодня, як закінчиться Божественна літургія і водосвятний молебень, жителі села запрошують усіх на трапезу.
Молиться за воїнів і допомагає ЗСУ
Наразі пані Галина творить з бісеру лик святої мучениці Дар’ї. Разом з чоловіком та односельцями робить для військових окопні свічки, готує м’ясні та рибні тушонки, квасить капусту, випікає здобу і донатити на ЗСУ.
З початком повномасштабного вторгнення син Галини Василівни – у війську ЗСУ. І вона молиться не тільки за нього, а й за всіх синів України.
– Хочу, щоб світ став світлішим, а люди – добрішими, — каже Галина Царан.
Їй, як і всім нам, найбільше хочеться миру і добробуту для України. Щоб наші захисники повернулися додому живими-здоровими і щоб кожен міг займатися улюбленою справою і не потерпати за долю Вітчизни та своїх близьких.
