Ключові моменти:
- Аліна Терзі створює реалістичні квіти з мила, які не в’януть роками.
- До нового ремесла майстриню підштовхнули власні діти.
- Для своїх виробів вона переважно обирає українські матеріали.
- Частину заробленого на ярмарках майстриня передає на потреби ЗСУ.
Побачити наживо букет Аліни Терзі — означає на мить засумніватися, чи справді перед вами мило. На столі розквітають троянди, крокуси й півонії, причому всі вони можуть залишатися такими роками. Журналістка «Одеського життя» Антоніна Бондарєва поспілкувалася з майстринею із села Табаки, побачила її роботи й дізналася, як дитяче «Мамо, ти зможеш!» привело її від манікюру до мильної творчості, ярмарків і благодійних зборів для ЗСУ.
Син запевняв: «Мамо, ти зможеш!»
Аліна Терзі розставила на столі розкішні букети. У природі такого дива точно не побачиш: щоб весняні ніжні крокуси й пишні літні троянди цвіли одночасно. Ці квіти й не думають в’янути, бо вони зроблені з мила.
Майже тринадцять років Аліна пропрацювала майстринею манікюру. Для мами двох малюків це був ідеальний графік – можна гнучко підлаштовувати робочий день під потреби сім’ї. А коли Микита і Мирослава підросли, вони почали підкидати мамі креативні ідеї з інтернету. Спочатку разом робили запашні «бомбочки» для ванни, а потім натрапили на дивовижне мило.
– Син благав: «Давай зробимо! Мамо, у тебе вийде, ти зможеш!» – посміхається Аліна. – Тільки завдяки дітям я вплуталася в ці авантюри. Почала вивчати технологію, переглядати відео, шукати курси. Я пішла з б’юті-індустрії і з головою пірнула в мильну творчість. Тепер зупинитися не можу: хочеться робити композиції настільки живими та соковитими, щоб люди не вірили, що це звичайнісіньке мило. Останні два роки вироби вийшли на такий рівень, що не соромно показати, розповісти та привезти на ярмарок.
І декор, і делікатний ароматизатор
Щоб створити такий букет-довгожитель, потрібен цілий арсенал: купи силіконових форм, мильна основа, барвники та ароматизатори.
– В Україні миловарів чимало, але ми не конкуруємо, а ділимося досвідом, – розповідає Аліна. – У нас є свої чати, вчителі, мережа спеціалізованих магазинів. Основу й барвники принципово беру українські – підтримувати своїх треба на повну. На жаль, у миловарний завод у Києві прилетів «шахед», і виробництво тимчасово стало. Через це у майстринь зараз «ресурсна дієта»: економимо кожну краплю основи й з нетерпінням чекаємо на відновлення заводу. Силіконові форми – теж витвір українських майстрів. Вони роблять їх із такою деталізацією, що можна роздивитися кожну прожилку на пелюстці.
А от запашки замовляю з Франції та США – наші надто концентровані. Коли презентую букет подрузі, хочу дарувати радість, а не напад головного болю. Мої композиції мають подвійну функцію – вони працюють як стильний декор і делікатний ароматизатор приміщення. Тому пахощі мають бути на сто відсотків безпечними, гіпоалергенними та сертифікованими.
Ювелірна робота заради усмішки
Сам процес – це ювелірні операції. Треба майстерно залити гарячу масу, щоб вона затекла в кожну вигнуту шпаринку. А потім – обережний демонтаж: витягти квіточку так, щоб не відламати жодної пелюсточки.
Буває, квітку дістають ще теплою, аби вручну підправити пелюстки. Робота, як у сапера: один необачний рух – і прощавай краса.
Творчість тут вирує на повну: заливка буває мармуровою, дво- і триколірною. Головний азарт – зробити квітку справжньою.
– Без навчання тут ніяк, – каже Аліна. – Це неймовірне відчуття – втілювати власні фантазії та ідеї! Я завжди впевнена: кожен мій букет знайде свою власницю й даруватиме усмішку як мінімум рік-два.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Його печуть 16 годин і називають святим: секрет хліба з Криничного на Одещині
Як квіти допомагають ЗСУ
Надійний тил Аліни – її чоловік. Спочатку він не сприймав серйозно нове хобі дружини, але коли побачив, як у коханої горять очі, а оточуючі в захваті дякують, зрозумів: це не просто забавка.
– У чоловіка свої пристрасті: як справжній болгарин, він не уявляє свого життя без землі та із задоволенням порається на городі, – усміхається майстриня. – Але коли мені треба на ярмарок, він відкладає всі справи і тягає коробки. Зараз, у часи війни, головна мета будь-якого ярмарку – збір коштів для ЗСУ. Тому ми обов’язково беремо участь у всіх ярмарках та фестивалях, що проходять навкруги, і частину виручки донатимо захисникам. Серед них чимало наших друзів.
Військова тема Аліні близька – вона виросла в родині військового, батько служив у Болградській дивізії. Щоправда, його головною зброєю були пензлі, фарби й барабанні палички.
– Мій тато Вадим Рудас був творчою людиною: грав на барабанах у військовому оркестрі й разом із дідом створював музей у Будинку офіцерів. Дід Володимир Рудас, до речі, походив із козацького роду й розмовляв з бабусею виключно українською. Я дуже пишаюся, що він стояв біля витоків музею «Бойової слави» Будинку офіцерів, який зараз перетворено на музей Болграду. Вони з татом малювали на стінах величезні батальні картини та майстрували манекени десантників.
Коли тато занурювався у великі проєкти, міг зникати там цілодобово. А я після уроків бігла до нього – подивитися на це диво. Моя мама Ірина Анатоліївна теж творча, вона працювала хореографом. Тож у нас це сімейне. Тепер я бачу ці «мистецькі гени» вже у своїх дітях.
Краса в усьому
– Син, який цього року пішов у шостий клас, спочатку захопився значками, а зараз переключився на гіпс – відливає оригінальні фігурки, – продовжує розповідь Аліна Терзі. – Вигадав чудову річ: аби однокласники менше «залипали» в телефони, робить і дарує їм гіпсові мініатюри, які можна розфарбувати.
У донечки-першокласниці виявився талант до малювання від прадіда, тож батьки планують записати її до художньої школи.
Аліна каже, що для їхньої родини головне – закласти в дітях людські цінності:
– Вчу дітей шукати красу в кожній людині. Кожна гарна по-своєму.
В Нідерландах такого дива не бачили
Так само й із квітами: хтось божеволіє від троянд, а хтось з нетерпінням чекає сезон півоній. Шкода тільки, що живі півонії відцвітають миттєво, а у вазі в’януть за пару днів.
– А от мої півонії радують роками! – показує Аліна ніжний рожевий букет. – Звісно, трапляються люди, які намагаються знецінити чужу працю. У нас у Болградському районі чимало неймовірних талановитих жінок. Є майстриня, яка із сухого кукурудзяного листя робить дивовижних ляльок. І от приходиш на ярмарок, а хтось буркне: «Та навіщо ці пилозбірники купувати?». Раніше мене це зачіпало, а зараз просто ігнорую. Я працюю для тих, хто вміє бачити красу й любить дарувати позитивні емоції. Недавно моя знайома повезла мій букет аж у Нідерланди – для своєї шефині. Та була в шоці: ніколи в житті такого дива не бачила й не могла повірити, що це мило.
Найстаріше село, в якому купають Миколаїв
Село Табаки, де мешкає Аліна Терзі зі своєю родиною, – це взагалі окремий всесвіт. До Болграда їхати максимум десять хвилин, навіть якщо дорогу почне переходити отара овець.
Цими днями, 21 вересня, Табаки святкуватимуть день народження.
- Офіційною датою заснування села вважається 1812 рік. Саме тоді, тікаючи від османського гніту після чергової російсько-турецької війни (1806-1812 рр.), сюди прибули перші хвилі болгарських біженців та задунайських колоністів із Македонії, а також із північно-східної та південно-східної Болгарії. У результаті Табаки стали не просто селом, а справжнім транспортним хабом.
- Через кілька років, у 1819-му, по сусідству був заснований Болград. Тож Табаки офіційно мають статус найстаршого села Болградської громади.
- Краєзнавці стверджують, що до прибуття колоністів тут було ногайське (татарське) поселення.
- Письменник-історик із Добрича (Болгарія) Георгій Казанджиєв видав монографію «Табаки в своята история» («Табаки у своїй історії»). А пісенна спадщина зафіксована в унікальному збірнику автентичних болгарських пісень «Песен се лее, Табаки живее» («Пісня ллється, Табаки живуть»).
- Головний ексклюзив села – це свято Никулден, коли гуртом вітають усіх Миколаїв. Головне завдання – на день святого Миколая завітати до іменинника та окропити його холодною колодязною водою: на щастя, здоров’я та щоб не дуже розслаблявся. У народі цей підбадьорливий обряд називають «купанням Миколаїв».
- На Никулден у Табаках на стіл обов’язково подають коропа або іншу рибу. За повір’ям, риба – це подяка святому, який колись врятував човен від затоплення, заткнувши пробоїну живим коропом. Гостей обов’язково частують молодим вином із власних погребів.
Раніше ми розповідали про сенсації на «Кам’яній горі»: що здивувало археологів під Орлівкою на Одещині?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
«Ватажок місцевої мафії»: чому все село на Одещині слухає священика
