Волонтерська діяльність загону «Паляниця» розпочалась з перших днів великої війни. Гурт небайдужих жінок з міста Подільськ організував кулінарний цех з тим, щоб годувати захисників, внутрішньо переміщених осіб, людей похилого віку та всіх, кого торкнулася війна.
Як з’явилася «Паляниця»?
Згуртувала небайдужих місцева жителька Людмила Татар.
– Коли почалася повномасштабна війна, я була в Одесі. Поверталася додому на переповненому потязі – люди з валізами стояли в тамбурах. Коли приїхала, почула болючу звістку про атаку на нашу військову частину і загибель людей. У мене був шок. На третій день я зрозуміла, що не можу сидіти і просто чекати. Тож написала пост у Фейсбуці, і вже наступного дня ми, десятеро ентузіасток, почали випікати. І якось назва загону прийшла сама собою, – розповідає Людмила.
Людмила Татар
На той час вже було організовано блокпости, але не було налагоджене харчування. А оскільки у Людмили завжди був запас продуктів, вони почали готувати. Чоловік з друзями розвозили їжу на пости та разом із соціальною службою міста – маломобільним людям.
Їх недарма називають кулінарним спецзагоном. Адже вони за місяць здатні зібрати і відправити більше тридцяти бандеролей вагою від 30 до 100 кг та п’ятнадцять разів безпосередньо з волонтерами.
Продукцію «Паляниці» знають усюди: у Херсоні, Миколаєві, Донецьку, Запоріжжі, Харкові, Снігурівці, Куп’янську, Ізюмі. Годували і хлопців, які звільнили Кліщівку.
Також жінки влаштовують благодійні ярмарки, а кошти спрямовують на закупівлю продукції або на потреби ЗСУ. Щодня, з ранку до пізнього вечора, вони трудяться заради того, аби передати на фронт часточку домашнього смаку, запах батьківської хати. Щоб наші захисники відчули підтримку тилу, турботу і любов.
– Заради Перемоги, заради того, щоб наші бійці могли скоріше здолати ворога і повернутися додому, ми всі тут, – кажуть жіночки.
15 років випікає хліб
Людмила Татар за професією технік-технолог легкої промисловості. А згодом стала ще й технологом-аматором хлібного виробництва. Сьогодні за її плечима 15 років стажу у хлібній справі. Вона коровайниця у третьому коліні. Цей дар передався Людмилі від бабусі Надії, яка славилася своїми короваями не тільки у селі Гандрабури, а й на всю Ананьївщину.
Ще з п’ятирічного віку дівчинка разом із бабусею випікала рулети, печиво. А як бабусі не стало, Людмила до тридцяти років не бралася за здобне дріжджове тісто. Однак їй часто снилася бабуся, котра казала, що потрібно щось починати.
Перший коровай був кольоровим, і пекли вони його разом із чоловіком Ігорем. Згодом щороку випікала понад сто короваїв!
Людмила завжди підтримувала і людей, які опинились у важкій ситуації. Наприклад, заради одного хлопця, який потрапив у аварію і потребував матеріальної допомоги, вона випекла 45 короваїв та влаштувала благодійний ярмарок.
А у місцевому Будинку культури вела кулінарну програму «На смак». Проводила майстер-класи для дітей.
– Уявляєте, по п’ять годин ми готували традиційні українські страви, і жоден не потягнувся до телефону! – захоплено розповідає жінка.
Хлопцям до вподоби «козацькі» вертути
«Козацькі» вертути
Робочий день «Паляниці» починається з вірою у Бога та Збройні сили України. Всю продукцію жінки готують з молитвою, любов’ю і вірою.
Воїни вже добре знають смак духмяних пиріжків чи вертут, виготовлених «Паляницею», і кажуть, що ці смаколики мають цілющу силу.
«Їли пиріжки – як вдома», «Злопали за тридцять секунд!», «Так смачно, як мати готує», «Дякуємо за турботу, за віру у нашу нездоланність!», – дякують захисники у коротких телефонних розмовах.
Загін «Паляниця» працює з волонтерами з різних регіонів України. Всю продукцію майстрині випікають за народними рецептами.
З-під умілих рук виходять кулінарні шедеври, якими смакували наші козаки. Наприклад, славнозвісні вертути тут готують, замішуючи тісто, потім ділять його на рівні шматки, розкачують, а потім витягують, як це робили наші бабусі. Вертути виходять хрусткими, ніжними, смачнючими і духмяними.
У «штаб-квартирі» приймають все!
Багато жителів Подільська та району долучаються до благодійної справи. Хтось начинку для виробів принесе, хтось борошно чи цукор.
– Наші люди просто неймовірні, – каже Людмила Татар. – Тільки скажеш, що терміново потрібна, наприклад, олія – і тут тобі вже два десятилітрових бутлі привезли. Величезне спасибі всім, хто підтримує.
А для виготовлення смаколиків постійно потрібні борошно, яйця, цукор, дріжджі, масло, сметана, варення, фрукти тощо.
Приймають все у «штаб-квартирі» загону в будь-якій кількості. Тому кожен охочий може прийти до дитячого садочку, де базується загін «Паляниця», і взяти участь у виготовленні смакоти для наших воїнів або принести продукти.
Великодні дарунки для воїнів
Готуючись до Великодня, загін «Паляниця» вже другий рік поспіль збирає смачні подарунки для захисників. Роботи багато. Адже треба виготовити стільки, щоб вистачило на всіх. За день необхідно спекти сотню пасок. До кожної посилки вкладають дитячі листівки з малюнками та побажаннями миру і Перемоги.
Цьогоріч вирішили не витрачати людські кошти на приготування великої кількості пасок, а зробити благодійний ярмарок на підтримку ЗСУ. Усі виручені кошти розподілити по важливим запитам волонтерів. Зокрема, підтримують діяльність волонтерки Наталії Культової, котра співпрацює з різними благодійними фондами, допомагає шпиталям разом з закордонними групами. У ці дні суттєво допомагають студенти Подільського професійно-технічного ліцею – щодня виробляють по 50 кілограмів рогаликів.
За весь час у загоні «Паляниця» працювало понад сто небайдужих громадян та більше півсотні ліцеїстів.
Минулого року трудівниці благодійного фонду «Загін паляниця» створили найбільшу мапу України з пасок. Цей рекорд офіційно зафіксовано Національним реєстром рекордів України у Подільську.
Цьогорічні відправки вже стартували – 27 квітня перші пасочки поїхали на передову радувати наших воїнів.
Цифра
За два роки «Паляниця» використала понад 25 тонн борошна, посилки отримали більше 100 тисяч військових та людей, котрі потребували допомоги.
