Йосип Каракіс — це архітектор, уродженець міста Балта, за проектами якого побудовані Центральний будинок офіцерів і найстаріший дитсадок у Києві». Пропонуємо вам розповідь про життя і творчість Йосипа Каракіса.
Книги про земляка до балтського музею
Незадовго до війни Балтський історичний музей отримав листа з міста Чорноморська від Анни Яківни Драй, члена Міжрегіональної спілки письменників України. Вона є співавтором книги про історію задуму, проектування та будівництва однієї з найцікавіших архітектурних споруд Луганська, унікального готелю «Жовтень» (тепер «Україна») за проектом уродженця Балти Йосипа Юлійовича Каракіса.
Анна Яківна повідомила, що при написанні книги вела пошук матеріалів в архівах, дослідила не тільки історію спорудження готелю, але й життя та творчу діяльність нашого земляка, розшукала в Америці доньку Йосипа Юлійовича Ірму, теж архітектора за фахом, яка зберегла архів батька. На прохання Анни Драй Ірма Йосипівна надіслала його ескізи та етюди старого Луганська, сімейні фотографії тощо. Радо відгукнувся на вихід друком книги «Готель «Україна» правнук архітектора Олег Юнаков, зазначивши, що дуже цікавиться творчістю прадіда.
«Якщо вас зацікавлять ці книги, я можу надіслати їх на вашу адресу. Вони поповнять ваші бібліотеку і фонд матеріалами про знаменитого уродженця Балти Йосипа Юлійовича Каракіса», – написала Анна Драй.
Тож директор музею Петро Ткач, одержавши книги, поділився новиною з балтянами. Адже Йосип Каракіс — відомий архітектор України XX століття — народився 29 травня 1902 року у місті Балта Подільської губернії. Він серед невеликої когорти тих радянських архітекторів, хто дбайливо ставився до збереження історичної спадщини та використання її мотивів у творчості.
Архітектор і піаністка – разом все життя
Будівля спроектована Йосипом Каракісом
Родина, в якій з’явився Йосип, була заможною. Його батько був купцем першої гільдії, мав у співвласності цукрові й тютюнові заводи.
З дитячих літ Йосип мав схильність до мистецтва. Навчаючись у Вінницькому реальному училищі, він відвідував уроки художника Абрама Черкаського. А з шістнадцяти років почав створювати декорації для Вінницького театру.
У 1922 році вступив на юридичний факультет Інституту народного господарства. Але згодом перевівся на факультет живопису до Київського художнього інституту. З того часу Київ став супутником його життя і творчості.
Першим досвідом в архітектурі стала його робота старшим техніком на будівництві нового київського центрального залізничного вокзалу.
Водночас у студентські роки, Йосип зустрів своє кохання. Його серце підкорила красуня Анна Копман – студентка фортепіанного відділення консерваторії, праправнучка хасидського цадика Рафаеля Бершадського. Їхній шлюб тривав 61 рік, до смерті Йосипа. У шлюбі народилася донечка Ірма, яка обрала батьківський фах. І недарма. Вона теж стала відомою архітекторкою.
Найвідоміші проекти Йосипа
Центральний будинок офіцерів Збройних сил України
Працюючи викладачем у Київському інженерно-будівельному інституті, Йосип почав втілювати власні архітектурні проекти. Першим став Будинок Червоної Армії і флоту на Липках (нині – Центральний будинок офіцерів Збройних сил України). За час своєї діяльності Йосип Каракіс реалізував понад 60 архітектурних проектів. Найвідоміші з них і нині вражають своєю вишуканістю й оригінальністю. Це ресторан «Динамо», житловий квартал із 10-поверхівкою на вулиці Січневого повстання (нині Івана Мазепи – від Арсенальної площі до площі Слави), найстаріший в Києві дитячий садок «Орлятко», будинки для командного складу Київського військового округу на вулиці Інститутській та на розі Володимирської і Георгіївського провулку, Музей історії України на Старокиївській горі.
Дитячий садок «Орлятко»
Щодо дитячого садочку «Орлятко», то він вважався зразковим закладом і його називали «Палац дитячого щастя». Це був перший дитячий садок у Радянському Союзі, зведений за індивідуальним зразком. Стилю будови притаманний особливий шарм дворянських садиб. За задумом архітектора, від садка мали вести великі сходи до Аскольдової могили, проте ця ідея не була реалізована.
На жаль, сталінські часи торкнулися і Каракіса. Попри талановитість, його звільнили з роботи 1951 року, звинувативши у «безрідному космополітизмі». Тоді сім’я Каракіса опинилася на межі голоду. Через кілька місяців йому все ж дали роботу у сфері типового проектування в організації «Дніпромісто».
Безрідний космополітизм та кінець кар’єри
«Безрідний космополітизм» — термін часів кампанії «боротьби з космополітизмом і низькопоклонством перед Заходом» в СРСР між 1948 та 1951 роками.
Пізній період творчості ознаменувався низкою експериментальних проектів шкіл у Києві, Луганську, Одесі, Бердянську, Донецьку, Запоріжжі. Однак попри те, що у свої 77 років Каракіс був сповнений енергії, нових задумів і планів, його відправили на пенсію. Чоловік дуже важко сприйняв свою відставку: «Почуваюся викинутим, позбавленим права займатися своєю спеціальністю, якій віддав пів століття. Я вже не живу…».
Останні дев’ять років життя Йосип Юлійович Каракіс присвятив праці на природі: свою садову ділянку оздобив перголами-бесідками, мініатюрним «японським двориком». Він до останнього жив мистецтвом, залишаючись архітектором.
Помер Йосип Каракіс 23 лютого 1988 року, похований у Києві на Байковому кладовищі поруч із матір’ю.
