Новини Одеси та Одеської області

Як святкували Великдень у старій Одесі: традиції та історії

Як святкували Великдень у старій Одесі: традиції та історії

Великодні свята в Одесі завжди були насиченими та тривалими. Почнемо з того, що в місті завжди відзначали це свято тричі три: за Західним стилем, за Східним та єврейський Пейсах. Але, оскільки місто на той час було частиною Російської імперії, головним святом, все ж таки був Великдень Східного обряду.

Його відзначали греки, болгарські колоністи, арнаути, українські козаки, старообрядці та росіяни. Кожен мав свої звичаї, але спільним для всіх була важливість свята і, як наслідок, ретельна підготовка до цього дня.

Прослідкувати великодні тенденції та міські традиції нам допоможуть спогади письменників, описувачів побуту старої Одеси та, звичайно ж, міські газети.

Смачні приготування

Підготовка до Великодня зазвичай розпочиналася з початком Великого посту. Проте далеко не всі жителі Одеси тримали піст. У 19 столітті у місті проживали представники різних конфесій, які не дотримувалися православних церковних обмежень. Так, наприклад, Школа кулінарного мистецтва у березні 1895 року пропонувала два види меню: пісне та скоромне. Також у цей час працювали театри, ресторани, а пізніше ілюзіон, проводилися вечори, спортивні заходи, перегони. Але масові бали, ярмарки та маскаради чекали найкращих часів.

Що ближче була дата Світлого воскресіння, то більше з’являлося передсвяткової реклами в одеській пресі. До речі, на Великдень було прийнято робити невеликі подарунки. Жінкам, як правило, дарували парфуми та іншу косметику, милі дрібнички або ювелірні вироби. Чоловікам пропонували краватки, одеколони, курильні приналежності. Дітям традиційно готували солодощі. На початку ХХ століття в передпасхальних оголошеннях з’явилися пропозиції про розпродаж посуду та одягу. Олександр Дерибас згадує, що до Великодня «Подарунки для дітей купувалися у Санценбахера. Духи для жінок у Любера (хто пам’ятає ще його чудове рисове мило чи помаду з ведмежого жиру?)». (Олександр Дерибас «Стара Одеса. Забуті сторінки» – К.: Мистецтво., стор 189)

Магазини навперебій заманювали покупців найсвіжішими і найсмачнішими продуктами та «чистими» винами. Реклама другої половини 19 століття рясніє назвами всіляких окістів, ковбас, європейських та місцевих вин, солодощів. Звичайною справою було підвищення цін на яйця, масло, молоко на базарах.

Головним пасхальним частуванням була випічка. В Одесі її готували господині чи купували в кондитерських. Борошно для пасок, бабок, пасок купували заздалегідь і вибирали спеціальне, великоднє борошно найтоншого помолу та найкращої якості.

Міські кондитерські також балували одеситів усілякою великодньою випічкою. Так, у 1895 році мережа пекарень Костанді пропонувала паски, кулічі, мазурки, пляцеки. А в кондитерській Амбразакі на вулиці Грецькій навпроти театру можна було купити грецькі цуреки, сирні паски, писанки. Булочна Долгерта, що на розі Рішельєвської та Великої Арнаутської приймала замовлення виготовлення папошників та інших виробів від 15 до 35 копійок за фунт. Автор кулінарних книг та записок про Одесу Катерина Авдєєва писала, що на стіл ставлять «так звані баби (які готують в Одесі з великим мистецтвом), сир, баранчик із Чухонського масла, яйця, і ще кілька страв, як то: шинку, смажену телятину, ковбаси та інше, доповнюючи все вином та горілкою. Така закуска стоїть на столі три дні, а в деяких будинках і весь святий тиждень». («Записки про старий і новий російський побут К.А.Авдєєвої» – С.Петербург, 1842. Стор. 95-96)

Олександр Дерибас, що народився в 1856 році, в оповіданні «Великодня під Подушкою» описує свято, що особливо запам’яталося.

«Я чув зі своєї дитячої кімнати, як мати готувала щось смачне. Долинав до мене з кухні запах щойно випеченого стегенця. Пронесли через дитячу кілька паски, і мене обдало дивним ароматом гарячого тіста, змішаним із запахом мигдалю та шафрану.

…Настала Страсна субота. Накрили великодній стіл. Пішли всі з дому церквами. Втомлений голодом, я просив няню дати мені щось смачне зі столу. Але вона того разу рішуче відмовила мені, пояснивши, що під Світлу Неділю нічого не освяченого не можна. Я заснув з горя.

Мене розбудив дзвінний благовіст у церквах. У вікно дивився ранок. Я підвівся на ліжку і бачу, що у мене під подушкою згорток. А в ньому шматочок паски, сирна паска та червоне яйце. Біля мене сиділа няня і казала:

– Їж, дитинко, на здоров’я. Христос Воскрес!»

(Олександр Дерибас «Стара Одеса. Забуті сторінки» – К.: Мистецтво., стор 186)

Схожими були і дитячі спогади Валентина Катаєва, які знайшли свій відбиток у книзі «Біліє вітрило самотнє».

«Тьотя у білій мереживній сукні різала шинку, відігнувши шкіру стегенця, товсту та круглу, як револьверна кобура.

Цукрові баранчики стояли на пасках… Навколо зеленої кресс-салатної гірки лежали різнокольорові фарбування, до глянцю натерті коров’ячим маслом, опукло відбиваючи вимиті вікна».

(В. Катаєв. «Біліє вітрило самотнє». М.: Художня література, 1968 Т.5)

Великодній тиждень: забитий міський транспорт, ярмарки та прогулянки у садах

Великдень у ті часи гуляли широко – цілий тиждень. У великодню неділю, після церкви було прийнято робити візити та приймати гостей, гуляти у парках та садах за містом. В газеті Одеські новини від 20 квітня 1894 кореспондент пише:

«Конка» в перші три дні свят Великодня сильно працювала… По Рішельєвській вулиці довелося додати ще 5 вагонів, так що курсувало 35. На Б.Фонтан пущений був додатковий поїзд. Рух іншими лініями «конки» також було посилено. У вагонах було по 50-60 людей».

Куди ж вирушали юрби одеситів? Олександр Дерибас згадує сад німця Мартина біля гори Чумки. Там влаштовувалися танці на свіжому повітрі на «спеціальному дерев’яному настилі». Також він пише про те, що публіка любила й інші заміські сади – Дюковський та Ботанічний. На Фонтані улюбленим місцем для прогулянок була дача Струдза.

Масові гуляння влаштовували на «митній території» (місці, де у 1910-11 роках була виставка).

«Там, зважаючи на відкрите море, – згадує Дерибас, було менше пилу і можна було для частування народу збирати на траві цілі гори горіхів, насіння, ріжків, апельсинів і бубликів». Там же влаштовували гойдалки, на яких любили кататися все без розбору: від аристократів до народної молоді. З середини 19 століття гойдалки і балагани переїхали і закріпилися на багато років на Куликовому полі. «Проведено нові вулиці, збудовано нові будинки, ось чудовий вокзал, гарний сквер, будівлю судових установників. А на самій площі той самий хаджибейський пил, що і п’ятдесят років тому, і ті ж архаїчні народні розваги», – журиться Олександр Дерибас.

На початку 20 століття, герой повісті Катаєва «Біліє вітрило самотнє», Петя, дні безперервно проводив на Куликовому полі в надії зустріти там Гаврика:

«Але саме цей перший день Великодня і був нестерпно довгий і нудний. Справа в тому, що на перший день Великодня заборонялися всі без винятку видовища та гуляння. Зате о дванадцятій годині наступного дня – з дозволу начальства – люди починали веселитися. Цілий день від ранку до вечора Петя проводив на Куликовому полі».

В 1894 там можна було відвідати цирк ліліпутів, виступи фокусників, покататися на гойдалках.

Більш вишукана публіка ходила до ресторанів, вар’єте, де влаштовувалися вечори з музикою та виступами артистів, відвідувала Міський та інші театри.

Благодійність

Величезне значення у Великодні дні у всі часи надавалося благодійності. І якщо Дерибас стверджує, що у старій Одесі жебраків не було, то у другій половині 19 століття їхня кількість у результаті неврожайних років та воєн була чималою. Одеським біднякам на Великдень влаштовували розговєн в їдальнях, що знаходилися біля нинішнього Привозу, на Чумній горі, у притулках та у міській адміністрації. Гроші виділялися як із бюджету міста, так і жертвувалися численними дарувальниками.

«У міськ. дешевої їдальні на Привізній площі першого дня Великодня влаштовані були розговєни. Продукти, куплені з цього приводу міста, роздавали бідним бесплатно». (Одеські Новини. 20 квітня 1894 року)

«Комітет з устрою розговєн для бідних роздав у Страсну суботу в міськ. будинку великодніх продуктів на 45 тис. осіб, а протягом трьох днів свята в 10 їдалень видало безкоштовно 15 тис. обідів одиноким портовим робітникам та ін. Усього, завдяки великому збору пожертвувань, протягом Великодня роздано їжі понад 60 тис. чол.» (Одеські Новини. 18 квітня 1893)

«Натовп знедолених з другої години ночі розташувався у Воронцовському пров. очікуючи черги. О 6 год. ранку, на загальну радість бідняків почалася роздача пасок…

…Бідняки впускалися з вулиці партіями 30-40 чол. Перевага віддавалася матерям з немовлятами і немічним старцям. На подвір’ї бідняки попарно підходили до столів, у яких чиновники канцелярії м.градоначальника по квитках постачали їх пасками, яйцями, окістом, ковбасою, цукром, чаєм та ін.» (Одеські Новини. 17 квітня 1894 року)

Подяки благодійникам регулярно публікували у пресі. Завдяки цьому, ми дізналися, що на початку 20 століття була популярна наступна форма допомоги: люди передавали кошти на продуктові набори тим, хто потребує влаштування великодніх візитів у своїх будинках. Гроші приносили безпосередньо до контори газет.


Часи змінюються. У нинішній ситуації, коли тисячі волонтерів підтримують тих, кому ця допомога необхідна: від наших бійців до одиноких людей похилого віку, святкування Великодня, впевнені, також увійде в історію нашого міста. Але не дивлячись на військовий стан, повітряні тривоги, загрози нападу ворога в наших душах не гасне віра в добро, порятунок і в наші Збройні сили. Христос Воскрес!

Фото: скани старих газет із електронної бібліотеки ОНУ ім. Мечнікова

Актуальна інформація ЗА Одесу у нашому Telegram каналі! Новини, фоторепортажі та історични факти про Одесу.
Читайте нас у Viber! На каналі «Комуналка» розповідаємо про комунальні платежі, тарифи, пільги та субсидії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Ще за темою
Всі новини
Вибір редакції
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: