Ключові моменти:

  • У багатонаціональній Одесі Великдень святкували по-різному, але готувалися до нього однаково ретельно
  • Місто наповнювалося рекламою, покупками та ароматами святкової випічки
  • Після служби одесити гуляли в садах, їздили переповненим транспортом і ходили в гості
  • Особливе місце займала благодійність — тисячам бідних роздавали їжу і подарунки

Цей матеріал підготовлено на основі історичних джерел: міської преси кінця ХІХ — початку ХХ століття та спогадів одеситів, зокрема Олександра Дерибаса і Валентина Катаєва. Використано цитати з архівних видань, книг та, насамперед, місцевих газет, що дозволяє відтворити не лише факти, а й атмосферу святкування.

Свято для різних народів, але з єдиним настроєм

В Одесі Великдень завжди мав особливий характер. Його відзначали греки, болгарські колоністи, арнаути, українські козаки, старообрядці та росіяни. Кожен народ мав свої звичаї, але всіх об’єднувало одне — важливість цього дня і серйозна підготовка до нього.

Цікаво, що в місті фактично святкували одразу кілька великодніх періодів: за західним і східним календарями, а також єврейський Пейсах. Але головним усе ж залишався Великдень східного обряду.

Про те, як саме проходили ці дні, можна дізнатися зі спогадів письменників і публікацій у міських газетах.

Передсвяткова Одеса: що купували, дарували і готували

Підготовка до свята починалася разом із Великим постом. Водночас дотримувалися його не всі. У ХІХ столітті місто було багатоконфесійним, і частина мешканців не зобов’язувалася дотримуватися православних обмежень. Так, у березні 1895 року Школа кулінарного мистецтва пропонувала два варіанти меню — пісний і скоромний.

Попри піст, міське життя не завмирало: працювали театри, ресторани, згодом ілюзіони, відбувалися вечори, спортивні заходи, перегони. Натомість масові бали, ярмарки та маскаради відкладали до святкових днів.




Чим ближче було до Світлого воскресіння, тим більше передсвяткової реклами з’являлося в одеських газетах. До Великодня було заведено робити невеликі подарунки. Жінкам зазвичай дарували парфуми, косметику, прикраси або милі дрібниці. Чоловікам пропонували краватки, одеколони, курильні приналежності. Дітям традиційно готували солодощі. На початку ХХ століття в передвеликодніх оголошеннях дедалі частіше з’являлися розпродажі посуду та одягу.

Олександр Дерибас згадував, що «подарунки для дітей купувалися у Санценбахера. Духи для жінок — у Любера (хто пам’ятає ще його чудове рисове мило чи помаду з ведмежого жиру?)».

Крамниці навперебій приваблювали покупців найсвіжішими продуктами та «чистими» винами. У рекламі другої половини ХІХ століття рясніли назви різних окістів, ковбас, європейських і місцевих вин, солодощів. Перед святами на базарах традиційно зростали ціни на яйця, масло і молоко.





Головною великодньою стравою залишалася випічка. В Одесі її готували вдома або купували в кондитерських. Борошно для пасок і бабок запасали заздалегідь, обираючи спеціальне — найтоншого помолу і найкращої якості.



Міські кондитерські пропонували широкий вибір святкової випічки. Так, у 1895 році мережа пекарень Костанді продавала паски, кулічі, мазурки, пляцеки. У кондитерській Амбразакі на Грецькій вулиці, навпроти театру, можна було придбати грецькі цуреки, сирні паски, писанки. Булочна Долгерта на розі Рішельєвської та Великої Арнаутської приймала замовлення на папошники та інші вироби — від 15 до 35 копійок за фунт.

Авторка кулінарних книг і записок про Одесу Катерина Авдєєва писала, що на великодній стіл ставили «так звані баби (які готують в Одесі з великим мистецтвом), сир, баранчик із чухонського масла, яйця, а також шинку, смажену телятину, ковбаси та інші страви, доповнюючи все вином і горілкою». Така закуска могла стояти на столі три дні, а в деяких будинках — увесь святковий тиждень. («Записки про старий і новий російський побут К.А.Авдєєвої» – С.Петербург, 1842. Стор. 95-96)






Олександр Дерибас, який народився 1856 року, в оповіданні «Великодня під подушкою» описує спогад зі свого дитинства:

«Я чув зі своєї дитячої кімнати, як мати готувала щось смачне. До мене долинав із кухні запах щойно випеченого стегенця. Через дитячу пронесли кілька пасок, і мене огорнув дивний аромат гарячого тіста, змішаний із запахом мигдалю та шафрану.

…Настала Страсна субота. Накрили великодній стіл. Усі пішли до церкви. Втомлений голодом, я просив няню дати мені щось зі столу. Але вона рішуче відмовила, пояснивши, що до Світлої Неділі нічого не можна їсти неосвяченим. Я заснув засмучений.

Мене розбудив дзвін церковних дзвонів. У вікно вже заглядав ранок. Я підвівся й побачив, що під подушкою лежить згорток. А в ньому — шматок паски, сирна паска та червоне яйце. Поруч сиділа няня і сказала:

— Їж, дитинко, на здоров’я. Христос Воскрес!»

(Олександр Дерибас «Стара Одеса. Забуті сторінки» – К.: Мистецтво., стор 186)

Схожі спогади залишив і Валентин Катаєв у книзі «Біліє вітрило самотнє»:

«Тьотя в білій мереживній сукні різала шинку, відігнувши шкіру стегенця, товсту і круглу, як кобура.

Цукрові баранчики стояли на пасках… Навколо зеленої гірки крес-салату лежали різнокольорові яйця, натерті до блиску маслом, і в них відбивалися чисті вікна».

(В. Катаєв. «Біліє вітрило самотнє». М.: Художня література, 1968 Т.5)

Великодній тиждень: транспорт, гуляння і міські розваги

Великдень у ті часи святкували широко — не один день, а цілий тиждень. У неділю після служби було заведено відвідувати родичів і знайомих, приймати гостей, гуляти у парках і садах за містом.

У перші дні свят міський транспорт працював із перевантаженням. Газета «Одеські новини» у квітні 1894 року писала, що «конка» була настільки переповнена, що довелося додати ще п’ять вагонів. Загалом на маршрутах курсувало до 35 вагонів, а на Фонтан пустили додатковий поїзд. У вагонах їхало по 50–60 людей.

Одесити вирушали до заміських садів. Олександр Дерибас згадував сад німця Мартина біля Чумної гори, де влаштовували танці просто неба на спеціальному дерев’яному настилі. Популярними були також Дюківський і Ботанічний сади, а на Фонтані — дача Струдза.

Масові гуляння відбувалися і на «митній території» — місці, де згодом проходила виставка 1910–1911 років. Там, за словами Дерибаса, було менше пилу і можна було прямо на траві влаштовувати частування — із горіхами, насінням, ріжками, апельсинами та бубликами. Тут же ставили гойдалки, на яких каталися всі — від молоді до поважної публіки.

З середини ХІХ століття народні розваги поступово перемістилися на Куликове поле, де надовго закріпилися балагани й ярмаркові атракціони.

На початку ХХ століття герой повісті Катаєва «Біліє вітрило самотнє» Петя проводив там дні, очікуючи зустрічі з другом. При цьому в перший день Великодня будь-які видовища заборонялися, і лише з полудня наступного дня гуляння офіційно дозволяли.






У 1894 році на Куликовому полі можна було побачити цирк ліліпутів, виступи фокусників, покататися на гойдалках. Більш заможна публіка відвідувала ресторани, вар’єте, театри, де проходили музичні вечори та виступи артистів.

Допомога бідним та нужденним

У великодні дні особливого значення набувала благодійність. Якщо Дерибас згадував, що в старій Одесі жебраків майже не було, то вже в другій половині ХІХ століття їхня кількість значно зросла — через неврожаї та війни.

Для бідних у місті організовували розговіння. Їдальні працювали біля Привозу, на Чумній горі, у притулках і навіть у будівлях міської адміністрації. Кошти на це виділяли з міського бюджету, а також збирали пожертви від мешканців.

Газети повідомляли, що лише за один Великдень допомогу могли отримати десятки тисяч людей. Наприклад, у 1893 році за три дні свят було роздано понад 60 тисяч порцій їжі.

Люди починали збиратися ще вночі. Бідняків впускали невеликими групами — по 30–40 осіб, надаючи перевагу матерям із немовлятами та немічним старцям. За квитками їм видавали паски, яйця, м’ясо, ковбасу, цукор, чай.

Подяки благодійникам регулярно друкували в газетах. Завдяки цим публікаціям відомо, що на початку ХХ століття була поширена практика передавати гроші на продуктові набори для бідних, які використовували під час великодніх візитів. Часто пожертви приносили просто до редакцій газет.













Часи змінюються. Сьогодні, як і понад століття тому, у Великдень люди прагнуть підтримати тих, хто цього потребує — від військових до самотніх літніх людей.

Попри всі труднощі, небезпеки і тривоги, залишається головне — віра в добро, взаємну підтримку і надію.

Христос Воскрес!

Фото: скани старих газет із електронної бібліотеки ОНУ ім. Мечнікова