Після підриву Каховської ГЕС, одеський історик Олександр Бабич нагадав, як у 1941 році радянські війська, відступаючи з Одеси, підірвали дамбу Хаджибеївського лиману.
На своїй сторінці у Facebook Олександр Бабич поділився архівними спогадами мешканців воєнної Одеси часів Другої світової війни.
Він згадує, що, підірвавши дамбу, радянські війська повністю затопили Пересип разом з людьми.
Спогади Германа Пинті:
“Тієї ж ночі була зруйнована дамба озера Хаджибей, і потік води висотою 1-1,5 метра обрушився на індустріальну зону міста, де знаходилися млини, електричні станції, більшість заводів. Ми відвідували ці об’єкти на човнах. Росіяни стверджували, що ці руйнування мали стратегічний характер, оскільки там проходила дорога на Миколаїв.”
Зі щоденника Дєткова:
“6.11.1941. Довго блукав залитою лиманською водою, що ринула від вибуху дамби аж на 2-у Миколаївську, пустельною вулицею. Вода подекуди доходила вище колін. Переходячи з дому в будинок, я повністю відчув, наскільки велике нещастя людей цього залитого району. … від мосту Московської чи до Лузанівки, Піски, Лиманчик, вся Балтська дорога, 2-а, 3-я, 4-та та 5-та вулиці Пересипу. Десятки тисяч будиночків, побудованих на трудові копійки, ціною недоїдань, недосипань та довгої виснажливої праці, гинуть – замокають, розвалюються.”
Спогади Матвеєвої С., змушена була восени 1941 року з мамою перебратися з Пересипу до центру:
“Мама вирішила поїхати на Пересип у нашу квартиру на нафтобазі №5 за речами. Але це було практично неможливо, оскільки коли відходили наші війська, було підірвано дамбу, після чого Пересип виявився затопленим.
Я пам’ятаю, ми пішли під Пересипський міст, ще трохи пройшли, а потім найняли пліт (багато людей здавали плавзасоби – човни, плоти, корита, балії).
Ми попливли на Другий Лиманчик, Підпливли до будівлі праворуч, де розташовувалися вікна нашої квартири.
Коли ми підпливли до вікон, то побачили, що у кімнаті якийсь чоловік збирає наші речі. Мама його спитала, що він тут робить. Він відповів (я цю відповідь добре пам’ятаю): «А ти чого прийшла? Ти комуністка, тебе за кілька днів розстріляють. Тобі нічого не треба». Він узяв швейну машинку, яка стояла на шафі (у кімнаті по підвіконня стояла вода). Інші речі залишив, виліз через вікно кухні й сплив.”
Олександр Бабич пише, що загиблих не було. А якщо й були – то поодинокі випадки. Але найстрашнішим було – це матеріальна й екологічна шкода. На Пересипі панувало мародерство. Роботи з розчищення вулиць і будинків від намулу тривали понад рік.
Збереглася стаття румунської газети “Одесская газета” від 17.08.1942, де дається оцінка санітарному стану Пересипу:
“Успішне проведення робіт зі спорудження каналів для відведення вод із Пересипу та лиманів у морі звільняє від води багато вулиць, житлових будинків та підприємств. У місцях, звільнених від води, залишаються досить значні нашарування мулу, землі та відходів, які погіршують санітарний стан Пересипу. У зв’язку з цим Технічна Дирекція Муніципалітету звернулася до Міського Голови з рапортом, просячи вжити всіх необхідних заходів для очищення від бруду цієї частини міста та ліквідації осередків антисанітарії, а також звернути увагу Дирекції Водопостачання та Каналізації на необхідність термінового ремонту водопровідних та каналізаційних магістрів”.
Олександр Бабич вважає, що підірвавши Каховську ГЕС, росіяни на довгі роки знищили Херсонщину.
Читайте також:
