Новини Одеси та Одеської області

Як батьки чекали та зустрічали своїх синів із полону: Одещина

Як батьки чекали та зустрічали своїх синів із полону: Одещина

«Одеське Життя» разом із батьками зустрічало у Білгороді-Дністровському бійців, які повернулися із російського полону. І дізналося дві історії, з яких і складеться наш український шлях до майбутньої перемоги.

Минуть роки, розсіються хмари війни, загояться людські рани, фізичні й на душі. На нашу землю знов бризнуть яскраві теплі проміні мирного сонця. Все мине… Але в пам’яті цих людей назавжди залишиться той, сповнений безмежною радістю, день, коли, після довготривалої розлуки та понад двох сотень безсонних ночей та безперервних переживань, вони знов зустріли своїх синів живими й здоровими.

Найщасливіша мати на світі!

Незважаючи на глибоку осінь, погода була теплою. Здавалося, що сама природа завмерла в очікуванні сімох українських захисників, які майже пів року перебували в російських катівнях та врешті-решт були визволені з полону в рамках обміну військовополоненими.
На годиннику – близько чотирнадцятої… За розкладом, десь за годину мають прибути й самі винуватці свята – звільнені воїни. Поступово головна площа міста Білгород-Дністровського заповнюються людьми – військовослужбовцями, молоддю в національних костюмах та пересічними городянами. Неподалік від себе бачимо й дорослих з квітами в руках людей. Вони стоять трохи осторонь: хвилюються та сором’язливо усміхаються. А на їхніх очах горять промінчики щастя.
Ми не помилилися… Це саме вони – батьки визволених з полону українських військових, які люб’язно погодилися розповісти нам про те, як пережили вони надважкі пів року перебування їхніх синів у неволі: про що думали, про що мріяли, звідки брали сил та що їм допомагало жити й вірити?..
– Сьогодні я – найщасливіша мати на світі! Аж не віриться, що за якусь годину або навіть трохи менше я обійму й розцілую свого синочка. Скільки разів уявляла собі цю зустріч. І ось ця мить зовсім близька. Нема слів, емоції переповнюють, – усміхаючись та струшуючи з щік сльози, – каже мати 21-річного солдата Владислава – Тетяна Петрівна.
Серед двох синів – він у неї старший – захист й опора. Має два дипломи: зварювальника-сантехника та будівельника. Але два роки тому хлопець вирішив укласти контракт на проходження військової служби в складі однієї із частин Командування Сил підтримки ЗС України.


Виходить, що небагато часу він провів в пункті постійної дислокації. Адже в червні минулого року Влада відправили в довготривале відрядження з метою виконання завдань на південному напрямку. Там він разом із шістьма товаришами по службі й зустрів початок широкомасштабного російського вторгнення.
Використовуючи наявні засоби, наші військові інженери встигнули виконати завдання щодо протидії просування ворожих військ. Але так сталося, що вже наприкінці лютого вони опинилися в окупації.
Після цього ще впродовж двох місяців Владислав періодично виходив на зв’язок. Вийти з оточення в нього з бойовими товаришами можливості не було. Відтак вони вигадали собі легенду та під виглядом звичайних робітників до кінця квітня перебували на тимчасово окупованій росіянами території.
– Востаннє, напередодні взяття в полон. синочок зателефонував мені 26 квітня. А згодом зв’язок з ним зник, – розповіла Тетяна Петрівна.
Не зателефонував Владислав матері ані 27-го, ані 28-го квітня і навіть 29-го, коли в неї – був день народження.
Згодом одного вечора врешті-решт пролунав телефонний дзвінок. Номер був не впізнаний, а голос рідний – його – сина.
«Мама, я в полоні. В мене все гаразд. Більше додати нічого не можу. Бережи себе, будь ласка», – під пильним наглядом ворога коротко сказав солдат.
Відтоді життя матері розділилося на «до» і «після». Ні, вона не залишилася зі своїм лихом наодинці. Її підтримували чоловік, молодший син Руслан, чотири сестри, племінники, племінниці та офіцери й солдати частини, де служив Владислав. Вона зверталася у різноманітні інстанції, аби дізнатися бодай якусь інформацію про місце перебування свого Влада. Але всюди була тиша.
Невідомість розривала їй душу, але мати терпіла й вірила. І їй відплатилося. Крізь призму туману пробився промінь надії, коли врешті-решт в липні пролунав телефонний дзвінок і невідомий чоловік повідомив, що Владислава тримають під вартою в одній з виправних установ тимчасово окупованого Бердянська.
– Він сказав, що перебував із Владом в одній камері й в нього є можливість передати синові вісточку. Я розплакалася й одночасно зраділа та кажу: «Скажіть, що ми його дуже любимо й чекаємо додому, в родині в нас все гаразд, лише одного його не вистачає, – згадала любляча мати.
Про те, що син вже на волі, вона дізналася 13 жовтня, в день, коли, власне, Владислава й було визволено з російських катівень в рамках обміну військовополоненими. А зустрічати його прийшла вся дружня родина Тетяни Петрівни – чотири її сестри, їхні чоловіки, троє з яких несуть службу в складі Сил оборони, їхні діти, а Владислава – брати й сестри.
Скільки важких випробувань випало на долю цієї мужньої жінки. Загалом вона не бачила свого первістка майже півтора роки, пів з яких Влад провів у неволі.
– Я тільки-но спілкувалася з сином по телефону. Він вже на під’їзді. Я щодня читала молитви й ходила до церкви, благаючи Господа Бога, аби син повернувся додому живим. Вірила, чекала й не впадала у відчай. І мої молитви були почуті. Хочу, аби радість, що очікує на мене невдовзі, відчули й сотні інших матерів, діти яких опинилися в полоні. Головне – вірити, що все буде гаразд! А наша Україна обов’язково переможе! – поділилася думками пані Тетяна.

Так, найщасливіший день в житті!

Такі самі важкі випробування випали й на долю подружжя – Анатолія Володимировича та Лідії Петрівни. Їхній син 29-річний Богдан раніше був моряком. А два роки тому вирішив спробувати себе на іншій ниві, ставши солдатом понтонно-мостової роти. А далі на нього чекав такий же тернистий та смертельно небезпечний шлях, як і на його товариша по службі – Владислава, – довготривале відрядження, потрапляння в оточення, майже двомісячна підпільна діяльність в окупації та полон…
В день повернення Богдана додому його батьки, як і мати Влада, теж перебували у радісному передчутті довгоочікуваної події.
– Тільки-но з ним розмовляли по телефону, сказав, що десь за пів години вже має бути на місці. Невже ж врешті-решт позаду наші переживання! Він у нас стійкий хлопець, ніколи не поскаржиться на труднощі, нас береже, не хоче засмучувати. Але ми знаємо, якого насправді лиха за пів роки тримання під вартою він зазнав, – каже мати Богдана.


А скільки пережила за ці пів роки вона сама разом із своїм чоловіком. Це 13 жовтня – близько місяця тому – в їхній домівці нарешті спалахнуло яскраве світло щастя й надії. Анатолій Володимирович тоді тільки-но привіз дружину з роботи додому. Заварив каву й раптом чує: «Богдане, Богданчику, ріднесенький, живий, вже на волі!», – не стримуючи емоцій, кричала у телефонну слухавку виснажена від переживань мати. Батько від радісного хвилювання ледве склянку з кавою в руках утримав. Підбіг, обійняв дружину й наперебій з нею, до кінця не усвідомлюючи найщасливішої миті у своєму житті, збуджено став повторювати ім’я сина та казати на його адресу батьківські теплі слова.
Він, Анатолій Володимирович, дуже важко пережив звістку про затримання сина. І вже за тиждень після цього опинився в лікарні. На щастя, лікарі його вилікували. Як могла, підтримувала та допомагала швидше стати на ноги й турботлива дружина та мати – Лідія Петрівна.


А по-іншому й неможна було. У важку годину вони мали бути разом й якомога підтримувати одне одного. Їх теж, як й мати Владислава, морально й фізично вбив дзвінок, що пролунав 29 квітня, коли з номера невідомого абонента Богдан повідомив про потрапляння в полон. Нібито завіса опустилася, а навколо тебе – одна темрява.
Але треба було жити й вірити. І на межі зусиль, вони робили це.
– Я працюю на ринку. Дуже дякую своїм колегам, які завжди були поруч зі мною, якомога підтримували мене, мовляв, Лідіє Петрівно, все обійдеться, обов’язково повернеться ваш Богданчик додому. Та й командний склад частини, товариші по службі допомагали нам і морально, і матеріально. Велике дякую їм за це! Щоправда, досить тривалий час ми не мали змоги дізнатися, де саме перебуває наш син. Але одного разу влітку цю таємницю нам розкрили, – розповіла Лідія Петрівна
За словами її чоловіка, спочатку їм зателефонувала дружина одного з волонтерів, якого також утримували в полоні разом із Богданом. Жінка разом із дітьми тоді вже залишила тимчасово окуповану росіянами територію. Вона й розповіла, що син перебуває у виправній колонії Бердянська.
– А згодом і її чоловіка визволили з неволі. Він також одразу набрав номер нашого телефону та розповів про те, де і в яких умовах тримають сина. Але найщасливіший день в нашому з дружиною житті є 13 жовтня, коли Богдан вже сам зателефонував та повідомив, що він на волі. Даремно кажуть, що число «13» не щасливе. Відтоді для нас воно є найщасливішим числом! А ви знаєте, що, після визволення з полону, вже встигнув промовити по телефону нам Богдан? Він перепитав, чи пам’ятаємо ми, як одного разу він сказав, що йому потрібний час, аби розібратися з приводу подальшої своєї служби у війську. Я відповів, що пам’ятаю. А Богдан коротко повідомив: Я зрозумів, армія – це моє». Ось такий в мене син! – схвильовано розповів Анатолій Володимирович.

* * *
Ми закінчили нашу розмову, і десь за п’ятнадцять хвилин нарешті під’їхав мікроавтобус з сімома нашими звільненими героями. Вони вийшли й одразу опинилися в обіймах своїх рідних і товаришів по службі. Нарешті зустріли своїх синів і батьки Владислава та Богдана! Вони витримали це надважке випробування долею. Вони пережили багато чого й заслужили знов бути разом!

На знімках: батьки визволених з полону бійців.

Вячеслав ДІОРДІЄВ; Фото: Володимир ВІВАТ

Актуальна інформація ЗА Одесу у нашому Telegram каналі! Новини, фоторепортажі та історични факти про Одесу.
Читайте нас у Viber! На каналі «Комуналка» розповідаємо про комунальні платежі, тарифи, пільги та субсидії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Підписатися
Сповістити про
guest
0 коментарів
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Ще за темою
Всі новини
Вибір редакції
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: