Сьогодні, 24 вересня 2022 року, одеському трамваю виповнюється 112 років. Саме цього дня 1910 року в Олександрівському парку (зараз – парк Шевченка) було урочисто відкрито першу лінію електричного трамвая.
У цей знаменний для нашого міста день «Одеське життя» вирішило згадати, як трамваї в’їжджали в історію Південної Пальміри.
Ах, цей одеський трамвай! Адже теж ще одно лице міста. Зі своєю непростою історією, своїми маршрутами, проблемами і навіть власним місцевим фольклором та іншим колоритом. Увірвався він одного разу в каретно-візницьку повсякденність наших пращурів, і ось тепер маємо те, що маємо.
Одеський трамвай: з чого все починалося
А маємо, за великим рахунком, чим пишатися: свою розповідь про одеський трамвай геолог, краєзнавець, керівник пошуково-краєзнавчої групи ODESA INCOGNITA, автор книг з історії Одеси Дмитро Жданов почав з повідомлення про те, що журнал Forbes у 2012 році включив одеський трамвай до списку 12 найцікавіших трамваїв світу. І знаєте, які заслуги? Ні, ні за його часом унікальну історію, не за протяжність, а за те, що, виявляється, про жоден інший трамвай у світі не склали таку кількість анекдотів і байок, як про одеський. Ну а якщо врахувати, скільки разів він ставав героєм книжок, у скільки віршах і піснях він оспівав, то чи варто дивуватися, що він увійшов до цього престижного списку саме в цій номінації?
«Він з’явиться через кут Канатної… Усі переконані, що рух трамвайного вагона надзвичайно швидко, блискавично, що навіть і не доводиться думати про те, що можна встигнути перебігти вулицю…», — ось як описує зустріч із першим електричним трамваєм Одеси письменник Юрій Олеша. Ця подія сталася у вересні 1910 р. Але йдеться про електричний трамвай. А скільки було всього до нього!
Скільки років одеському трамваю? Як розповідає Дмитро Жданов, тут все непросто. Все почалося ще в сорокових роках минулого століття, коли заповзятливі одесити усвідомили, що (ну точно по Грибоєдову!) в кареті, яка вже не могла справлятися з попитом одеситів, що зростає, далеко не поїдеш. А їхати хотілося: швидко долати відстані для вирішення всіляких важливих справ. Так забродила Південною Пальмірою ідея, пов’язана з майбутньою міською конкою.
Стала активно формуватися громадська думка, 1878 року в місті навіть поширювалася брошура про кінно-залізницю (до речі, автор її так і залишився невідомим). Далі полетіли прохання до міської Думи про дозвіл безмитного ввезення рейок, вагонів та іншого обладнання: потрібна, мовляв, місту конка. Дайте дозвіл – збудуємо!
— Бюрократична тяганина в ті часи була грандіознішою, ніж зараз. Одна річ — подати проект, інша — схвалити його. Він переглядався багато разів, перероблявся, знову подавався. Питання вирішувалося у Петербурзі, потім знову в Одесі, потім — вкотре у міністерствах столиці. То начебто давалося дозвіл, то знову йшла заборона. Загалом, конка лише мелькала у мріях одеських бізнесменів тих часів, — каже Дмитро Жданов.
Потім, коли будівництво начебто вже почалося, коли рейки і вагони стали все ж таки надходити з-за кордону, і справа пішла, сталася подія, яка знову все зупинила: робітники торкнулися лінії водопроводу, і фонтан, що забив з-під землі, дуже розсердив міську владу: вони зупинили установку рейок, власне і все інше — теж Концесіонери зазнали величезних збитків, на тому і було поставлено чергову точку.
А в цей час у Бельгії розпочалася ціла інформаційна кампанія з дискредитації будівництва трамвая в Одесі. До речі, Дмитро Жданов наводить цікавий факт: у ті роки й знаменита «Таймс» писала, що будівництво кінних доріг в Одесі принципово немислиме, оскільки місто збудовано… на горах. Зважаючи на все, бажаючи самому взятися за будівництво першої кінно-залізниці, профільне Бельгійське акціонерне товариство часу та зусиль даремно не втрачало. Саме з ним, власне, і було укладено згодом, 1879 року, договір (досить кабальний для Одеси), і справа нарешті пішла. Бельгійське акціонерне товариство отримало монополію на кінний трамвай в Одесі, а, крім того, різні пільги, землі та багато преференцій — чого, власне, й прагнуло.
Одеська конка: якою вона була?
1880 року в Одесі таки з’явилася конка! Вона прямувала на Ланжерон. До кінця 1888 року у місті діяло вже 19 різних маршрутів. Як розповідає Дмитро Жданов, вона працювала справно, хоч часом і переверталася, і сходила з рейок. Вагони зберігалися в депо на Куликовому полі, коні утримувалися в стайнях на Ботанічній вулиці (неподалік Французького бульвару). Хоча й передбачалося використовувати конку для перевезення вантажів у порт, але основною її функцією стало перевезення пасажирів. Вартість проїзду — 5 копійок, сума на ті часи чимала. Ну а проїзд на дачі в курортну зону обходився цілих 10 копійок. Проте часто в такі зони відпочинку конка доставляла «прямо до піску біля моря».
У кінному трамваї існували правила проїзду. Стояти у вагоні могли лише 6 пасажирів, а інші мали їхати сидячи. Усіх «зайвих» пасажирів просили негайно залишити найновіший транспортний засіб Одеси. І ще: якщо у вагон сідали пані в капелюшках з гострими кінцями, на ці капелюшкові кінці вдягалися спеціальні «запобіжники» — щоб уникнути поранення інших пасажирів.
Що залишилося в Одесі на згадку про кінець? Єдиним доступним для нас з вами артефактом, пов’язаним з кінними залізницями, є шматок рейки з тавром бельгійського заводу в Льєжі та датою «1895 рік». Його можна вільно побачити: він служить поруччями для сходів у районі Херсонського узвозу.
«Ванька головатий» дотягнув до двадцятих років
Далі більше. Незабаром в Одесі з’явилося чергове диво — паровий трамвай — «паровичок». А як без нього? Народ валом валив на дачі Великого Фонтану та грязелікарні Хаджибейського лиману, приплив пасажирів величезний!
Один із маршрутів цієї новинки проїзду Одесою розпочинався на розі вулиць Пантелеймонівської, інший пролягав від Херсонського скверу до Хаджибейського лиману.
Поняття «паровичок» і справді найчастіше згадується стосовно цих найзручніших трамваям. «Народилася я на дачі Саракіні (Великий Фонтан, 11-а станція паровичка) біля Одеси. Морський берег там крутий, і рейки паровичка йшли краєм…», — пише Ганна Ахматова у своїй «Автобіографії».
Одесити ж швидко прозвали паровий трамвай «Ванькою головатим». Він був незграбний, з дуже широкою трубою, що стирчала вгорі. Але це далеко не всі проблеми з «Ванькою»: у дорозі пасажири щедро обдавалися димом і кіптявою, і так само щедро були посипані частинками шлаків, що вилітають із паровозних труб.
Проте доля у «головатого» трамваю виявилася досить довгою: він проіснував до початку 20-х років минулого століття. Зупинки парового трамваю називали станціями. І зараз на Хаджибейській, Люстдорфській та Фонтанській дорогах трамвайні зупинки називаються станціями. І конка, і паровий трамвай приносили чималий прибуток місту.
Наша гордість – перший електричний «Виставковий»
Вересень 1910 року… Запуск першого електричного трамвая в Одесі (до речі, у багатьох містах імперії він уже благополучно розвозив пасажирів, наше місто серйозно відставало у цьому питанні). В Одесі у ті дні проходила грандіозна Всеросійська фабрично-заводська, сільськогосподарська та мистецька промислова виставка. Запуск першого електричного трамвая, ясна річ, входив до її програми, а перший маршрут № 32 отримав назву «Виставковий». Керував трамваєм, як ви здогадалися, голова Бельгійського товариства.
І знову звернемося до Юрія Олеша: «Трамвай здався на Строгонівському мості, жовто-червоний, зі скляним тамбуром попереду. Під наші крики він пройшов повз нас із тамбуром, наповненим людьми, серед яких був якийсь високопоставлений священик, що кропив перед собою водою. Там же градоначальник Толмачов в окулярах та з рудуватими вусами. За керуванням стояв пан у котелку, і всі вимовляли його ім’я: — Легоде. Це був директор бельгійської компанії…»
Але ось що цікаво. Дмитро Жданов розповідає одну досить цікаву історію про те, як жителі Люстдорфа, бажаючи мати трамвайне сполучення, уклали з бельгійським товариством власний договір. І трамвай туди незабаром пішов. А сталося це 1908 року, спеціальним трамвайним містком, більшість з яких, до речі, ні в місті, ні в околицях не збереглися. Ось і виходить, і цей факт не без сарказму наголошувався в одеській пресі тих років: у Люстдорф електричний трамвай уже ходив (нехай із попередньою пересадкою на «паровичку»), а в Одесі їм поки не «пахло».
Саме 1910 прийнято вважати початком відліку часу існування одеського трамвая. От і думаю: ну чому так? А конка, а той самий «Ванька головатий»? Тим більше, як розповідає Дмитро Жданов, ті старі одеські трамваї не просто перевозили пасажирів, а часто ставали містоутворюючими. Яскравий приклад – Аркадія.
— Все почалося завдяки директору бельгійського акціонерного товариства кінних залізниць Емілю Камб’є. Гуляючи околицями міста, він натрапив на балку, що має вихід до моря. Еміль Камб’є вирішив, що пляж, на який виходить балка, може стати досить популярним, адже для того, щоб потрапити на пляжі, потрібно було спускатися досить крутими схилами. І вже на початку 1890-х Еміль Камб’є продовжує лінію трамвая до розчищеної балки та відкриває поруч ресторан, який називався «Аркадія», — розповідає Дмитро Жданов.
Основні лінії електричного трамваю проходили вже існуючими лініями. Як і лінії конки, трамвайні лінії не мали номерів. Були лише назви, які збігалися з назвами вулиць, якими проходили трамвайні маршрути.
Трамвайних водіїв в Одесі почали називати називали ватманами. Цікаво, що така ж назва (Wattman, від watt – одиниця потужності і man – людина) існувала і в Бельгії. Втім, це лише одна із версій. А от слово «вагоновожатий» в Одесі не прижилося. Головне інше: до водія пред’являлися великі вимоги: у перших (як у парових трамваях) він працював тільки стоячи, мав бути уважним та ввічливим. Дмитро Жданов розповідає, що сидіння для водія з’явилося лише у 1920-і роки і видавалося (!) водієві перед початком зміни, разом із рукояткою контролера та ломиком.
За суворим розкладом, але не без подій на ходу
Отож одеський трамвай таки в’їхав в історію міста. Дмитро Жданов наголошує: їздили вони строго за розкладом, з пів на сьому ранку до дев’ятої години вечора. І важливий факт: безперебійно! Трамвайна мережа грамотно покрила все місто та околиці. А на трамвайних квитках друкувалася схема руху всіх трамвайних маршрутів міста. Незабаром з’явилися і так звані постійні квитки — проїзні. Вони були іменними.
Але до Одеси і тоді з’їжджалися туристи. І з’явилося нововведення, яке також вже стало історичним: з’явилися спеціальні екскурсійні трамваї. Пасажири із задоволенням сідали у вагон, і слухали про історію міста, про ті чи інші його місця, повз які проходив одеський трамвайчик. Ці екскурсії, до речі, мали великий попит. Що називається, мали успіх у публіки.
Планів було багато. Хотіли пустити трамвай у Дальник, навіть у Маяки. Але багатьом з них не судилося реалізуватися. А ось реалізація плану запуску одеського дитячого трамваю була успішною. У п’ятдесяті роки минулого сторіччя у парку ім. Т.Г.Шевченка він благополучно курсував. Щоправда, проіснував не надто довго.
Трамваї входили в побут, до них звикали, вони оспівувалися в піснях, часто блатних, з анекдотів про одеський трамвай можна складати цілі томи. І одеські щипачі також почали використовувати трамвай для власного промислу. Ільфо-Петровський епізод із Балагановим у трамваї — яскравий приклад цього, описаний у художній літературі.
Були й інші курйози. Так, якось навіть виник скандал, коли у трамваї кондуктор вирішив поживитися по-своєму: вимагав із пасажирів за проїзд шість копійок, а не п’ять. Вийшов не просто конфуз, а випадок незвичайний! Про нього з обуренням писали одеські газетярі.
Знаменитий «очеретовий» трамвай і «ті самі бельгійські зупинки»
— Вже незабаром в Одесі почали з’являтися і найпопулярніші маршрути, і найзнаменитіші. Подумати тільки: легендарний «очеретовий» трамвай і досі існує і називається саме так. Хоча коли туди тільки-но запустили цей маршрут, то це було виключно курортне місце. Що зараз можна побачити ходом трамвая 20-го маршруту, знають усі. Історія «очеретового трамваю» починається 1883 року — від Наришкінського узвозу до Хаджибейського лиману, — каже Дмитро Жданов.
Говорить не без болю: на цьому маршруті збереглося багато знаменитих «бельгійських зупинок». Ці дивовижні міські «трамвайні меблі» — окрема тема в цілому пласті історії, пов’язаної з одеським трамваєм. І всі ці зупинкові комплекси, як вважають багато краєзнавців, одесити, як упевнений сам Дмитро Жданов, мають бути включені до списку об’єктів культурної спадщини. Відомий факт: один із них зовсім недавно був зруйнований вандалами, інші зайняті під кафе або щось інше, навіть під квартири, а більшість руйнується.
Наприклад, один із таких зупинкових з павільйонів трамвая 20-го маршруту отримав назву «дзеркального». Через те, що павільйон був поставлений перпендикулярно до рейок, а щоб пасажири бачили трамвай, що приходить, навпроти зупинки висіло велике дзеркало. Дзеркала, звичайно, давно вже немає, сам комплекс у страшному стані.
— До об’єктів «трамвайної архітектури Одеси» можна віднести і зупинкові павільйони, і будівлі депо, і електричні підстанції, і трамвайні мости, що збереглися. Частина зупинок розташована зараз там, де трамвайних колій вже не існує. Як, наприклад, зупинка-гриб на вулиці Чернишевського. Це, до речі, єдина «бельгійська зупинка», що збереглася, такого типу. Найстрашніше ж використання трамвайних зупинок — переобладнання їх у житло.
«Кумедного» багато. Так, один із таких зупинкових комплексів (теж, до речі, лінією трамвая 20-го маршруту) — взагалі окрема тема. У школі, що за ним, існує вуличний туалет, який прибудований впритул до цієї «бельгійської зупинки». Зупинка, як і раніше, служить за прямим призначенням. У туалету та зупинки вийшла загальна стіна. Дмитро Жданов розповідає, що каналізація туалету протікає усередину зупинного комплексу. З усіма наслідками, що звідси випливають, — у прямому і переносному сенсі.
Одеський трамвай оспівав поетами і знявся у багатьох фільмах
Ох, і не хочеться закінчувати на такій сумній ноті! Одеський трамвай — це цілий пласт історії, і, як наголошує сам Дмитро Жданов, про нього можна розповідати довго, багато, з різними дивовижними деталями, курйозами. Сам Дмитро збирається писати книгу про історію одеського трамваю.
— Одеський трамвай – герой багатьох літературних творів. Про нього писали не лише одеські автори, як не лише одеські автори оспівували його «образ» у своїй прозі та віршах. Бабель черпав багато характерних фраз, які потім вставляв до уст своїх героїв, саме в одеському трамваї. Відомий, наприклад, такий історичний факт. Іван Бунін попросив руки Ганни Цакні у її батька, Миколи Цакні, видавця та редактора «Південного огляду», коли вони разом їхали в одеському трамваї… А ще одеський трамвай — великий артист, який знявся у багатьох фільмах, знятих не лише на Одещині, а й іншими кіностудіями. Пустотливий український мультфільм «Йшов трамвай дев’ятий номер» — це теж історія про наш одеський трамвай. А скільки всього і зараз можна почерпнути, проїхавши в наших трамваях, скільки всього почути, насолодитися одеською говіркою та «одеською мовою»! — каже на закінчення Дмитро Жданов.
«Люблю трамвай — він завжди повертається», — пише Михайло Жванецький у відомому розважальному оповіданні «Передайте дівчинці в трамваї». Сама розповідь — типова одеська трамвайна картинка. А ось це «він завжди повертається» — як наша загальна велика надія, що в не найпростіше життя одеського трамваю будуть вписуватися нові й нові сторінки, що він, не без труднощів, але все ж увірвався одного разу в історію Одеси, і в майбутньому стане героєм книг, віршів та фільмів — вже зовсім нових, але з незмінним одеським колоритом.
Оксана Чигиринська та Марія Котова
Фото автора (знято з екрану)
