Ключові моменти
- Мюнхенська угода стала здачею Чехословаччини, якою Великобританія та Франція фактично пожертвували заради ілюзорного «миру».
- Гітлер використав пропаганду про «утиски німців», щоб виправдати вимоги анексії Судет — класичний сценарій створення штучної кризи.
- Після Мюнхена агресія лише посилилася: окупація Чехословаччини, зростання німецької військової промисловості та пришвидшення початку Другої світової війни.
- Історія повторюється сьогодні, коли росія застосовує ті самі методи тиску, брехні та шантажу, а частина Заходу знову шукає «компроміс» з агресором.
Ситуація в Чехословаччині 1938 року та її схожість із сучасною Україною
У наші дні лише лінивий, вузьколобий політичний оглядач, розмірковуючи на тему так званих трамповських 28 пунктів так званих мирних пропозицій щодо згортання агресії ерефії проти України, не згадує з майже столітнього минулого Мюнхенські угоди, які точніше називають Мюнхенською змовою. Давайте, шановні читачі, освіжимо в пам’яті те, що відбувалося в Європі у 1938 році, проведемо аналогії з першою чвертю ХХІ століття і… жахнемося — не стільки підлості нинішніх агресорів-орків (це їхній природний, від пращурів успадкований стан), скільки скудоумству (через ожиріння мозку) деяких, на щастя, далеко не всіх наших західних партнерів, які явно «прогулювали» в школі уроки історії.
Квінтесенція подій минулого.
Восени 1938 року політична ситуація в Центральній Європі вкрай загострилася. Німеччина люто використовувала пропаганду про агресивну Чехословаччину, стверджуючи, що чехи нібито будь-якої миті… можуть розпочати війну проти німців. Міністр освіти і пропаганди нацистської Німеччини Йозеф Геббельс і його команда розганяли істерію про утиски німецькомовного населення Судетської області сусідньої країни. А німецьке суспільство прагнуло реваншизму і підтримувало пропозицію Адольфа Гітлера переглянути підсумки Версальського договору — міжнародної угоди про завершення Першої світової війни.
А тепер трохи трансформуємо сказане в наші нинішні реалії.
Політична ситуація в Центральній Європі вкрай загострилася. росія люто використовувала пропаганду про агресивну Україну, стверджуючи, що українці нібито будь-якої миті… можуть розпочати війну проти росіян. «Міністр освіти і пропаганди» нацистської росії — телеведучий Володимир Шапіро (більш відомий як Соловйов) і його команда розганяли істерію про «утиски» російськомовного населення Донбасу. А російське суспільство прагнуло реваншизму і підтримало пропозицію послідовника ідей Адольфа Гітлера — Володимира путіна — переглянути підсумки міжнародної угоди про завершення Другої світової війни.
Поява Чехословаччини та її проблеми
А тепер детальніше, хронологічно. Прочитаєте, порівняєте з подіями в Україні та навколо неї — і здивуєтеся, гарантуємо.
Отже, Чехословаччина була створена з частини Австро-Угорщини, вона виникла внаслідок підписання Версальського договору 1919 року. Батькам-засновникам вдалося домогтися максимального розміру території нової держави. Чехи становили 46 % населення, словаки — 13 %, німці — 28 %, угорці — 8 %, решта 5 % припадали переважно на українців, поляків і євреїв. Відокремлення від розваленої імперії — Австро-Угорщини — дозволило Чехословаччині уникнути виплати репарацій, які розподілили переважно між Німеччиною та Австрією. Це дозволило чехословакам випередити Німеччину в промисловому розвитку.
Але економічна криза 1929—1933 років залишила без заробітку безліч людей, а з 1933 року на місцевих німців почала впливати нацистська пропаганда із сусідньої Німеччини. У Судетській області на німців, орієнтованих на виробництво експортної продукції, криза вплинула сильніше, ніж на чеське і словацьке населення, і до 1936 року 60 % безробітних у Чехословаччині були етнічними німцями.
При цьому Чехословаччина, що межувала з Німеччиною, була дуже потужною у військовому плані державою. Це непокоїло керівництво Третього Рейху. У разі початку війни саме територія Чехословаччини могла стати базою для бомбардувань південної Німеччини. До всього іншого, німці «облизувалися» на розвинену військову промисловість сусіда. Таким чином, допомога німцям, які проживали в Судетській області, стала формальним приводом для втручання у внутрішні справи Чехословаччини.
У 1938 році в Чехословаччині проживало 14 млн осіб, із них 3,5 млн — етнічні німці, які компактно мешкали в Судетській області (2,8 млн), а також у Словаччині та Закарпатській Україні (700 тис.). Промисловість Чехословаччини, зокрема й військова, була однією з найрозвиненіших у Європі. Заводи «Шкода» з моменту окупації Німеччиною і до початку війни з Польщею виготовили майже стільки ж військової продукції, скільки за цей самий час виробила вся військова промисловість Великобританії. Чехословаччина була (до речі, й зараз так само) одним із провідних світових експортерів зброї, її армія була чудово озброєна й спиралася на потужні укріплення в Судетській області. Брати їх штурмом тодішня «рахітична» німецька армія й мріяти не могла. І — як не лобом, то боком — за справу взялися провокатори-політики. Хіба не так само зараз путлер хоче загарбати ВЕСЬ Донбас?! У народі це називається «вискочити зі штанів та не луснути»…
Судетські німці становили близько 90 % населення цього регіону. Після проголошення суверенітету Чехословаччини вони втратили свої привілеї, які мали в Австро-Угорщині, тож серед них широко поширилося психологічне переконання, що вони перебувають під гнітом слов’янського населення Чехословаччини.
Вони вимагали возз’єднання з Німеччиною. Уряд реагував позитивно, з розумінням: забезпечили представництво судетських німців у Національних зборах, місцевому самоврядуванні, подбали про освіту їхньою рідною мовою. Але напруженість зняти не вдалося. Спираючись на це, Гітлер у лютому 1938 року звернувся до рейхстагу з істеричним закликом «звернути увагу на жахливі умови життя німецьких братів у Чехословаччині».
Початок «Судетської кризи»
До речі, чи не звідси нинішній китайський термін «українська криза»?
У березні 1938 року ватажок судетських німців у Берліні отримав інструкції щодо подальших дій. У квітні його партія ухвалила програму, що вимагала автономії. У травні там активізували прогерманську пропаганду з вимогою референдуму про приєднання Судетських земель до Німеччини.
На 22 травня — день місцевих виборів — готувався путч, одночасно здійснювалося висування частин німецької армії до чехословацького кордону. Але влада зреагувала на випередження: у Чехословаччині 21 травня відбулася часткова мобілізація, війська було введено в Судети й вони зайняли прикордонні укріплення. Протест Німеччини з приводу силового розв’язання кризи заявила навіть її союзниця — Італія! Спроба відірвати Судети, спираючись на сепаратистський рух судетських німців, того разу не вдалася.
Гітлер перейшов до переговорів, вони велися між ватажком судетських німців і чехословацьким урядом за посередництва спеціального представника Великобританії. Звісно, куди ж у такій каламутній ситуації без «братської допомоги» СРСР?!
21 травня в Парижі польський посол запевнив посла США, що Польща негайно оголосить війну СРСР, якщо той спробує направити війська через польську територію на допомогу Чехословаччині. Про відмову Румунії пропустити радянські війська також заявив її міністр закордонних справ.
27 травня під час бесіди з послом Польщі міністр закордонних справ Франції заявив, що «план Гітлера щодо поділу Чехословаччини між Німеччиною та Угорщиною з передачею частини Сілезії Польщі не є таємницею».
Продовження «Судетської кризи»
7 вересня 1938 року, після збройних сутичок судетських німців із поліцією та військами, місцевий подільник Гітлера знову перервав переговори з чехословацьким урядом. У Франції оголошується призов резервістів. 11 вересня Англія та Франція заявили, що в разі війни вони підтримають Чехословаччину, але якщо Німеччина не допустить війни, то вона отримає все, що хоче.
Наступного дня, виступаючи на партійному з’їзді в Нюрнберзі, Гітлер заявив, що хоче жити в мирі з Англією, Францією і Польщею, але буде змушений підтримати судетських німців, якщо їх так званий «геноцид» не припиниться.
13 вересня в Судетах почався німецький заколот, уряд Чехословаччини ввів у райони, населені німцями, війська, оголосивши там воєнний стан. «Гітлереня» зажадав скасування воєнного стану, виведення військ і передачі охорони порядку місцевим органам. У Лондон надійшла телеграма з Берліна від британського посла з попередженням: у разі невиконання чехословацьким урядом цих вимог розпочнеться війна. 14 вересня британський прем’єр Чемберлен повідомив Гітлера про готовність зустрітися з ним у Німеччині «заради порятунку миру».
15 вересня він прибув на зустріч з Гітлером у Баварію. Фюрер заявив, що хоче миру, але готовий через чехословацьку проблему і до війни. Однак війни можна уникнути, якщо Великобританія погодиться на передачу Судетської області Німеччині на основі права націй на самовизначення. Чемберлен погодився. Слід підкреслити, що чехословацькі війська придушили путч місцевих німців у Судетах, а їхній ватажок утік до Німеччини.
До речі! Личинка повішеного в Нюрнберзі голови МЗС Третього Рейху фон Ріббентропа — деякий лавров на прізвисько «Сумний кінь», він же глава МЗС ерефії, уже не раз пояснював захоплення Криму так званим голосуванням — мовляв, «право нації на самовизначення». Що це за «кримська нація», кінь ти педальний?!
16 вересня ситуація в Чехословаччині стала ще напруженішою, коли уряд «по-свинячому» видав ордер на арешт лідера судетських німців, який утік до Німеччини днем раніше. Прем’єр-міністр Франції Даладьє вилетів до Лондона, щоб зустрітися з британськими чиновниками і обговорити подальші кроки. Франція моталася, як «те саме» в ополонці: її пропозиції коливалися від війни проти Німеччини до підтримки передачі їй Судетської області.
7 вересня Гітлер наказав створити воєнізовану організацію із судетських німців, яка взяла під контроль організацію «Об’єднання німців Чехословаччини». Її напередодні розпустили чехословацькі власті через участь у численних терористичних актах.
Організацію навчали та озброювали німецькі власті, вона проводила терористичні операції на території Чехословаччини. Згодом президент Чехословаччини Бенеш і уряд у вигнанні розцінили ці дні 1938 року як початок неоголошеної німецько-чехословацької війни.
У наступні дні чехословацькі сили втратили понад 100 осіб убитими в боях, сотні були поранені, а понад 2000 осіб викрали й переправили до Німеччини. 18 вересня, зважаючи на високу напруженість між німцями та чехословацьким урядом, президент Бенеш таємно запропонував передати Німеччині частину територій Чехословаччини і відправив до Парижа міністра з секретною місією.
Той привіз карту, на якій президент олівцем позначив території своєї країни, які він просто зараз і без переговорів готовий передати Німеччині й вважати «Судетську кризу» вичерпаною. Потім міністр відвіз карту і таємного листа Бенеша до Лондона.
У Лондоні відбулися англо-французькі консультації. Сторони дійшли згоди, що території, на яких проживає понад 50 % німців, мають відійти до Німеччини, а Великобританія та Франція виступлять гарантами нових кордонів Чехословаччини. До болю знайома ситуація, чи не так?
21 вересня британські та французькі дипломати заявили чехословацькому уряду, що в разі, якщо він не прийме англо-французькі пропозиції, французький уряд «не виконає договору» з Чехословаччиною. Удень уряд ухвалив рішення про капітуляцію.
22 вересня Чемберлен прибув до Гітлера і запропонував передати Судети з правом вибору громадянства і компенсацією за майно. Гітлер зажадав передати Німеччині ці території до 28 вересня, а ще й задовольнити претензії Польщі та Угорщини.
27 вересня Гітлер заявив послам Великобританії та Франції, що його позиція незмінна і що німецька «акція» проти Чехословаччини розпочнеться завтра. Також він запропонував провести нові переговори для уточнення «деталей угоди» щодо Судетського питання. Того ж дня Чемберлен виступив із промовою, у якій, зокрема, сказав: «Як це страшно, фантастично, неймовірно, якщо ми маємо копати окопи і надягати протигази тут через конфлікт у далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо» (!!!)
28 вересня Чемберлен запевнив Гітлера, що той може отримати все «без війни і без зволікання». 29 вересня в Мюнхені з ініціативи Гітлера відбулася його зустріч із главами урядів Великобританії, Франції та Італії. Однак, всупереч обіцянці в листі Чемберлену, чехословацьких представників НЕ допустили до обговорення угоди.
Мюнхенська угода (читай — зрада)
Розчленування Чехословаччини в динаміці:
- Анексія Судет нацистською Німеччиною (1–10 жовтня 1938 р.).
- Заользьє з Чеським-Тешином — територія з переважно польським населенням, окупована Польщею (1–2 жовтня 1938 р.).
- Райони з угорською більшістю передано Угорщині (2 листопада 1938 р.).
- Словаччина оголошує про свою незалежність — де-факто стаючи сателітом, васалом Німеччини (14 березня 1939 р.).
- Наступного дня всю решту Чехії (уже також окуповану на той момент німцями) Гітлер оголошує протекторатом Німеччини (15 березня 1939 р.).
- Підкарпатська Русь окупована Угорщиною (16–23 березня 1939 р.).
29–30 вересня 1938 року в Мюнхені відбулася остаточна зустріч. Основою угоди стали пропозиції Італії, які практично нічим не відрізнялися від вимог, висунутих раніше Гітлером під час зустрічі з Чемберленом. Чемберлен і Даладьє прийняли ці пропозиції.
О першій годині ночі 30 вересня 1938 року Чемберлен, Даладьє, Муссоліні та Гітлер підписали Мюнхенську угоду. Після цього до зали, де було підписано цю угоду, допустили чехословацьку делегацію. Ознайомившись із основними пунктами угоди, представники Чехословаччини висловили протест. Але зрештою, під тиском керівництва Великобританії та Франції, підписали договір про передачу Чехословаччиною Німеччині Судетських областей. Вранці президент Бенеш без згоди Національних зборів прийняв до виконання цю угоду.
30 вересня між Великобританією та Німеччиною було підписано декларацію про взаємне ненападіння; аналогічну декларацію між Німеччиною та Францією підписали трохи пізніше.
Чемберлен, повернувшись із Мюнхена до Лондона, біля трапа літака пафосно заявив: «Я привіз мир нашому поколінню!» (У нас про таких кажуть: «Розуму нема — вважай, каліка»). У результаті підписання Мюнхенської угоди військовий і економічний потенціал Чехословаччини фактично подарували Гітлеру, який утвердився у своїй здатності маніпулювати західними політиками й отримав додаткові можливості для подальшої експансії. Уже пізніше, прибувши до окупованої Праги, він заявив: «Я не хвалюся, але мушу сказати, що зробив я це справді елегантно».
Думки вголос
«Здається, ми дуже близькі до похмурого вибору між війною і ганьбою, — сказав у 1938 році, за два роки до свого першого прем’єрства, Вінстон Черчилль, тоді парламентський депутат. — Гадаю, ми оберемо ганьбу, і незабаром нам доведеться вести війну в умовах, ще менш сприятливих, ніж нинішні».
І ще Черчилль, 5 жовтня 1938 року: «Ми зазнали поразки, так і не розпочавши війни, і тепер наслідки цієї поразки ще довго даватимуться взнаки, адже ми перетнули доленосну межу історії, за якою все колишнє співвідношення сил у Європі виявилося непоправно порушеним, а на адресу західних демократій пролунав моторошний вирок: “Тебе зважили на терезах і визнали легковажним”».
Президент Бенеш: «Це катастрофа для нас. Ми підкоряємося і намагаємося забезпечити мирне життя нашої нації. Я не знаю, чи виграють ваші країни (Великобританія і Франція) від рішення, ухваленого в Мюнхені. Але ми, звичайно, не останні, це торкнеться й інших».
Наслідки «Судетської кризи»
Відторгнення Судет було лише початком процесу розчленування Чехословаччини. Подальше повне її захоплення у 1939 році показало, що політика «умиротворення» виявилася провальною — експансіоністські плани Гітлера стали очевидними, і багато європейських країн опинилися перед неминучістю війни. Гітлер, який відчув себе реальним господарем Європи, уже не міг і не хотів зупинятися в реалізації своїх загарбницьких намірів.
Англія і Франція сприйняли те, що сталося, як доконаний факт, оскільки поставили собі за мету відтягнути війну якнайдовше. Але, перехитривши самі себе, вони все ж таки отримали цю війну! Гітлер же здобув нового союзника (Словаччину) і суттєво збільшив свій промисловий потенціал.
На Нюрнберзькому процесі начальнику Верховного командування збройних сил нацистської Німеччини, генерал-фельдмаршалу Кейтелю поставили запитання: «Чи напала б Німеччина на Чехословаччину в 1938 році, якби західні держави підтримали Прагу?» Відповідь: «Звичайно, ні. Ми не були достатньо сильні з військової точки зору».
2018 рік. Європарламент так і не ухвалив декларації щодо Мюнхенської угоди, а під час дебатів із тексту декларації прибрали критику Мюнхенської угоди. А ще дуже символічно, що саме в Мюнхені 2007 року прозвучала так звана «мюнхенська промова путіна» на 43-й Мюнхенській конференції з безпеки.
Він гранично відверто попередив Захід, що не має наміру приймати, з його точки зору, принизливу для «великої держави» попередню роль у міжнародних справах. Виступ став різким поворотом у зовнішній політиці росії і передвісником більш напористої та нахабної її позиції на світовій арені. І ці за…ранці його не зрозуміли! Так, заплилі жиром мізки — це діагноз із галузі спадкових хвороб…
Читайте також:
- Пакт підлості: як Гітлер і Сталін ділили Європу
- Без’ядерний статус України: як країна потрапила в пастку Будапештського меморандуму
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
