Біля центрального входу на одеський залізничний вокзал повно машин. Тут і таксисти, звичні на цьому місці, і залишені на якийсь час автомобілі. Жінки та діти від’їжджають, чоловіки – проводжають рідних. Звучать слова прощання, набагато сердечніші, ніж зазвичай. Все частіше кажуть «Мирного неба!» і «Бережи себе».
Яскраві одеські тітки з табличками з картону, на яких надряпано «ЗДАМ КВАРТИРУ» – на посту, хижо мружать очі і виглядають невпевнених приїжджих.
Черги біля кас на залізничному вокзалі – трохи більше ніж зазвичай. І відразу впадають у вічі оголошення з підкресленим словом «БЕЗКОШТОВНО». Безкоштовно працює зал очікування, пущено додаткові безкоштовні поїзди, безкоштовно заряджають мобільні телефони. З безкоштовного бракує лише пунктів харчування – всі точки з підозрілими пиріжками та привокзальною шаурмою в окрузі закриті. Автоматично приходить думка, що потрібно натякнути комусь із численних волонтерів. Адже тепер кожна біда та проблема – спільна.
До перонів стоїть лише одна черга. Люди не перебирають маршрутами, всі готові сісти на той поїзд, що прийде. Перша думка: «оце натовп!». Друга: «а, ні… набагато менше, ніж звичайно…». Без паніки, без метушні, ті, що від’їжджають, тихо перемовляються між собою, обсмикують шумливих дітей і телефонують рідним. Хтось спить на валізах.
Ще на тему: Одесити відправляють близьких в евакуацію: фото із залізничного вокзалу
Найнезвичніше – величезна кількість тварин. Коти мирно сплять у переносках, такси перегавкуються між собою, нервово тремтять дрібні собачки.
На виході зустрічаємо і волонтерів. Вони везуть кудись коробки із домашніми консервами – компоти, салати, маринади. Кожна банка дбайливо обгорнута газетою.
Від нас вони сердито відмахуються: “Не заважайте!”. Йде навантаження на машини, розподіл вантажу. – Дайте клацнути бодай ось це «Слава Україні!», – умовляємо ми. – Адже хорошу справу робите, і кадр чудовий!
– І справді, – погоджуються вони. – Гаразд, робіть свій один кадр!
А за п’ять хвилин від вокзалу місто вже живе майже звичайним життям: снують машини, гуляють перехожі, юні парочки тримаються за руки.
Доходимо до «Книжки», купуємо каву, дослухаємося до галасливих одеситів, які приходять цілими сім’ями і виглядають так, ніби немає ні війни, ні тривожних думок.
– Слава Україні! – Героям слава! – чується звідкись.
– Мирного неба! – доноситься з іншого боку.
– І вам! – відгукуються із посмішкою. – Бережіть себе!
Фото Бориса Яворського
