Ключові моменти:
- 4 вересня 1943 року Сталін зустрівся у Кремлі з трьома православними ієрархами — митрополитами Сергієм, Алексієм та Миколою.
- Радянська влада пішла на поступки церкві: дозволила обрати патріарха, створити Синод, відкрити духовні навчальні заклади та відновлювати храми.
- Церква стала важливим інструментом державної політики, зокрема завдяки патріотичній кампанії та підтримці військових зусиль СРСР під час війни.
- Одночасно держава встановила жорсткий контроль над церковним життям: спеціальна Рада у справах РПЦ діяла при уряді, а її очільник Георгій Карпов залишався на посаді до 1960 року.
4 вересня 1943 року в історії Російської православної церкви сталася подія, яку сьогодні важко уявити: православні ієрархи вперше за десятиліття радянських репресій зустрілися безпосередньо з Йосипом Сталіним у Кремлі. До цього влада СРСР системно знищувала храми, переслідувала священнослужителів і фактично витісняла релігію з суспільного життя.
Чому ж радянський лідер раптом вирішив домовлятися з церквою, яку ще недавно нищила його ж система? І що саме отримала православна церква в обмін на лояльність до держави? Ця зустріч стала одним із ключових моментів формування тієї моделі церковно-державних відносин, яка багато в чому визначила подальшу історію Московського патріархату.
Як митрополити опинилися «на килимі» у Сталіна
До так званого «приєднання» Західної України православна мережа в Радянському Союзі була практично знищена. Якщо десятиліттям раніше в країні діяли близько 40 тисяч храмів, то напередодні Другої світової війни їх залишилося менше ніж 300.
Репресії торкнулися не лише храмів. Священнослужителів арештовували, відправляли до таборів і заслань, а релігійне життя намагалися поставити під повний контроль держави. У 1938 році ліквідували навіть Комісію з культових питань при Президії ЦВК СРСР — орган, який бодай формально займався державною політикою у сфері релігії.
Фактичний контроль над релігійним життям здійснювали силові структури. Відповідним напрямом у НКВС опікувався спеціальний відділ, який очолював полковник Георгій Карпов. Саме його Сталін і залучив до організації зустрічі з церковними ієрархами.
За спогадами Карпова, після його телефонного дзвінка митрополиту Сергію троє ієрархів — Московський Сергій, Ленінградський Алексій та Київський Микола — вже за кілька годин прибули до Кремля.
Навіщо Сталіну знадобилася церква, яку влада роками переслідувала
Різкий поворот радянської політики щодо православної церкви не був проявом раптової релігійності Сталіна. Причини були значно прагматичнішими. Друга світова війна показала владі, що церква, попри десятиліття переслідувань, зберегла значний вплив на людей і могла використовуватися для мобілізації суспільства.
Під час війни православні громади збирали кошти на потреби фронту. За різними даними, до фонду оборони було передано понад 300 мільйонів рублів. Віряни також допомагали пораненим у шпиталях, а священнослужителі на окупованих територіях у деяких випадках долучалися до партизанського руху.
На зібрані церковними громадами кошти, зокрема, будували бойову техніку. Йдеться про десятки танків та літаки для Червоної армії. Для радянської влади це було вагомим доказом того, що церкву можна перетворити з переслідуваного інституту на союзника держави.
Читайте також: УПЦ заявила про незалежність від Москви та засудила вторгнення росії
Патріарх Сергій ще до зустрічі зі Сталіним неодноразово звертався до православних, які опинилися на територіях, окупованих нацистською Німеччиною. У своїх посланнях він закликав їх пам’ятати не лише про власну безпеку, а й про обов’язок перед Вітчизною та вірою.
Саме ця демонстративна лояльність до радянської держави стала одним із чинників, які зробили церковне керівництво корисним для Кремля.
Зустріч у Кремлі тривала понад дві години. За спогадами Карпова, Сталін заявив, що уряд знає про патріотичну діяльність церкви від самого початку війни та отримує листи з фронту й тилу, в яких схвалюється позиція церкви щодо держави.
Що церква попросила у Сталіна
Після цього Сталін запропонував митрополитам озвучити свої побажання. Список був досить конкретним: ієрархи просили дозволити створити Синод, відкрити богословські курси, відновлювати старі та будувати нові храми, звільнити священнослужителів із в’язниць, таборів і заслань, а також дозволити видавати журнал Московської патріархії.
Сталін погодився практично на всі ці пропозиції. Вже невдовзі відбулися зміни, які фактично означали часткове відновлення організованого церковного життя в СРСР.
Утім, назвати це справжньою свободою віросповідання було б складно. Церква отримувала можливість існувати відкритіше, але натомість опинялася в системі державного контролю.
Від «Союзу войовничих безбожників» до державного контролю над церквою
Показово, що навіть після зміни політики Кремля антирелігійна машина не зникла миттєво. До 1947 року продовжував існувати «Союз войовничих безбожників» — організація, яка ставила за мету боротьбу з релігією та поширення атеїстичного світогляду. Її очолював Омелян Ярославський (на фото).
Стаття на тему: Вулиця Ярославського в Одесі: чому її назвали на честь грабіжника, борця з ялинками та «головного безбожника»
А вже через місяць після зустрічі Сталіна з митрополитами при уряді СРСР створили Раду у справах Російської Православної Церкви. Її очолив той самий Георгій Карпов — колишній співробітник НКВС, який брав участь в організації кремлівської зустрічі.
Рада стала важливим механізмом взаємодії держави з церковними структурами. Представники цього органу працювали на місцях і контролювали різні аспекти діяльності релігійних громад.
Тож у 1943 році відбулося не просто «примирення» радянської влади з православ’ям. Кремль запропонував церкві нову модель існування: держава дозволяла їй відновлюватися після десятиліть терору, але водночас залишала за собою контроль над її діяльністю.
Саме в цій системі — поєднанні церковної інституції, державної підтримки та політичного контролю — значною мірою формувалася сучасна модель Московського патріархату.
Ця історія має і цілком сучасне продовження. 24 серпня цього року закон про заборону діяльності цієї церкви в Україні підписав президент Володимир Зеленський.
