22 січня 1917 року в Одесі почала діяти обов’язкова постанова про реквізицію теплих ковдр для поранених та хворих солдатів.
У цей час у країні йшла Перша світова війна, назрівала революція. Обстановка у місті була напруженою. З фронту надходило багато поранених, і, як заявив в інтерв’ю газеті «Одеські новини» градоначальник Одеси Іван Сосновський, «у місті всі більш-менш годящі приміщення відведені під лазарети».
Вже в перший день дії постанови стало зрозуміло, що одесити зі співчуттям сприйняли заклик міської адміністрації. З раннього ранку біля приміщень, де засідали реквізиційні комісії, збиралися жителі міста, які принесли ковдри для поранених фронтовиків.
Окрім жителів Одеси, з постільною білизною довелося розлучитися і міським готелям. Було зроблено точний перепис ковдр, що знаходяться там, і наступного дня вони надійшли в госпіталі.
Облік постільної білизни вели з великою точністю, а охочі могли отримати за свої ковдри гроші. Проте переважна більшість одеситів від матеріального відшкодування відмовлялася. Таким людям комісії видавали квитанції, у яких вказували, що ковдру віддано безоплатно. Щоправда, як писав «Одесский листок», якість ковдр залишала бажати кращого.
Реквізиційна комісія навіть розмістила в газеті «Новое время» оголошення, в якому особливо відзначила безкорисливість мешканців Одеси та готовність надати допомогу постраждалим: «При реквізиції, що нині відбувається, у приватних осіб для потреб поранених і хворих воїнів, багато хто з місцевих жителів, доставляючи потрібні ковдри, відмовляються від отримання за них будь-якої винагороди».
Втім, ця реквізиція була вже не першою для мешканців Одеси: 1915 року «для потреб фронту» у місті було конфісковано автомобілі та коні.
Джерело: starosti.ru
Раніше ми розповідали, як в Одесі будували морський вокзал без фундаменту.
