Квітневе сонечко припікає все сильніше, квітневі дива на кожному кроці: тут хлопчик у теплій куртці, тут – жіночка в липневому костюмчику… І так хочеться ще якогось позитиву, не кажучи вже про «свято на душі» чи просто «живої гуморески». Що там на календарі?..
Ага, Всесвітній день антикваріату. Боже, це ж ціле свято! Хоча ще майже зранку довелось почути у телефонній розмові: «Ти з глузду з’їхала?.. Теж мені свято знайшла. Особливо під час війни!»…
Ну добре, якщо не «таке вже свято», а все ж «нагода для оцінки історичних предметів та мистецтва, які мають культурну та історичну цінність. Цей день нагадує про важливість збереження та захисту антикваріату для майбутніх поколінь»…
Ну що, до музею?.. А якщо до музею просто неба, чи на Староконку, де того антикваріату чи «під нього» – ціле море? Яка Староконка, якщо вівторок? Ой, ми ж в Одесі! Є ж стільки «філіалів» тої Староконки…
Так от сьогодні на одному з таких «філіалів», що розташувався на вулиці Торговій і займає майже квартал, слово «антикваріат» я почула більше десятка разів, а ще набралась приємних вражень, хоча людей з фотоапаратом тут не дуже «шанують».
Та хай так. Сьогодні просто приємне враження – скарб, або, можна сказати, той самий «психологічний антикваріат». Бо ж по дорозі повідомляють про повітряні тривоги. Якось не до свята…
Та ні, ось вам свято: дві жіночки вже сперечаються «по суті» питання. Одна на якесь намисто каже, що це антикваріат, інша вважає, що це «просто вінтаж». Подруга питає, у чому різниця…
І от знаєте, що головне? Продавчиня того намиста (ой, скільки там усього іншого ще було!) навіть не втручалась у розмову. Тільки ціну назвала, сказала, що можна поторгуватись та додала, що «це ж справжня краса». Може для неї «справжня краса» й вважається антикваріатом, не знаю…
А от ще з побаченого-почутого.
– Де тут у вас антикваріат? – питає інша жіночка в іншої продавчині.
– Та у нас тут все – антикваріат…
Ви зрозуміли? Ота сама «оцінка історичних предметів» відбувається «по ходу». А ще можна почути:
– Це дуже старовинна річ. Їй понад ста років!..
– Тут клеймо є. Розібрати не можна, але я вам кажу: це 1880 рік!.. Чи 1980-й…
Чи хтось з покупців питає з серйозним виразом обличчя:
– А ваша домашня консервація – теж антикваріат?..
– Це дуже рідкісна та старовинна річ. Ви ж самі бачите.
Так, звісно бачимо. До того ж багато хто проходить по цьому «антикваріатному містечку», аби тільки подивитись, щось згадати, забути хоча б на годину про «все на світі»…
Увага приділяється усьому: старим лялькам, якомусь побутовому предмету, якимось «штучкам» без назви… Діти навіть час від часу питають: «А що це таке?», бо вперше побачили незвичне – стару рахівницю…
Це така собі маленька подорож у минуле. Як музейчик «по дорозі»…
Де ж тут справжній антикваріат, спитаєте? Так от, колекціонери, які на ньому знаються, таки інколи щось «таке» знаходять…
Фото авторки
