Норма – п’ять кіло, і карасі не рахуються
Дмитро Кіосе, керівник Бессарабського товариства любителів рибальства:
– Товариство ми створили в 2006 році. На сьогодні в ньому 150 людей. Основне завдання – зариблення Бессарабського ставка та створення умов для риболовлі. За двадцять років ми запустили в ставок більше двох тонн риби та внесли 70 тонн підкормки. Обладнали місця для рибалки.
Головна мета – зберегти ставок. Тому за рахунок членських внесків, а це мінімально 300 гривень на рік, ми купуємо малька, зариблюємо, лікуємо рибу, підкормлюємо. Розводимо товстолоба, білого амура, коропа, карася.
В нерестовий період риболовля заборонена. Також під час війни рибалити дозволено лише в світловий день. Грошей за ловлю не беремо, але пропонуємо зробити внесок – 50 гривень з вудки. У нас заборонено рибалити на електровудки, резинки, донку. І забирати можна рибу тільки вагою від одного кілограма.
До речі, за новими правилами рибалки повинні мати засоби для вимірювання ваги та довжини риби. У нас дозволеною нормою улова на одну особу є п’ять кілограмів, карасі не рахуються. Також рибалка може забрати трофей – якщо виловив велику рибину більше трьох кілограмів. День рибалки – улюблене свято. До війни ми в цей день проводили заходи, а зараз просто зберемося, порибалимо, наваримо юшки та поспілкуємося за життя.
Чому не можна рибалити всім?
Станіслав Тишко, орендар ставка, село Миколаївка, Бородінська громада:
– Я взяв ставок в оренду на двадцять років. Він був доволі занедбаний, майже висох. Тому я зробив три свердловини, щоб поповнювати його водою, викопав канали, укріпив дамбу, зарибив його. Раніше, коли орендна плата була тридцять тисяч гривень на рік, я пускав усіх охочих. Однак оренду підвищили аж до п’ятисот тисяч – це велика сума. Тому зараз рибалок не пускаю. Самі ловимо рибу і реалізуємо її в рибній крамниці на ринку. Чесно кажучи, навіть не знаю, чи зможу витягнути таку суму.
Орендарі ставків залежні від погоди, як і фермери. Є дощ – ставок повний, немає – доводиться воду качати зі свердловин. Сьогодні ставок наповнений лише на п’ятдесят відсотків. Тож робимо все, щоб його зберегти, а це велика праця і великі гроші. Якщо будуть дощі і ставок наповниться, відкриємо рибалку для всіх.
На День рибалки вирішили провести турнір – запросимо бажаючих, зваримо юшку. Я сам затятий рибак. Мій найвеликий улов – сом на шістдесят кілограмів, якого піймав у дельті Дунаю. Морив його дві години, ох, і потаскав він мене по берегу!
«Нічийні» ставки висихають
Андрій Міхов, заступник голови Буджацького товариства любителів риболовлі:
– Товариство ми створили на початку великої війни. Зараз у нас 150 рибалок і немає членських внесків. Коли виникає необхідність – збираємось, рахуємо та скидаємося грошима. За ці роки укріпили дамбу, встановили альтанки, обладнали місця для відпочинку, для риболовлі, провели світло, встановили вагончик для чергування на водоймі. Запустили малька товстолоба, коропа, білого амура, карася. Місцеві по вихідних можуть рибалити безкоштовно, але на одну вудку, якщо ж вудок більше, потрібно доплатити 50 гривень.
Переконаний, що такі товариства дуже потрібні для збереження водойм. За останні п’ять років у громаді висохло шість ставків. Наразі в доброму стані залишилося лише три ставки – два Миколаївські і наш. Це посуха зробила свою справу, і вони були «нічийні» – ось і результат.
А ще ми долучаємо школярів до збереження довкілля, вчимо правилам поведінки на водоймі.
Охочих порибалити в прикордонній смузі – небагато
Леонід Чербаджі, орендар ставка, село Вільне, Тарутинська громада:
– Орендую ставок двадцять два роки. Від пересихання його рятують природні джерела. Ми встановили греблю, щоб зберегти воду. Раніше її тоннами брали сільгосппідприємства, люди для поливу. Ми були змушені заборонити це. Колись це було популярне місце відпочинку. Під час війни ставок опинився в прикордонній смузі, і рибалки перестали відвідувати його. Проте ми з сином Олексієм зариблюємо ставок, і зараз тут є плотва, окунь, щука, короп, товстолоб, карась, є раки. Взагалі раніше на Тарутинщині було двадцять дев’ять ставків, але більша частина висохли або перетворилися на калюжі.
Як живеться на березі ставка?
Іван Топчу з села Миколаївка не просто займається збереженням ставка, а й живе тут. Так склалося, що ставок знаходиться на території його фермерського господарства. Спочатку Іван зайнявся зарибленням, а потім настільки захопився цією справою, що в 1996 році побудував тут дім, де і мешкає із дружиною Надією.
– Приїжджі дивуються, як ми живемо в лісі. А нам подобається. Вранці, коли встаєш і бачиш цю красу – дзеркало води, качки в очереті, лебеді, – відчуваєш неймовірне єднання з природою, – розказує Іван. – Я побудував греблю, зариблюю ставок, роблю підкормку.
Зараз рибалити не дозволяю, бо запустив малька, нехай підросте. Люди приїжджають просто на відпочинок. Є альтанки, містки, гамаки, волейбольний майданчик. Я придбав катамаран, для дітей – батут, гойдалки. Завезли ми й пісок, встановили літній душ та санвузол. Також є живий куточок, де живуть кози, кролі, нутрії. Для пікніків є мангали, тандир, літня кухня. Та навіть осетрова ферма є невеличка. Хто приїхав до нас хоч раз, обов’язково приїздить ще. І рибалку розпочнемо, але трохи згодом.
Рибалки про рибальство
Юрій Бакарогло, село Новодолинське:
– Рибалити почав ще з дитинства. Ми мешкали в Кантемірі (зараз Підгірне, Новодолинський старостат) і там був гарний ставок. Якось дорогою до школи я побачив, як риба в ньому гуляє, і спіймав руками коропа на шість кілограмів. До школи тоді так і не дійшов – поніс улов додому. На жаль, п’ять років тому цей ставок висох.
Сергій Голубішко, селище Буджак:
– Рибалкою я став років у сорок. Багато хто вважає, що для цього розуму не треба. Однак це не так – треба навчатися, розбиратися в снастях, приманці. Найбільший улов – це короп на сім з половиною кілограмів, якого спіймав на Миколаївському ставку. Ох і потягав він мене, через нього навіть у воду впав, але не випустив.
Юрій Шульгін, село Богданівка:
– Ми рибалимо разом із дружиною, вона ще з батьком бігала на ставок. Раніше поряд з селом протікала річка Чага, ми часто їздили на рибалку. Наш рекорд – білий амур на шість кіло. Однак річка висохла, тому іноді їздимо на сусідні ставки. Буває, жінки неохоче відпускають чоловіків на рибалку, а моя Марія завжди поруч.
Петро Цушко, село Надрічне:
– В дитинстві ми багато часу проводили на Надрічненському ставку, але чотири роки тому він висох. Мій восьмирічний син також любить рибалку, тільки тепер треба кудись їхати для цього. У Бородінській громаді кожного року до Дня рибалки проводяться турніри зі спортивної риболовлі, і ми з Глібом два роки поспіль ставали переможцями. У цьому році знов поїдемо, син вже готується.
Іван Дімітров, селище Буджак:
– В минулому році син Юліан змусив мене вступити в товариство любителів риболовлі. Чесно кажучи, я спочатку з недовірою до цього відносився, а потім зрозумів, що вони роблять добру справу – підтримують ставок, зариблюють. Якби не товариство, то у ставку вже б і карасів не залишилося, а так нещодавно Юлік витягнув білого амура на два з половиною кіло. Я люблю рибалку, але завзятим рибалкою став завдяки сину – його за вуха не відтягнеш. Тим більше це можливість поспілкуватися із сином.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Читайте також:
