Життя-буття в селі — не мед. Проте більшість сільського жіноцтва, на тендітних плечах якого тримається господарство, живність, кухня та купа повсякденних справ, нізащо не поміняє свій спосіб життя на міський.
Щоденне побутове життя у селі
Не боїться роботи щаслива дружина, мати і бабуся Тетяна Турська з села Ясенове Перше Зеленогірської громади. Як «запряглася» з юності у сільське життя, так і досі, попри болячки, дає лад в оборі, городі та домівці.
У труді і злагоді живуть вони з чоловіком Миколою, з яким надбали чотирьох люблячих дітей, мають одинадцять онуків, трьох зятів і невістку. До нелегкої праці приступають спозаранку.
Турські, як і кожна працьовита сільська родина, живуть за рахунок власного господарства, здебільшого дійного стада. Їхнє обійстя — доглянуте і затишне. Хоча за його лаштунками приховуються невід’ємні моменти сільського життя: заготівля сіна, кормів, випасання дійного стада тощо. З цього приводу Турські кажуть: літом — трава, взимку — дрова!
Ще не будучи пенсіонерами, подружжя, залишившись без роботи, почало заготовляти молоко у населення для переробного підприємства. Також плоди своєї праці реалізовували на знаменитому «Привозі». Завжди життєрадісна господиня разом з чоловіком щонеділі легковиком, повним краму: сиру, сметани, масла, молока, запашних рулетів та хліба — їздили торгувати до Одеси. А потім — додому, щоб знову поринути у круговерть сільських клопотів.
Пекарський офіс з підігрівом підлоги
Щоб вправній тещі було зручніше куховарити, зяті переобладнали літню кухню під її пекарський «офіс».
Відновили велику селянську піч-годівницю, обклали все кахлем, а ще, не повірите, змайстрували підлогу з підігрівом.
Тетяна Турська розповіла, що цивілізувати її робоче місце запропонував наймолодший зять Юрій. Якось він добряче натер мозолі, витягуючи воду з криниці, щоб напоїти худобу. Тож невдовзі провів проточну воду, що значно полегшило роботу. Також люблячі зяті профінансували газифікацію будинку. А ще допомогли тестеві придбати «залізного» коня.
Років три тому Тетяна раптово захворіла. Велика родина дружно кинулась рятувати матусю. Дивом жінка вичуняла, але на «Привозі» вже не торгує.
Тетяна Іванівна допомагала землякам пекти пироги для захисників. Нещодавно онукам-школярам напекла тортів і наварила вареників, щоб ті мали що віднести на сільський благодійний ярмарок. Виручені кошти задонатили на потребу воїнів ЗСУ.
Куховарила й для будівельників, які відновлюють господарчі будівлі у господі сина Сашка, понищені пожежею. Вогонь також знищив усі запаси сіна і соломи, припасені для ситої зимівлі худоби. На щастя, земляки не залишили багатодітну сім’ю напризволяще: хтось подарував кукурудзиння, хтось сіно та солому.
В «офісі» господині від печі знов запаморочливо пахне свіжоспеченим хлібом. Паляниці Тетяна Іванівна кладе на стіл і обмазує не менш запашною олією. І завжди чекає на дорогих гостей.
Доньки Валентина, Наталка і Надія з чоловіками та дітьми часто навідуються з Одеси і Миколаєва до своїх батьків. Знають, що їх завжди чекають люблячі батьки та щедро накритий стіл.
