Наш постійний автор Олександр Федоров поговорив про позицію простих американців із відомим одеситом та благодійником Олександром Бутом, який зараз проживає у місті Сарасота (штат Флорида).
У США заради допомоги Україні заборонили навіть російську горілку
– В одноповерховій Америці є така традиція: мешканці мікрорайону запрошують для знайомства всіх нових сусідів у гості, – розповідає Олександр Анатолійович Бут. – Нещодавно відбулася така презентація на нашій вулиці. Познайомитись з новими сусідами вирушили і ми разом із дружиною Світланою. На галявині біля будинку вже збиралися гості. Побачивши нас, від групи відійшов мій новий сусід і, простягаючи руку, одразу запитав: “Це над вашою поштовою скринькою майорить український прапор, а поряд стоїть машина з номерним знаком ODESSA? Мої нові друзі вже розповіли, що ви з України. Ми всією сім’єю підтримаємо вашу діяльність щодо організації допомоги вашій країні, яку ви проводите”.
Перед виходом на демонстрацію на підтримку України Галина Гончарко та Світлана Бут
За словами Олександра Бута, потім, вже під час спілкування під час вечері, до нього періодично підходили сусіди та питали про війну в Україні. І це була не пуста цікавість, типу «How are you?». Вони щиро переживають за Україну та українців. Багато з них допомагали мені в зборі грошей, ліків та речей для нашої країни, що воює. Більшість американських сімей підтримують Україну і мають практично повну інформацію про ситуацію в Україні та навколо неї. Провідні телеканали, преса щодня висвітлюють перебіг війни та злочини росії. Наш співрозмовник зазначає, що зараз бути російською з Росії в Америці дуже непросто! Навіть відому там горілку «Столична» не купиш – заборона на все російське!
З іншого боку, в американців з’явився величезний інтерес до України, її народу, історії, культури та традицій. У різних містах США відбуваються різноманітні акції, маніфестації, виставки, збирання грошей на підтримку України та її боротьби проти російської агресії.
Олександр Бут каже, що лише у перші дні війни його родина перевела значні суми на рахунок ЗСУ. А потім вони разом зі своїми соратниками організували аналогічні акції для надсилання гуманітарних посилок в Україну через Нью-Йорк.
Напередодні Незалежності України його родина та їхній друг Олена Міхалюк перевели понад 1000 доларів до фонду підтримки Всесвітнього клубу одеситів.
Причини підтримки України американцями
– Ваша позиція як українців, як одеситів зрозуміла. Але ж ми бачимо і активність простих американців у підтримці України в її боротьбі. Мені періодично довелося кілька разів бути в різних регіонах США, спілкуватися з людьми. Незважаючи на багатство і процвітання цієї країни, її жителі з одного боку мають достатньо проблем, пов’язаних з американським способом життя, а з іншого – порівняно мало обізнані з іншими країнами світу. У зв’язку із цими фактами доводилося замислюватися над витоками американської підтримки. Адже прості американці такі далекі від української трагедії. Наскільки це помітно у вашому місті, де живуть переважно представники середнього класу, пенсіонери, люди забезпечені. Здавалося б, яка справа до трагедії українського народу?
– На мій погляд, це обумовлено насамперед усією американською історією, коли з перших років існування США поняття свобода, незалежність, права людини і, звичайно, емпатія, співчуття навіть до чужого горя склали основу життя американців. Загальні слова, але вони входять до тями американців на генетичному рівні.
Бажання допомагати ближньому своєму теж має глибоке історичне коріння. Наприклад, я вже багато років є членом ротарі-клубу в Нью-Йорку. Підкреслю, що цей благодійний рух зародився 115 років у Чикаго і на сьогоднішній день об’єднує понад півтора мільйони людей у 138 країнах світу. Бути ротарійцем у цьому благодійному клубі у США дуже престижно. Його членом може стати людина, яка готова безкорисливо ділитися своїми можливостями, знаннями та навичками із суспільством, людьми, які потребують допомоги.
Наш співрозмовник каже, що популяризація волонтерської діяльності, зокрема від Rotary, йде постійно і набуває найрізноманітніших форм. Наприклад, їхній клуб кілька разів на рік організовував для мешканців містечка свято, на яке запрошували музичні ансамблі, артистів, аніматорів, влаштовували різноманітні атракціони.
– Кожна ротарійська родина вносила свій внесок в організацію свята, – розповідає Олександр Бут. – У такі дні ми з моєю дружиною Світлою (до речі вона теж випускник Водного) і нашими колегами по клубу стояли під наметом біля плити, готували барбекю і відразу пригощали всіх гостей. Наш віце-мер того дня працював офіціантом. Місцевий банкір смажив стейки, його дружина розливала пиво та колу. У такі дні ми збирали на благодійні цілі десятки тисяч доларів. Гроші використовувалися за рішенням клубу для допомоги та стипендіям школярам, які потребують родин. Наразі значна частина йде на допомогу українським сім’ям.
Олександр Бут зазначає, що волонтерський рух, мабуть, охоплює всі сторони американського життя. Наприклад, пожежні бригади у мікрорайонах складаються практично із добровольців. Будь-коли дня і ночі вони завжди за сигналом тривоги займуть своє місце за штатним розкладом, щоб погасити вогонь і прийти людям на допомогу. Студенти та школярі працюють прибиральниками у лікарнях, центрах безпритульних. І це все без жодних рознарядок та вказівок! І таких прикладів тисячі.
– У мого сусіда є друг, який багато років був одним із керівників вашингтонської підземки, – каже він. – У цього працівника метро підлога стіни прикрашена грамотами від президентів США та мерів американської столиці. Він уже давно на пенсії, але раз на тиждень на волонтерських засадах проводить екскурсії місцевим метро. Та й моя донька, будучи студенткою престижної консерваторії Бостона, в літні канікули працювала волонтером на різних заходах Rotary club.
Допомога рідній Одесі
– А що тебе і твою сім’ю привело до ротарійського руху, спонукало стати активним волонтером у багатьох благодійних проектах?
– У 2004 році під час тренувань із глибоководних занурень на Кайманових островах трагічно загинув мій син Сашко. Горе було безмірно. Тоді мої американські друзі і рекомендували мене до членів Ротарі-клубу. Якоюсь мірою можна сказати, що діяльність у Ротарі допомогла мені впоратися з трагедією, наповнила моє життя новим змістом та змістом.
– Мені вже чимало років, – каже Олександр, – але без хибної скромності, можу сказати, що найбільшими досягненнями свого життя вважаю створення Одеського Фонду «Подаруй Життя», Фонд був організований спільно з моїм близьким і рано пішов другом Валерієм Гончарком на згадку про наших дітях, Каті та Саші. За рахунок коштів, що збираються фондом, було зроблено понад 430 операцій на відкритому серці для маленьких, іноді немовлят в одеській дитячій кардіологічній лікарні. Про фонд та його помічників в Одесі, моїх друзів та співучнів-водників, одеських ротарійців можна говорити і писати дуже довго, вистачить на цілу книгу.
Співрозмовник згадує захід, організований Ротарі та Одеським фондом «Подаруй Життя», у Нью-Йорку зі збору коштів для Одеської дитячої кардіологічної лікарні. Тоді в Українському інституті Америки, у центрі Манхеттена зібралося понад п’ятсот осіб. Ротарійці США та Одеси, делегація одеських лікарів, українські дипломати, представники мерії та жителі Нью-Йорка пожертвували понад 90 тис. доларів, на які закуплено необхідне обладнання, профінансовано сотні операцій!
Були й інші благодійні проекти, організовані фундацією «Подаруй життя». Наприклад, концерт в Одеському оперному театрі, де виступив відомий бас Олександр Цимбалюк, канадська співачка Антоніна Майстренко, Дмитро Білих та інші співаки. Тоді почесним гостем був Михайло Жванецький.
– Про операцію на серці для хлопчика з Уганди, яку проводив у Києві відомий хірург Борис Тодуров, можна розповісти дуже багато, – згадує Олександр Бут. – Тільки організація візи (в Уганді немає Консульства України), його перевезення до Києва заслуговує на окремий розділ. Дякую моїм друзям українським дипломатам В.Хандогію та В.Єльченку, одеським та київським ротарійцям.
Ще приклад, наведений Олександром Бутом – барельєф св. Катерини Олександрійської (скульптур наш друг Олександр Токарєв), який добре вписався в архітектурний ансамбль на Катерининській площі в Одесі, який він задумав та профінансував разом із Валерієм Гончарком на згадку про їхніх загиблих дітей Катерину та Олександра. До речі сьогодні ефективно продовжує благодійну діяльність батька в Одесі Ігор Гончарко.
– Війна проти путінської росії триває, – каже Олександр Бут, і, дивлячись із США, можна сказати, що український народ, як у відомому прислів’ї, вже пройшов руйнівний вогонь ракет, бомб та снарядів, стихію води Каховського водосховища. Перемога буде за нами, за Україною, і попереду «мідні труби» і, я ще додав би, «золотий дощ» від репарацій, контрибуцій та інвестицій розміром у сотні мільярдів доларів.
Олександр Бут каже, що цей чинник його турбує найбільше:
– Можливо, я трохи відстав від українського прогресу в суспільній свідомості. Все-таки війна, як ніколи згуртувала український народ у боротьбі за свою незалежність. Але чи вона здатна змінити наш український менталітет, ставлення до корупції? Хочу вірити – ТАК! Після нашої Перемоги багато американських друзів готові одразу після війни приїхати до України, щоб передати свої знання та досвід, передові технології своїх підприємств для відродження України. Думаю, що мої колеги та друзі в різних країнах, незважаючи на вік, так само як і я, готові прилетіти, приїхати, припливти до рідних берегів на допомогу Україні та нашому рідному Місту. сусідів. Таких, як вони, десятки і сотні тисяч простих американців, готових допомагати Україні стільки, скільки знадобиться!
Перші уроки патріотичного виховання для юних українців у США
Довідка:
Олександр Анатолійович Бут у США проживає вже понад 30 років. Його ім’я добре відоме в Одесі та серед провідних спеціалістів морського транспорту у світі. У середині 80-х років минулого століття він командував пасажирським флотом ЧМП, потім представляв ММФ СРСР у Лондоні та Нью-Йорку.
Але куди б не закидала його доля, свої відпустки він щороку проводить у рідному місті, збирає всіх своїх друзів та однокашників по інститутській лаві Водного інституту та надихає одеситів на допомогу у реалізації своїх проектів, спрямованих на розвиток та процвітання коханої та рідної Одеси. допомогу людям, які її потребують.
Олександр ФЕДОРОВ, член Міжнародної федерації журналістів.
На головному фото: пам’ятний епізод у житті одеських та американських ротарійців та Всесвітнього клубу одеситів. Члену ВКО Олександру Буту, який отримав членський квиток клубу за номером 21 від Михайла Жванецького, вручається найпрестижніша нагорода Rotary international золота медаль імені засновника ротарійського руху у світі Пола Харріса. Ліворуч: чартерний президент РК «Одеса» Борис Голобородько, Олександр Бут, президент РК «Нью-Йорк» Томас Мохен і діяч Rotary international Габор Карсай
