Наталія Штагер народилася в Ужгороді. В Одесі мешкає три роки. Одружена, доньці сім років. Вона волонтер одеського Благодійного фонду «Добрий самарянин», який наразі став справжнім Штабом добра на Молдаванці.
Відволікаю від роботи Наташу, прошу розповісти свою історію.
– Чому про мене? Ви про всiх розкажіть.
Пояснюю, що про цей центр добра обов’язково розповім. Але хотілося б ще й так, особисто.
– А що особисто? Моя історія, як і у всіх волонтерів, зараз – допомагати з Божою допомогою. Простіше кажучи, бути там, де треба, де потрібний, де найбільше можеш принести користь.
Наталія Штагер
Чоловік Наташі – з Донбасу, перший бойовий досвід пройшов давно, коли ООС іменувалося АТО.
– Донбас – наш біль… Мати чоловіка зараз у Донецьку. Начебто і зв’язок поки що з нею є, а поговорити… Вона нічого майже нам не каже, там телефони прослуховуються, і їй страшно. Все це дуже складно, дуже боляче. Якось я зрозуміла: допомагати іншим – це не просто слова, це як суть самого життя для мене. Більше того, це як частина служіння Богові. І на кухні працювала, а ось тепер займаюсь продуктовими наборами. Ну, а як інакше?
Якщо ми молимося за нашу Перемогу, за те, щоб цей кошмар скоріше закінчився, то для цього ж щось робити треба. На своєму місці бути. Оце і є моє місце. Зараз стільки людей, які потребують, у такому тяжкому психологічному стані часом перебувають, особливо біженці-переселенці. Деякі взагалі без нічого залишилися. А тут вони бачать реальну підтримку отримують реальну допомогу. Як же не допомагати їм зараз? – тихо розмірковує Наталя.
Читайте також: Одеса на воєнному становищі, день 48-й: Молдаванка та її Штаб добра
Наташа обертається, дивиться туди, де стоять довгі столи та миготять руки волонтерів.
– Сильно втомлюєтеся? – запитую я свою співрозмовницю.
– Хто зараз розмірковує про втому, якщо тим, хто до нас звертається, у сотні разів важчий? Скільки Бог дасть сил, стільки працюватиму, як і всі ті, хто працює поруч зі мною.
Вже за мить я побачила свою співрозмовницю за роботою, загалом у строю одеських волонтерів. «Там, де треба», простіше кажучи.
Фото Марії Котової
