Верховна Рада ухвалила так званий «Антипушкінський» закон і пам’ятки колоніального минулого тепер не є національною культурною спадщиною. З держреєстру вилучать пам’ятки комуністичного минулого, або з символами російської імперської чи радянської тоталітарної політики. Навіщо це одеситам, чому скульптурі Катерини II не місце в музеї, як пам’ятник стає елементом агресії і формує суспільство – на ці та інші питання відповів Сергій Гуцалюк, керівник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті.
Пам’ятки з Держреєстру мають охоронний статус
Сергій Гуцалюк
– Навіщо нам Реєстр культурної спадщини?
– Реєстр культурної спадщини державного значення – це документ, який веде Міністерство культури і інформаційної політики. В ньому зібрані всі пам’ятки, які знаходяться на території України: пам’ятники постатям, подіям, архітектурні пам’ятки, що мають культурну цінність.
– Чому для пам’ятки важливо бути внесеною в Реєстр?
– Це забезпечує їй повний охоронний статус. На жаль, ми бачимо з практики, що за останні двадцять-тридцять років з Одеси ці пам’ятки були вилучені. І зараз їх вже навіть не існує. Один з останніх прикрих випадків – друкарня Фесенка. Його вилучили на підставі того, що він прийшов в сильний занепад, що вже навіть не було можливості утримувати. Але є інша думка, що його довели до такого стану, аби мати можливість зробити там щось інше.
– Як інститут нацпам’яті долучається до Реєстру і яку роль відіграє?
– Ми будемо долучені у виконанні деколонізаційних законів. До Реєстру і пам’яток ми ніякого відношення не мали. Бо це напряму підпорядковано Міністерству культури. В них є спеціальний напрямок роботи. В нас в Одесі є Управління з питань охорони об’єктів культурної спадщини.
Пам’ятки російської імперської та радянської тоталітарної політики використовують у російській пропаганді
– Як присутність пам’яток російської імперської та радянської тоталітарної політики й ідеології формує сприйняття суспільства? Чому пам’ятки треба прибирати з публічного простору?
– Яскравий приклад – це в Одесі Олександрівська колона. Вона формує публічний простір. Дуже багато людей там гуляє, відпочиває. Там і старші люди, і батьки з маленькими дітьми ходять. Звертають увагу ж, що це таке. Наприклад, триває вже не перший рік боротьба в Полтаві стосовно питань, пов’язаних з постаттю Петра I і глорифікація (р. прославлення чого-небудь) російських всіх цих історичних наративів. Маю на увазі, Полтавську битву. Для України вона була поразкою, а для російської імперії – навпаки зміцненням. Дуже багато років, десятиліть, і навіть століть нам нав’язували, що це наша теж була перемога. Хоча в реальності ми знаємо іншу точку зору, яка відповідає дійсності.
– Ви згадали Олександрівську колону. А які ще, на Вашу думку, пам’ятки, які нагадують про російське імперство, мають бути першочергово демонтовані в Одесі?
– Пушкін, який стоїть на вулиці Пушкінській. Він встановлений нещодавно, новозроблений. І ще пам’ятник Пушкіну, який біля міської ради знаходиться. По цій пам’ятці рішення прийматиме експертна рада.
Пушкін на Пушкінській
Одеські пам’ятники Катерині II і Суворову не мають ніякої культурної цінності
– Ми говоримо про демонтаж – перенесення в музеї, але не повне знищення. Чому потрібно зберігати, а не знищувати?
– Перенесення в музеї – це норма міжнародного права. Це міжнародна практика така: переносити всі тоталітарні пам’ятки, які збереглися. І відповідно під час їх збереження має бути інформація по цим пам’яткам: що це, коли виникла, за яких обставин, чому вона вважається інструментом агресії? Це треба все розписувати.
Для мене досі є дивним, чому пам’ятники Катерині II і Суворову були перенесені до Одеського художнього музею. Ці новозроблені фігури не мають ніякої культурної цінності. В мене була особиста домовленість з керівництвом музею про те, що ми їм допоможемо підготувати інформаційні стенди стосовно цих пам’яток, щоб люди бачили цю інформацію. Коли ми її підготували за допомогою наших фахівців-істориків, то керівництво музею дуже дивно себе повело: майже не хотіли йти на контакт і сказали, що вони все це будуть вирішувати не з нами. Але по цьому закону їм потрібно буде вирішувати, на якій підставі взагалі їх зберігають. До нас звертались багато одеситів, військовослужбовців і питали: чому в музей? Вони думали, що це ми туди відправили пам’ятники.
Через війну настрої в Одесі змінилися
– Яка альтернатива цим пам’яткам має бути?
– Рішення прийняте стосовно того місця, де стояла Катерина II. Там буде фонтан. В нас зараз конкурс оголошений. Історично там фонтан і був: першою такою цікавою архітектурною гідротехнічною спорудою в Одесі. Коли в Одесі був проведений водогін і одесити нарешті не возили воду в цистернах, і не збирали в криницях. Багато може бути варіантів, що там може стояти. Міська влада має оголосити конкурс на якісь проекти. Дай Боже перемоги, щоб ми могли все це спокійно робити.
– Як вам тимчасова альтернатива у вигляді прапору на місці Катерини II?
– Щоб цей постамент сам по собі не стояв – це рішення проміжне. Хоча б так. Я не чув критиків такого рішення. Зараз через цю страшну війну кардинально змінилися настрої в Одесі. Хоча є ще люди, які знаходяться під впливом пропаганди і ще якийсь час це буде. Цей історичний процес триває. Все змінюється, і треба представникам місцевої влади враховувати реалії. Бо прийняття законів про деколонізацію і супутніх з ним викликані потребою у суспільстві. Треба змінюватися разом зі світом.
Більшість пам’яток демонтують без голосування депутатів Одеської міськради
Про виконання закону і його саботаж з боку одеської влади розказав адвокат ГО «Veterans Hub Odesa» Артем Карташов.
– Як і хто виконуватиме закон?
адвокат Артем Карташов
– «Антипушкінський» закон надає можливість органам культурної спадщини вирішувати питання про виключення з Реєстру швидше. Так вони не витрачатимуть час, аби дізнатися, чи втратила пам’ятка цінність. Після того, як пам’ятку приберуть з публічного простору, фахівці оцінять її стан, мистецьку важливість і вирішать питання зберігання.
До прикладу, по одеським пам’ятникам національного значення Пушкіну і Воронцову рішення прийматиме центральна влада. А місцева рада, чи комунальне підприємство повинні будуть виконати рішення – демонтувати і прибрати з вулиці. Хто доглядав за пам’яткою, той її і зносить.
Добре, що більшість пам’яток знаходиться на балансі держави і не потрібно буде чекати рішення місцевої влади. Наприклад, в Одесі ми бачимо відвертий саботаж процесів деколонізації. Незважаючи на суспільний запит, не зважаючи на абсурдність перебування в Одесі низки пам’яток, місцева влада ігнорує цю необхідність, намагається затягнути, заговорити це питання, висловлює якісь абсурдні тези. Завдяки цьому закону не треба буде чекати голосування депутатів Одеської міськради. Це виключає політизацію цього процесу.
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Читайте також:
