81-річний ветеран-чорнобилець Михайло Васильович Карауш із села Гвоздавка Перша Зеленогірської громади Подільського району до аварії на Чорнобильській АЕС працював тваринником у колгоспі.
У Чорнобилі перебував з 2 травня до 11 червня. Разом із земляками Анатолієм Єпуром і Володимиром Глушенком займалися дезактивацією техніки, яка виїжджала з 30-кілометрової зони.
Кожен з 40 днів був ущерть наповнений виснажливою роботою під палючим сонцем та невидимим випромінюванням. Впродовж цього часу їхній пересувний дезактиваційний пункт щоразу ближче підбирався до джерела небезпеки — ще тліючих руїн 4-го енергоблока атомної станції. Подолати усі випробування допомогла військова виучка, отримана в десантних військах.
На загальному фото, дбайливо збереженому в сімейному альбомі, серед десятків ліквідаторів важко впізнати бравого Михайла Васильовича. Допомогла його чарівна дружина Марія Петрівна. Вона все життя працювала поштаркою, а далекого 1986 року щодня терпляче чекала звісточки від коханого, як і інші сільські жіночки.
Про взаєморозуміння між подружжям та їхнє працелюбство свідчать чепурна оселя і чимале домашнє господарство. Раніше тримали п’ять корівчин, теличку, ще й коня. Зараз — здебільшого птицю. Город у Караушів, що спускається від хати до річки Кодими, дбайливо висапаний господинею і виглядає, немов квіточка, — грядочка до грядочки. В теплих розповідях дідуся і бабусі про сина, доньку, невістку, зятя і трьох онуків, чималеньку родину брата (лише одеситів набереться 15 осіб) відчувалися ніжні родинні стосунки, любов та міцний зв’язок зі своїм родом.
Сільська рідня чи не щотижня забезпечує міських чим Бог послав. На свята — домашніми яйцями, м’ясом та ще знаменитими гвоздавськими вертутами.
Михайло Карауш не скаржиться на долю, на здоров’я також не нарікає, хоча даються взнаки героїчні будні під тліючим Чорнобилем і виснажлива колгоспна праця. У повсякденному труді й турботі про рідню знаходить гвоздавський ветеран відраду та сенс життя. І чи не найбільше мріють дідусь з бабусею про Перемогу, адже Батьківщину зі зброєю у руках захищають і їхні онуки.
Читайте також:
