Мало що, напевне, могло б тією ж мірою зашкодити просуванню української мови, як оця хвороблива, часом істерична реакція на прояви незгоди чи невдоволення.
Авторська колонка
Івана Шевчука
«Я так думаю»
Так, та пані, що закатала скандал у магазині на Ришельєвській, була не дуже чемною, і так, українська мова — точно не яловича. Але невже то подія такого масштабу, що має знаходити відбиття у стрічках новин?
15-річна киянка зовсім не добирала слів, випльовуючи у мережу своє негативне ставлення до «рідної мови». Здорові дяді, як на мене, мали б або, знизавши плечима, пройти повз хамську витівку роздратованого дівчиська, або без розголосу пояснити їй правила чемної поведінки. Так ні, вони затіяли священну війну — з розголосом персональних даних і залученням блаженних миротворців. Ну так, дівча вибачилося — і було за що, навіть у 15 треба мати хоча б трішки більше мізків.
А що лишилося у сухому залишку? А така картинка — люди не сприймають українську мову, криють її лихими словами і просять вибачення за те хіба перед лицем покарання з боку держави чи фундацій, які чхати хотіли на цю саму державу та її монополію на насильство. А тому, приміром, можуть спокійнісінько влаштувати справжнє цькування одеському ресторанчику єврейської кухні за доволі невинний жарт на тему мовної політики. Отут би державі тактовно пояснити рестораторам, що жарт — трішки недоречний (коли воно насправді так) і водночас дати чіткий сигнал активістам — любов до рідної мови ніяк не врятує їх від покарання, якщо вони будуть погрожувати людям. Чомусь мені здається, що за такого підходу повага до української держави та її мови суттєво зросла б і в рестораторів, і в їхніх клієнтів, і у суспільстві загалом.
Дуже прикро було б визнавати, що у вже майже тридцять років як суверенній країні немає іншого шляху для піднесення рідної мови, крім як через сприяння з боку сумнівних активістських тусовок.Незрозуміло, навіщо вишуковують у нас тих роздратованих жіночок чи погано соціалізованих підлітків, аби тицяти в очі країні — «ворог — не спить!». Але ж за масштабом ворогів часом судять і про вагу ідеї.
І якщо екзальтована дівчинка-підліток чи пересічна роздратована пані можуть становити загрозу для української мови, то мимоволі може виникнути підозра, що позиції у нашої мови ну вже дуже слабенькі. Хоча насправді це не так. І випадки невдоволення мовними новаціями в нас дуже поодинокі і рідко перевищують рівень кухонних дискусій. Може когось такий стан не влаштовує, і неодмінно хочеться, щоб з галасом і поламаними стільцями? А як ні, то хочеться попросити — не робіть нашій мові ведмежу послугу, не скандалізуйте мовне питання. Збагніть, що це не боротьба проти. І навіть не боротьба за. Це має бути спокійний, мирний і доброзичливий процес. І результатом тут мають стати не розігнані під лавки вороги і хейтери, а вдоволені своєю державою і її культурою зокрема українські громадяни.
Я так думаю.
Читайте також: Де в Одесі вивчити українську мову безкоштовно?
