Ключові моменти:
- У більшості сільських шкіл Одещини тепло забезпечують дровами й вугіллям, а генератори живлять лише котельні
- Через блекаути та негоду частину закладів тимчасово переводили на дистанційне навчання
- Кухарі в окремих ліцеях готують їжу вночі, підлаштовуючись під графіки подачі електроенергії
- Громади розглядають сонячні панелі та потужні генератори як єдиний шлях до автономності
Тривалі відключення електроенергії взимку 2025–2026 років стали для освітньої системи Одещини не тимчасовим викликом, а новою реальністю. Особливо вразливими виявилися сільські школи, де кожен день навчання залежить від наявності тепла, світла, пального і стану доріг.
Кореспондентка «Одеського життя» поспілкувалася з керівниками відділів освіти, директорами ліцеїв та батьками з Бессарабської та Буджацької громад. Усі вони безпосередньо залучені до організації навчального процесу в умовах блекаутів і діляться власним досвідом — від управлінських рішень до побутових дрібниць, які дозволяють школам працювати.
Матеріал ґрунтується на прямих коментарях посадовців, директорів навчальних закладів і мешканців громад, а також на спостереженнях нашої журналістки на місцях. Тож «Одеське життя» зафіксувало реальні механізми виживання освіти в умовах енергетичної кризи.
Стратегія громад: від дров до сонячних панелей
Керівники відділів освіти громад Одещини зазначають, що головним завданням зими 2026 року стало забезпечення тепла. Оксана Кушнір, очільниця відділу освіти Бессарабської громади, пояснює, що більшість шкіл працюють на твердому паливі, тож вугіллям та дровами заклади забезпечені. Проте генератори, які є в кожній школі, насамперед живлять котельні.
– На жаль, потужності генераторів не завжди вистачає на класи чи харчоблоки, – каже Оксана Кушнір. – Кухарі підлаштовуються під графіки: щойно з’являється світло – починають готувати. В дитсадках ситуація дещо простіша: там збереглися старі пічки, на яких готують їжу «по-старому».
У Буджацькій громаді підхід дещо інший. Керівник відділу освіти Сергій Лунгу розповів, що через поєднання блекаутів та жахливого стану доріг після негоди, частину шкіл довелося на два тижні перевести на дистанційне навчання.
– З 2 лютого пішли до школи. До цього ми підготували генератори, привели в норму тепловий режим, забезпечили продуктами. Звичайно, генератори не вирішують усіх проблем, особливо з приготуванням їжі.
Для стратегічного розв’язання проблеми громада планує встановити на опорних закладах сонячні панелі, що дозволить не лише вижити в блекаут, а й економити кошти в майбутньому.
Будні директорів: нічні зміни кухарів та уроки при ліхтариках
Для директорів ліцеїв кожен день – це рівняння з багатьма невідомими. Головні виклики: як нагодувати сотні дітей та зберегти концентрацію в напівтемних класах.
Кухня як передова
У великих школах, як-от Соборненський ліцей, приготування обідів перетворилося на «нічне полювання» за світлом. Директор Дмитро Сметана наголошує: дистанційка – не вихід, але щоб нагодувати 348 учнів без потужного генератора, кухарям доводиться працювати вночі, коли є напруга в мережі.
Схожий досвід описує і Віра Ревенко, директорка Веселодолинського ліцею:
– Усі сплять, а наші кухарі готують. Потім щільно закутують каструлі у ковдри, щоб зберегти обід теплим до ранку. У класах освітлення немає, тож ми пересунули парти ближче до вікон, а діти приносять із собою ліхтарики. Уроки скоротили до 30-35 хвилин.
Рятівні пічки та автономність
У Петрівському та Красненському ліцеях ситуацію врятували старі технології. Директорки Тетяна Балабанова та Тетяна Узун в один голос кажуть: пічки на дровах, які зберегли на кухнях, стали справжнім порятунком. Вони працюють і як плити, і як каміни, забезпечуючи гарячу їжу незалежно від стану енергосистеми.
Найважче доводиться великим закладам. Директор Бессарабського ліцею Олег Ткаченко опікується майже 650 учнями. Через морози та брак потужності генераторів у спортзалах тимчасово замінили фізкультуру на шахи та шашки.
– Жодна громада не потягне паливо для всіх генераторів самотужки – це величезні гроші. Ми знайшли донорів, які готові встановити нам потужний газовий генератор на 120 кВт. Це єдиний шлях до повної автономності, – ділиться планами Олег Ткаченко.
Голос батьків: між економією та правом на освіту
Думки батьків розділилися: від розпачу через витрати до вдячності за можливість віддати дитину в тепле місце.
- Дорога дистанційка: Оксана Кіосе з с. Євгенівка підрахувала, що два тижні дистанційного навчання (з використанням власного генератора) обійшлися родині у 3000 гривень. Для більшості односельців це непідйомна сума.
- Принципова позиція: Зінаїда Іванова (с. Височанське) вважає, що держава має забезпечувати умови навчання за будь-яких обставин: «Ми в 90-ті теж вчилися без світла, але в класах. Навчання по телефону, коли зникає мережа – це мука, а не освіта».
- Школа як острів безпеки: Для Антоніни Карпової з Бессарабського школа – це спокій. Вона впевнена: поки син у ліцеї, він нагодований, під наглядом і, головне, у разі тривоги перебуває в укритті, а не вдома з телефоном.
Замість висновку
Школи півдня Одещини сьогодні – це не просто освітні заклади. Це пункти незламності, де затишок тримається на ентузіазмі вчителів, нічних змінах кухарів та старих добрих пічках. Життя триває, і попри всі блекаути, дзвоник на урок продовжує лунати.
***
Ось так виживають навчальні заклади в колишньому Тарутинському районі. Більше за все школам не вистачає потужних генераторів, а громадам – коштів, щоб їх усі забезпечити паливом. Проте діти продовжують вчитися, а вчителі – вчити. І це головне – життя триває.
Читайте також:
- Битва за світло в Бессарабії: як працюють енергетики на Одещині під час війни
- Без світла, води та зв’язку: чому громади Одещини виявилися не готовими до блекауту
