Ключові моменти:
- У Рені майже всі історичні будівлі не мають статусу пам’яток
- Старовинні фасади масово закривають пластиком або змінюють без контролю
- Дві арки ХІХ століття та залишки старого морвокзалу перебувають під реальною загрозою знищення
- Надання охоронного статусу можливе лише після оновлення Генплану та історико-архітектурного плану
Рені — одне з найдавніших міст Нижнього Дунаю, де архітектура кінця ХІХ – початку ХХ століття формувала не лише міський простір, а й локальну ідентичність. Приватні особняки, громадські будівлі, арки та портові споруди десятиліттями зберігали історичний характер міста, переживши зміну імперій і кордонів.
Сьогодні ця спадщина опинилася під загрозою. Через відсутність охоронного статусу мешканці мають право перебудовувати або навіть демонтувати історичні об’єкти. Процес відбувається хаотично: автентичні фасади закривають пластиком, змінюють кольори та пропорції, а унікальні архітектурні елементи зникають без фіксації та експертної оцінки.
Кореспондентка «Одеського життя» поспілкувалася з місцевими краєзнавцями, представниками громадських організацій і посадовцями Ренійської міської ради, щоб з’ясувати, чому місто опинилося у правовому вакуумі, які архітектурні «перлини» можуть зникнути вже найближчим часом і чи має Рені шанс зберегти своє історичне обличчя.
Для порівняння, у Ізмаїл та Болград десятки будівель уже мають статус пам’яток, а частину з них додатково марковано міжнародним знаком «Блакитний щит», що забезпечує захист культурної спадщини навіть в умовах воєнної загрози.
Рені – одне з найстаріших міст Одещини, де кожна цегляна арка пам’ятає коней градоначальників, а кожен особняк приховує історію – від вдячності повітовому лікарю до ностальгії румунського полковника. Проте сьогодні це під загрозою: старовинні фасади ховаються за дешевим пластиком, а унікальні арки зникають під ковшами екскаваторів.
Поки сусідні Ізмаїл та Болград активно маркують свою спадщину «Блакитними щитами», Рені залишається у правовому вакуумі – тут майже жодна будівля не має офіційного статусу пам’ятки. Чому історія міста залежить від розробки Генплану, які «перлини» архітектури ми ризикуємо втратити вже завтра і чи є шанс зупинити перетворення самобутнього міста на «типову» провінцію – з’ясовувала наша кореспондентка.
Самобутність сховали під пластиком
Малі міста Одещини Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Болград чи Рені – унікальні. Тут поруч зачасту стоять будівлі – представники класицизму та будинки, зведені за традиціями балканського зодчества.
– Колись у Рені вулиця Вознесенська була прикрашена низкою самобутніх будиночків із цікавими фасадами, – розповідає бібліотекар Володимир Нікула, який захоплений краєзнавством. – А зараз більшість цих фасадів оштукатурені чи обшиті пластиком. Місто втрачає свій характер, стає «типовим», безликим.
У Рені ще збереглись об’єкти кінця ХІХ – початку ХХ ст. Це громадські будівлі, особняки, фрагменти забудови. Розповімо про деякі.
Особняк подяки: як мешканці Рені збудували дім для свого лікаря
Навпроти міського парку в Рені стоїть особняк, на фронтоні якого видно цифру «1914» – це рік здачі в експлуатацію. Його історію дізнався краєзнавець Михайло Салабаш. Ця простора домина була побудована на пожертвування мешканців міста у подарунок повітовому лікарю Степану Д’яконову – на знак поваги та визнання.
– Лікар не відав, що особняк зводиться для нього, і був вражений. Він навідріз відмовлявся прийняти подарунок, але містяни були непохитними. І тоді Степан Д’яконов, оселившись у будинку, став тут приймати хворих, – розповідає краєзнавець.
З приходом радянської влади будинок лікаря, який поїхав за кордон, перейшов у державну власність, був поділений на три частини та переданий під житло.
Його нові господарі фарбують фасад на свій розсуд – частина зелена, частина жовта. Але, на щастя, не порушують фасаду, що зберігають у первозданному вигляді.
Будинок румунського полковника тримає фасон
На вулиці Спортивній стоїть величний особняк 1928 року, який збудував румунський полковник Алєксандрєску в так званому неорумунському стилі з елементами модерну.
– Полковник жив у місті Галац, приїздив у Рені з товаром, – розповідає Володимир Нікула. – Пан Алєксандрєску постачав алкогольні напої до місцевих питних закладів. Полковник вирішив побудувати собі в Рені такий самий особняк, який мав у Галаці, щоб почуватися як удома. Будинок він остаточно не добудував, бо захворів, але встиг тут пожити.
Сучасні господарі тримають особняк полковника у чудовому стані – хіба що інколи змінюють колір фасаду.
Колишній єврейський клуб є, а синагоги немає
– Будівля, в якій ташується Ренійський Центр дитячо-юнацької творчості (ЦДЮТ), була збудована у 1900 році єврейською спільнотою міста, яка налічувала близько двох тисяч людей. Це був культурний центр, де працювала театральна студія, гуртки для дітей, проводились свята, – розповідає пан Володимир. – Була у Рені й синагога, але від неї не залишилося слідів.
ЦДЮТ як комунальний заклад громади підтримує стару будівлю в доброму вигляді, періодично проводить ремонт фасаду, зберігаючи його унікальність. Проте таких щасливих історій небагато.
Арки, що «пам’ятають» коней і градоначальників
У Рені збереглися дві старі арки: художня цегляна кладка, аркові перемички, рельєфний силует – все в традиційній техніці кінця ХІХ ст.
У них досі збереглися вмуровані сталеві кільця – приїжджі прив’язували своїх коней.
– Найстаріша арка по вулиці Шевченка була побудована в 1890 році, – розповідає Володимир Нікула. – Старожили розповідають, що арка вела на обійстя градоначальника. Тут, у центрі міста, був його, як то кажуть, офіс.
На протилежній стороні перехрестя, по вулиці Вознесенській, – ще одна арка 1895 року.
– Старожили казали, що вона служила в’їздом у подвір’я, яке належало родині купця, потім голові міста – примару, – розповідає керівниця ГО «Наша спадщина-Рені» Галина Маратаєва. – Сьогодні старі арки перебувають у жалюгідному стані, але, на щастя, стоять.
Вони пережили імперії, війни й зміни кордонів, але сьогодні не мають жодного юридичного захисту. Формально мешканці їх можуть демонтувати завтра – і це буде законно.
Аналогічних арок у Рені було більше. Одну з них, яка красувалася неподалік ринку, було знищено в ході будівництва двох багатоповерхівок.
Читайте також: Якою мовою говорить Буджак: чи переходить південь Одещини на українську
Підбиті «крила» морвокзалу поки що тримаються
З останніх сил тримається остання будівля старого морвокзалу – парадний вхід, сходи якого нагадують два крила лебедя. Зараз ці «крила» підбиті та подряпані.
Історію морвокзалу свого часу дослідив краєзнавець Ярослав Козир: він був відкритий у 1816 році. «Тут почали функціонувати митниця, карантинна застава та пасажирська пристань», – пише краєзнавець.
Пристань була побудована настільки ґрунтовно, що кам’яна обшивка берега, незважаючи на сильну течію Дунаю, стоїть і донині. Але чи надовго? Ділянка землі на березі річки передана в оренду на 49 років – для будівництва у перспективі нових причалів. Мешканці міста турбуються – чи не буде знищено залишки старого морвокзалу під час будівельних робіт?
На жаль, Рені вже втратило чимало унікальних історичних будівель. Серед зниклих – стара пожежна каланча, два будинки з колонами на центральній площі міста тощо.
Чому в Рені все інакше?
У багатьох містах України старовинні будинки, фасади чи малі архітектурні форми охороняються законом. Наприклад, у місті Ізмаїл – понад 35 будівель зі статусом пам’яток архітектури місцевого значення, у Болграді – понад 20.
Тим часом у Рені лише Свято-Вознесенський собор на площі має статус пам’ятника архітектури місцевого значення, а решта старих будівель не захищені законом. Хоча у них не менше переваг, ніж у будівель сусідніх міст, таких, наприклад, як будівля колишнього Ізмаїльського комерційного училища (була зведена орієнтовно у 1870-1890 роки).
Що цікаво, в Ізмаїлі під охорону взяли навіть металеву огорожу дендрологічного парку 1900 року.
Шість «Блакитних щитів» у Болграді
Болградський відділ культури, туризму, молоді та спорту пішов ще далі: з метою підвищення збереженості культурних цінностей в умовах воєнної загрози було організовано заходи з маркування шести об’єктів, що підпадають під дію норм міжнародного гуманітарного права як пам’ятки культурної спадщини. Спеціальні розпізнавальні знаки – емблеми «Блакитний щит» – вже є на будівлі чоловічої гімназії (ІІ пол. ХІХ ст.), будівлі жіночої гімназії (1878 р.), будівлі колоніального банку (1890 р.) тощо.
Чи дочекаються старі будівлі Рені офіційного статусу?
Чому в місті Рені де-юре не існує пам’яток архітектури (за винятком собору)? Чи ведеться робота для надання статусу старим будівлям?
З цими запитаннями ми звернулись до очільниці відділу містобудування та архітектури Ренійської міськради Світлани Грабовської. Вона пояснила, що відділ культури надав перелік об’єктів, але процедура дуже складна.
– Останні два роки Ренійська громада проводить роботу з розробки Комплексного плану просторового розвитку території громади (чинний Генеральний план, затверджений у 2001 році, не відповідає сучасним вимогам. – Прим. авт.). Вже схвалено проєкт завдання на його розробку. До Комплексного плану увійдуть оновлений Генеральний план міста Рені та Історико-архітектурний план. Лише після цього ми зможемо подавати документи в Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, профільний департамент ОДА на старі будівлі, – розповіла Світлана Грабовська.
Вона пояснила, що архітектурну та історичну цінність будівель оцінює експертна комісія.
– Розробка Генплану потребує чималого фінансування та часу. Якщо все буде гаразд, то протягом двох-трьох років зробимо. Ми зацікавлені, щоб це було якнайшвидше, – запевнила пані Світлана.
Довідка «ОЖ»
- Рені – одне з найдавніших міст Нижнього Дунаю. Його історія сягає часів античності.
- Перша письмова згадка під сучасною назвою датується 1548 роком, періодом османського панування.
- Розквіт розпочався у XIX столітті з розбудовою морського порту, який і сьогодні залишається «морськими воротами» України на Дунаї.
- Переживши зміну багатьох державних прапорів, Рені зберегло багатонаціональний колорит, де переплелися українська, молдавська, гагаузька та болгарська культури.
Раніше «Одеське життя» як на Одещині зламали сценарій адмінреформи, та зберегли Богградський район від ліквідації.
Читайте також: У Болграді успішно розвивають туризм: своїм досвідом місто поділилося з громадами Одещини та Хмельниччини
