Ключові моменти:
- Ірина Вихристюк вважає, що проблема Куяльника не у солі чи кліматі, а у знищенні річки Великий Куяльник;
- Вона називає толоку біля лиману «шоу», що відволікає увагу від реальних причин екологічної катастрофи;
- Програми з відновлення лиману, які діяли з 2012 року, були провальними, і це, на думку Вихристюк, відповідальність ОДА;
- Екологиня наголошує: без політичної волі та покарання за незаконні дії врятувати Куяльник неможливо.
«Шоу на толоці» замість реального порятунку
«Чи спасе толока Куяльник?» – з цього запитання розпочинає свій допис у Facebook Ірина Вихристюк, в.о. директорки Нацпарку «Тузлівські лимани». Вона критично оцінює нещодавню акцію біля лиману, під час якої учасники підписували петиції, збирали сіль у тачки, співали пісень та закликали «допомогти Куяльнику дихати».
«До шоу долучаються екоінспектори, які цідять сіль і вантажать на тачки. При цьому всі кричать «хелп, памагітє», наче хтось тримає його за горло», – іронічно зауважує вона.
Реальні причини екологічної кризи – за кадром
На думку екологині, реальний стан справ замовчується:
«Головною причиною критичного стану називають зміну клімату і посуху. Але ніхто не говорить, що за останні десятиліття зробила ОДА, крім тимчасового заходу 2014 року – проклали труби для подачі води з моря».
Вона наголошує, що головна проблема – у знищенні водної артерії лиману:
«Великий Куяльник давно не несе свої води в лиман. Його русло каналізовано, побудовано 135 ставків, видобували пісок прямо з русла. Усе це – причина зникнення прісної води».
«Можна знайти інформацію про три програми з порятунку Куяльника – з 2012 по 2023 роки. Відповідальний виконавець – департамент екології ОДА. Більшість заходів – не виконано. Чи досягли мети? Якби так – толоки б не проводили», – пише Вихристюк.
Екоцид під прикриттям та чи є порятунок для Куяльника
На думку Ірини Вихристюк, ситуація навколо Куяльника – типовий приклад імітації активності:
«Йдуть більш безпечним шляхом – прокричимо про «критичний стан», попросимо кошти і далі створюватимемо видимість діяльності – конференції, фестивалі, толоки. А насправді – ми стаємо співучасниками екоциду».
Екологиня вважає, що рішення можливе, але лише за умови політичної волі:
«Є світовий досвід ревіталізації річок. Але нам бракує головного – дієвої правоохоронної системи. Більшість дій, що призвели до знищення Куяльника, були незаконними. І всі ці злочини вчинялись відкрито або під прикриттям тих, хто мав їх зупиняти».
Читайте також: Куяльник на межі зникнення: одесити збирають підписи за його порятунок.
