Ні для кого не секрет, що за роки війни кількість дітей у школах значно зменшилась. І якщо в місті це не так відчутно, то в селі – це дуже пекуча проблема. Саме про це ми й говорили з керівниками відділів освіти громад, директорами сільських шкіл та батьками.
Легше підвозити дітей до великої школи, ніж утримувати маленьку
Оксана Кушнір, керівник відділу освіти Бессарабської громади:
– Одразу зауважу, щоб не нервувати зайвий раз батьків, – початкові школи залишаться. Цьогоріч мова йде про зберігання II ступеня для шкіл, де дітей менше за 45. У Бессарабській громаді це Прикордонна (усього в школі навчаються 46 учнів), Ярівська – 47 і Слобідська – 28 учнів. Бессарабська громада одна з небагатьох на Одещині, де запровадили безкоштовне харчування для усіх школярів. Але «тягнути» ще й зарплату вчителів – завелике навантаження на громаду. Вже зрозуміло, що краще організувати підвіз дітей до сусідніх шкіл, ніж утримувати маленьку школу. За попередніми підрахунками, якщо підвозити дітей до сусідньої школи, то громада затратить близько мільйона двохсот тисяч гривень на рік, а щоб зберегти ці школи – дев’ять мільйонів. Це суттєва різниця. Планується, що з Прикордонного буде здійснюватися підвіз до Ярославівської школи, з Ярового – до Виноградівки, із Слобідки – до Надрічного, шлях до яких займе десь 10-15 хвилин. Хоча Надрічненська школа знаходиться в Буджацькій громаді, а Слобідська – у Бессарабській, але відстань усього три кілометри. Тож впевнена, що домовимося із сусідньою громадою.
Щодо викладачів, то пенсіонерам доведеться вийти на пенсію, а молоді влаштуються в інші школи. Велика проблема буде з академічним ліцеєм. Відповідно до вимог, він має бути відокремлений від I та II ступенів, бажано, щоб при ньому був інтернат. Цього року ми подали на затвердження чотири опорні школи – Бессарабську, Виноградівську, Серпнівську і Соборненську. Щодо академічного ліцею – маємо сподівання зібрати дітей з обох громад і зробити його в Бессарабському на базі місцевого професійного ліцею.
Навіть усіх учнів громади не вистачить, щоб створити ліцей
Сергій Лунгу, керівник відділу освіти Буджацької громади:
– Цією весною депутати Буджацької селищної ради прийняли «Стратегію розвитку освіти Буджацької громади» на три роки. Було визначено п’ять профільних ліцеїв – Буджацький, Петрівський, Миколаївський, Надрічненський і Лісненський. Буджацька громада – одна із самих великих за площею в області, тут велика відстань між селами та бездоріжжя. Під скорочення підпадає II ступінь Вознесенівської гімназії, де навчаються діти з Червоного. Таких шкіл мало бути більше, але ми своєчасно малі школи зробили філіями ліцеїв – так Матильдівська школа стала філією Петрівського ліцею, Іванчанська і Ганнівська – Надрічненського, Перемогівська і Ламбрівська – Буджацького. Однак вже наступного року, коли запрацює норма не менше 60 учнів, ситуація погіршиться. Для нашої громади велика проблема – відсутність доріг. Також нам не вистачає шкільних автобусів – на початку війни частину з них ми передали на фронт. Ми неодноразово зверталися до Одеської облдержадміністрації з цим питанням, але не були почуті. На сьогодні по всій громаді в десятих класах навчаються 100 учнів, а в одинадцятих – 102. Враховуючи, що на паралелі в старших класах мають навчатися 288 дітей, ми, навіть якщо зберемо всіх старшокласників з усієї громади, все одно не зможемо створити академічний ліцей. Як керівник відділу освіти я розумію, що утримання малокомплектних шкіл обходиться державі занадто дорого. Але як батьку мені б хотілося, щоб моя дитина отримала повну освіту в своїй школі, а ще – це долі людей, вчителів та й села взагалі. Адже в селі, де немає школи, молодь своє майбутнє будувати не буде.
Батьки обурені, але вдіяти нічого не можна
Тетяна Торлак, директор Підгірненської школи Бессарабської громади:
– У нашому ліцеї до війни навчалося більше двохсот дітей, зараз – 172 і 31 дитина відвідує дитсадок. Цьогоріч у перший клас підуть семеро дітей, в наступному – одна, але ми будемо просити батьків, щоб залишили її в садочку ще на рік, бо на 2027-й у нас першачків буде більше. Щодо академічного ліцею, ми навіть на це не розраховуємо. Мова ж не просто про те, щоб було 288 дітей на паралелі, ще потрібно забезпечити три профілі, наприклад – філологічний, природничо-математичний, спортивний. Для цього немає ні дітей, ні матеріальної бази. Вже зараз ми попереджаємо батьків, що в 2026 році не будемо набору в 10-й клас. Батьки обурені, схвильовані, але ми нічого не можемо вдіяти.
Майбутнього в нас немає
Валентина Нєдова, директор Вознесенівської гімназії Буджацької громади:
– Разом з підвозом з Червоного в нас навчається 37 дітей, восьмеро відвідують садок, є три дитини дошкільного віку. Отже, ми розуміємо, що майбутнього в нас немає і ми не зможемо відповідати вимогам Міністерства освіти. Поступово готуємо батьків до цього, проводимо опитування, до якої школи краще організувати підвіз – Новотарутинської чи Євгенівської. Вчителі також переживають, частина збираються виїхати з села, інші шукають роботу в сусідніх школах. Цьогоріч до першого класу йдуть п’ятеро дітей, у наступному першого класу не буде, потім буде троє, якщо батьки не поїдуть із села.
Душа болить за дітей і село
Марія Табакар, директор Слобідської гімназії Бессарабської громади:
– Ми були початковою школою, треба було докласти зусиль, щоб отримати статус гімназії. Третина учнів разом із батьками виїхали за кордон. Зараз у нас навчаються 28 учнів і 12 дітей ходять у дитсадок. У нас немає першого класу, у 2-3-4 вчаться по чотири учні, в сьомому – три, в дев’ятому – чотири. Нашу школу підтримує місцеве фермерське господарство «Світлана», керівництво Бессарабської селищної ради, відділ освіти. Але реформа диктує свої вимоги, і ми їм не відповідаємо. Тож, імовірно, наші діти підуть в Надрічненську школу. Щодо вчителів, то молоді вирушать в місто або за кордон, а пенсіонери підуть на пенсію. Душа болить за дітей і село.
Сподіваємось на виняток
Світлана Мотиль, директор Лісненського ліцею Буджацької громади:
– В ліцеї навчається 143 учні. Дуже сподіваємося, що у 2027 році для таких шкіл, як наша, буде зроблено виняток, адже ліцей знаходиться на кордоні з Молдовою і на великій відстані від інших сіл громади. У негоду неможливо ні до нас доїхати, ні нам виїхати. Тож якщо в нас заберуть III ступінь, то наші діти навряд чи будуть їздити в академічний ліцеї. Найімовірніше, будуть вступати у професійні навчальні заклади і вже там здобувати повну освіту. Хоча Конституція України гарантує кожній українській дитині право на повну загальну освіту.
Що думають про шкільну реформу батьки?
Про ставлення до шкільної реформи запитали батьків. Вони попросили не вказувати їхні прізвища.
Ольга, с. Слобідка, Бессарабська громада:
– Моя донька навчається в сьомому класі, дуже не хотілося, але доведеться у восьмий піти в Надрічненський ліцей. Переживаю, щоб не погіршилась успішність, адже нова школа, інші вчителі, однокласники – це стрес для дитини. Будемо намагатися впоратися, тим паче, що після дев’ятого будемо вступати до Одеського медичного коледжу, бо не бачимо сенсу вчитися в селі далі.
Марія, с.Червоне, Буджацька громада:
– Взагалі не розумію, про що наша влада думає, сьогодні така реформа зовсім не на часі. В країні війна, і в такі важкі часи мені доведеться п’ятнадцятирічну дитину відправляти до Одеси вчитися, до міста, яке постійно атакують. По-перше, боїмося за дитину, по-друге, її там треба утримувати. Тут ми їмо, що маємо, а туди треба передавати гроші, торби з продуктами. Ми зараз у селі насилу виживаємо…
Іван, с. Ярове, Бессарабська громада:
– Мені жінка вже увесь «мозок проїла» через цю реформу. У нас троє дітей: донька в дитсадку, а сини ходять до школи. То я кожен день чую: «Треба виїжджати, бо тут дітям навіть вчитися скоро ніде буде». Не хочеться, звичайно: тут хата, господарство, а там ми нікому не потрібні. Але, гадаю, що таки погоджуся з жінкою, бо хочу, щоб мої діти по-людськи жили, а не так, як ми зараз.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Читайте також:
