На початку XVIII століття чехи почали переселятися в Україну з Австро-Угорської імперії. Другий етап чеської колонізації розпочався у другій половині XIX ст.
Тоді перші чеські поселення з’явилися й на Одещині. Один з хуторів виник неподалік Любашівки. Сьогодні це село Вишневе (колишнє Жовтневе, Комуна).
При обговоренні щодо перейменування села висловлювалася пропозиція назвати його Карлівка, Чехівка чи навіть Чехоград – в пам’ять про чехів, які його заснували.
Та спромоглися лише на вулицю Чеську.
Хто заснував Хутір Кульгавих?
Хутір Кульгавих, як називали поселення чеських колоністів місцеві селяни, заснував разом з родиною Карел Самуїлович Кулгави (1840-1907), прикупивши чималий наділ землі у любашівського землевласника Г.Г. Краузе. Необхідні кошти трудолюбивий чех, як і багато його співвітчизників, заробив в Америці. Виїхав туди на заробітки разом зі старшим сином Карлом, який з батьком до Європи не повернувся.
Спершу колоністи Кулгави мешкали у містечку Цебрикове, де в родині народилися сини Фрідріх, Вільгельм, Павел і Йозеф. Згодом перебралися на Любашівщину, і з 1899-го Карел Кулгави числиться серед землевласників Ананьївського повіту Херсонської губернії.
Як господарювали чехи?
чеська хатина на два господаря
Прибулі чехи привезли з собою імпортний реманент (залізні плуги, борони, віялки, косарки), сіяли просо, гречку, іноді жито. Разом з рільництвом розвивали садівництво й городництво. Розбагатівши, розводили велику рогату худобу та іншу живність, оскільки вона була й нині залишається головним селянським «капіталом».
Чехи володіли сільськогосподарською культурою, використовували систему багатопілля. Вирощену продукцію також відправляли за кордон. З урахуванням західноєвропейських традицій розвивали ремесла столярі, теслі, малярі, ковалі, ткачі, чоботарі тощо.
— У 60-х роках мені пощастило поспілкуватися з однією бабусею, яка у Кулгавих змолоду працювала. Вона відзначала їхню порядність, в тому числі щодо оплати праці, — повідомив член Чеської асоціації україністів, що у Празі, Олександр Дрбал. — Найбільше її вразило, що господарі та наймані працівники харчувалися за одним столом.
Живучи далеко від своєї етнічної території, чехи-переселенці не втратили самобутності. У їхньому харчуванні переважали борошняні та молочні страви, овочі, курячий бульйон (поливка), локшина (нудле). У святкові дні випікалися здобні булки (бухта). З напоїв надавали перевагу каві і, звичайно ж, пиву.
Для їхніх поселень характерне планування вуличного типу, що яскраво спостерігається у Вишневому. Після одруження сини Кулгави побудували для своїх родин окремі будинки. Декілька осель, збудованих у 1905 році, добре збереглися, і у них дотепер мешкають вже українські старожили.
Навчати своїх дітей наук колоністи запрошували вчителів з Чехії. На хуторі був духовий оркестр. Чеський учитель, який їхав жити і працювати в Україну, обов’язково мав знати музичну грамоту.
Також з Чехії виписували літературу з культури землеробства та популярні періодичні видання. За Всеросійським переписом населення 1916 року, на хуторі комфортно мешкали 23 чоловіки і 30 жінок.
Розкуркулили і нарекли Сталіним
родини братів Кулгавих на гармані
За радянської влади приватне чеське господарство було ліквідовано. Розкуркулені Кулгави, у яких відібрали землю, будинки з майном, залишилися в тому, що мали на собі.
Прихопивши лише священні реліквії, вони подалися до земляків у Богемку, засновану 1905-го на Врадіївщині. А на дбайливо оброблених чехами землях було створено комуну імені Сталіна. Село назвали Комуною, у 1946 році перейменували на селище ім. Сталіна, а з 1965-го воно стало Жовтневим.
Його колись заможним засновникам довелося пережити голодомори та сталінські репресії.
Під час Другої світової війни 63 чоловіки з Богемки, серед яких були й Кулгави, воювали у складі Першого Чехословацького армійського корпусу під командуванням Людвіга Свободи та в рядах червоної армії. Після війни відновлювали колгоспи. Багато нащадків колоністів і зараз мешкають у Любашівці.
Попри радянські гоніння, чехи й досі зберегли мову, традиції, культуру, обряди й не втрачали тісних зв’язків з чеськими родичами.
Щоб не повторилася Празька весна 1968-го
Ніна Райхерт
Любашівчанка Ніна Райхерт, яка народилась у Богемці, після початку великої війни виїхала в Чехію.
Чимало українських чехів з Богемки помандрували до своєї прабатьківщини через страх опинитися у російській окупації. Чехи всього світу ще пам’ятають «Празьку весну» 1968-го, коли радянські танки жорстоко придушили повстання чехів, які прагли свободи, демократії та соціальної справедливості.
Щоби путінський режим також не зміг нав’язати нашій країні «казармений соціалізм радянського ґатунку», Чеська Республіка першою в Європі передала нам військову техніку та авіацію. На отриманих ракетах чехи написали: «Помстимося за Празьку весну-68!»
Радо прийняли в Чехії близько 300 тисяч вимушених переселенців.
— Знання мови дозволило мені працювати перекладачем в готелі. Допомагаю землякам оформляти різноманітні папери та спілкуватися з чиновниками. Чекаємо найшвидшої перемоги над ворогом, — каже Ніна Райхерт.
