З 12 по 20 липня в Києві пройшов вже 15-й Одеський міжнародний кінофестиваль. Цього року на фестивалі було ще більше фільмів про війну, ще більше військових, ще більше хвилин мовчання. Наше видання було єдиним з одеських медіа, що слідкували за перебігом подій безпосередньо в столиці. Тож читайте, яким було українське кіно і хто отримав «Золотого Дюка».
Еволюція довжиною в п’ятнадцять років
У 2010 році в Одесі провели перший міжнародний кінофестиваль. На його початку оголосили, що це буде літній кінофестиваль фільмів легкого жанру, своєрідне продовження славетного «Золотого Дюка». Навіть головну нагороду події скульптор Михайло Рева залишив майже у незмінному вигляді.
Зараз важко уявити, але перші два роки на фестивалі не було української програми. Втім, з першого року існування було започатковано Літню кіношколу та Сценарну майстерню.
З 2012 року в програмі фестивалю з’явився Національний конкурс повнометражного та короткометражного кіно. У 2017-му додалася секція серіалів. Окрему програму завжди готували і для тих, хто створює кіно, — кіноринки, зустрічі кіноспільноти, пітчинги нових проектів.
У 2020 році кінофестиваль через COVID-19 вирішено було провести онлайн. У 2022-му ОМКФ, як і мільйони українців, «став біженцем» і представляв свої програми на різних європейських фестивалях. У 2023-му ОМКФ відбувся в місті Чернівці через відносно безпечне розташування. У 2024 році фестиваль пройшов у Києві саме через безпекову ситуацію.
— Всі повинні зрозуміти, що зараз не до червоних доріжок, не до вечірок, не час для масштабних свят, — відзначила Анна Мачух, генеральна директорка ОМКФ, — а є час для перегляду власного контенту, адже велику кількість фільмів представляли професіонали, які зараз воюють.
Кіно, яке ми проживаємо
Ще з 2014 року українське кіно не залишається осторонь теми російського вторгнення. Тож не випадково вітчизняними фільмами-переможцями стали «Сірі бджоли» серед ігрових та «Глядєлов» серед документальних фільмів.
«Сірі бджоли» — стрічка режисера Дмитра Мойсеєва за однойменним романом письменника Андрія Куркова про бджоляра, який живе на сході України під час початку російської агресії. Фільм встиг вже побувати на міжнародних кінофестивалях та отримати низку нагород. 27 липня «Сірі бджоли» можна буде подивитися на фестивалі «Виделка фест» у Чорноморську.
Кращим документальним фільмом ОМКФ-2024 журі назвало стрічку «Глядєлов» режисерки Ксенії Кравцової. Він присвячений постаті відомого українського фотографа Олександра Глядєлова. Знімальна група мандрує разом з ним країною — ось вони в Одесі, де Олександр зустрічається з засновником притулку «Світлий дім» отцем Олександром Чумаковим. Ось вони вже в Бучі — присутні при ексгумації тіл після виходу російської армії, а ось вони на Закарпатті разом з екоактивістами, які розчищають річки, ліси та галявини від сміття.
Спеціальною відзнакою нагородили фільм «Яса». Він сподобався неперевершеною грою двох українських актрис — Алли Сергійко, провідної актриси театру на Подолі, та Христини Федорак, актриси театру Франка.
Свою нагороду кінокритики та представники преси вручили документальному фільму «Сопілка Перуна» — про роботу нашої арти. Сопілка — так вояки називають пушку, навколо якої і проходить зараз їхнє життя.
Чому кіно зараз на часі?
Анна Мачух, генеральна директорка ОМКФ
— На жаль, більшість українських фільмів — про війну. Але така наша реальність, і ми маємо показувати її глядачеві, тому що це є частиною боротьби з російською пропагандою.
Тетяна Станєва, засновниця кінофестивалю етнографічних фільмів ОКО
— Я вважаю кіно найкращим інструментом спілкування від людини до людини. Це культурна зброя, через яку ми звершуємо культурну дипломатію, національну політику, створюємо нашу ідентичність, яка відрізняє нас від інших.
Ілля Мироненко, студент, майбутній продюсер
— Кіно на часі завжди. Кіно — це інструмент пропаганди, рефлексії, заспокоєння. Країна-агресор проводить шалену роботу в цьому напрямі, не жаліє грошей. У нас, на жаль, з цим проблеми.
Ксенія Кравцова, режисерка документального фільму-переможця «Глядєлов»
— Кіно — це про всіх нас. Воно може змусити людей подивитися правді в очі. В кіно дуже багато жахливих кадрів — війна. Ми нікуди від цього не дінемось. Але все ж таки ми маємо підніматися та йти вперед і перемагати.
Євген Дворський, проект «Кіномісія»
— Кіно завжди було на часі. Окрім розважальної, воно має й інші функції — освітню, змістовну, сенсотворчу. Кіно — з наймасовіших видів мистецтв. І ті фільми, які ми бачимо на фестивалі, доводять, що наше кіно — незламне!
Анна Шестакова, проект «Кіномісія»
— Так само як і життя триває, так само і кіно — триває. Колеги знімають, дають якісний продукт і діляться своїми історіями.
Антон Птушкін, режисер
— Це питання скоріше для глядача. Мені хотілося показати українців людяними, тож це, що я зняв — мені здається, є мірило людяності.
Переможці ОМКФ-2024
Національна конкурсна програма
- Найкращий український повнометражний ігровий фільм — «Сірі бджоли», реж. Дмитро Мойсеєв.
- Найкращий український повнометражний документальний фільм — «Глядєлов», реж. Ксенія Кравцова.
- Спеціальна відзнака за найкращу режисуру — «Киснева станція», реж. Іван Тимченко.
- Спеціальна відзнака — «Яса», реж. Сергій Маслобойщиков.
- Приз за найкращу пісню до фільму від «Радіо Сільпо» та Mastercard — «Киснева станція» Івана Тимченка.
Міжнародна європейська конкурсна програма
- Найкращий європейський фільм — «Майже нічого», реж. Ґжеґож Дембовський.
- Спеціальна відзнака — «Секс», реж. Даґ Йоган Гауґерюд.
- Спеціальна відзнака — «Чорничні мрії», реж. Елене Мікаберідзе.
- Приз FIPRESCI — Євген Мазуренко за фільм-дебют «Сопілка Перуна».