Ще кілька років тому в будинку Василини Цонєвої у селі Виноградівка Болградської громади було галасливо та весело – у гагаузькій родині росли двоє синів. У 2000 році її чоловік Анатолій почав займатися інкубацією. Починав з малого, але за понад десять років розгорнув справжнє виробництво з виведення курчат. Дружина та сини допомагали. Так усі працювали заради добробуту своєї рідної землі.
– Анатолій був позитивною людиною, не боявся роботи і завжди усміхався. Мі всі брали з нього приклад, от і справа у нас йшла вгору, – згадує Василина.
Через 18 років, коли діти роз’їхалися на навчання, обороти сімейної справи довелося зменшити, а з початком війни – зовсім закрити.
– 27 лютого 2022 року молодший син повернувся додому і сказав батькові: «Тату, нам потрібен вантажний автомобіль». Він мав на увазі наш мікроавтобус, з яким ми працювали. А Анатолій йому відповів: «Я тобі автобус не дам. Якщо візьмуть мене як водія, тоді поїдемо разом», – розповідає Василина.
Так, 7 березня 2022 року Анатолій пішов у військкомат та звідти поїхав на фронт водієм вантажного мікроавтобуса. Батько та син служили у 122-й окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Через деякий час на фронт пішов і другий син. Сьогодні він несе службу на бойовому кораблі.
Анатолій Цонєв, незважаючи на свої 50 років, увесь час перебував у гарячих точках. 32 дні пробув на нульовій позиції у районі Бахмута. Вийшов живим з поля бою після складного завдання. Шість днів він не виходив на зв’язок. Але йому вдалося вижити і навіть пощастило зустрітися із сином.
Зустріч батька і сина Цонєвих під Бахмутом
– Це була незабутня зустріч. Син розповідав, що тато так щиро посміхався, так радів зустрічі, наче дитина, – каже Василина.
9 липня 2023 року Анатолій Цонєв відійшов у інші світи – серце героя не витримало. Медична експертиза показала, що 75% серця військового було уражено. Хоча, за словами Василини, чоловік ніколи не скаржився на біль у серці.
А домашній мікроавтобус, яким свого часу розвозили по селах курчат, був підірваний на підступах до Бахмута.
Сьогодні Василина вдома сама, молиться за здоров’я синів, які продовжують нести бойову службу, відвідує могилу чоловіка та намагається відновити справедливість – документально смерть її чоловіка записана стандартною фразою: «при проходженні військової служби», що не дає їй права одержувати державні виплати за загиблого під час воєнного стану члена сім’ї.
