«Любашівська ковбаса» або «столиця української ковбаси» — це не просто випадкові словосполучення. Тисячоліттями на теренах України формувалися гастрономічні традиції. Згодом вони стали основою української національної кухні.
З літописів XII-XVII століть та пізніших писемних пам’яток і художніх творів можна дізнатися про багатство та різноманітність страв, що споживали князі, панство та простий люд. Наприклад, воїни князя Святослава брали у походи солене м’ясо, шинка з’явилась на Русі в епоху князя Володимира, а у Києві на бенкетах подавали копчені вепрячі окости.
Назва «ковбаса» походить від тюркського слова kul basti — «смажене м’ясо».
Ковбасу описували у творах
Вудження ковбаски
Про ковбасу згадували стародавні китайці та греки ще у 500 році до нашої ери.
На берестяних грамотах XII століття слов’яни описують ковбаси, начинені свининою, гречкою, салом, кров’ю та яйцями. Існує думка, що смажена в печі ковбаса прийшла до нас від скіфів-орачів, а копчено-в’ялена — від скіфів-скотарів.
Різні види ковбас описані у мемуарах про життя української шляхти.
Цей делікатес — дуже популярний елемент у творчості класиків української літератури. Так, Іван Котляревський осміює в «Енеїді» смачний податок царю: «Ковбас десятків з три Латину…». В Івана Франка «м’ясо просто бігає живцем», а в сільських спіжарнях «пахне ковбасами, шинками, вуджениною, салом та іншими смаколиками».
А в опусі «Ковбаса» письменниці Зірки Мензатюк можна віднайти ось такий «смачний» епізод: «От краса ковбаса! Якби ковбасі крила, то найкращою птицею була б, а якби їй ноги, то й кращого звіра не знайшлося б!».
Любашівська ковбаса і до Києва доведе!
На ковбасному фестивалі
Любашівщина не менше двох століть славиться вмінням її жителів виробляти унікальну і дуже смачну копчену ковбасу.
За радянських часів на місцевому привокзальному ринку в базарні дні торгувало до п’яти десятків ковбасників з усього Любашівського району. Реалізовували смачний делікатес на трасі Одеса — Київ. Численні подорожні поспішали до духмяних від копченостей яток, щоб продегустувати товар та придбати кільце-два ковбаски додому або на подарунок.
Місцеве чиновництво «відчиняло» міністерські двері пакунком з місцевою «валютою». Без ковбаси неможливо було вирішити нагальні справи і в області.
Популярні в Україні та на Одещині гастрономічні словосполучення «любашівська ковбаса» і «Любашівка — столиця української ковбаси» набули ще більшого розголосу завдяки ковбасному фестивалю-ярмарку, започаткованому місцевою владою у 2018 році.
Гастрономічно-мистецьке дійство влаштовується обабіч автобану Київ — Одеса, де у прадавні часи було одне з розгалужень чумацького торговельного тракту Шпаків шлях. За словами голови Любашівської селищної ради Геннадія Павлова, цей амбітний проект покликаний згуртувати майстрів-ковбасників навколо стратегічного напряму розвитку громади — гастрономічного туризму. Адже наш край славиться своїми ковбасниками, народними умільцями, майстрами та щирою гостинністю.
Репортаж з коптильні Солтановських
Подружжя Солтановських
Любашівське подружжя пенсіонерів Леоніда і Валентини Солтановських — це найкращі майстри з виготовлення копчених м’ясопродуктів.
Коптять товар на продаж кілька разів на тиждень. Ковбаса їхнього виробництва неперевершена на колір та смак. Їхня продукція миттєво розкуповується здебільшого постійними покупцями.
— Мистецтва коптити свинячі ковбаси, балики та ребра по-домашньому ми з чоловіком навчилися ще замолоду. Жити було сутужно, і якось сусід порадив нам зайнятися цією справою. Відтоді це стало невеличким сімейним бізнесом, який дає непоганий приробіток до мізерної пенсії, — розповіла привітна пані Валентина. — Виготовляємо ковбасу виключно з натуральних продуктів. Спершу вичищаємо і обробляємо кишки, потім наповнюємо їх м’ясним фаршем зі спеціями. Це сіль, цукор, часник, мелений перець і крохмаль у відповідних пропорціях. Ковбаски робимо невеликі, десь пів метра завдовжки. Потім пов’язуємо обидва кінці ковбас у вигляді кільця та ставимо не менш як на 12 годин у коптильню. Щоб копченості набули привабливого кольору, використовуємо дрова з плодових дерев, зокрема вишні.
ярмарок у Піщаній
Нещодавно Солтановські закоптили партію своєї продукції на замовлення любашівських культпрацівників, які гендлювали нею на благодійному патріотичному ярмарку «В єдності — сила!», що проходив у селі Піщана на Балтщині за участі 12 громад Подільського району. Завдячуючи солтанівським делікатесам вдалося виручити 10 тисяч гривень і задонатити кошти на підтримку ЗСУ.
Охочих поринути в атмосферу приготування домашньої ковбаси майстри можуть запросити до своєї коптильні.
Саме з Ясенового розійшлися всі рецепти
Алла Чаус
Рада запросити до себе на гостину в село Ясенове Друге Зеленогірської громади засновниця етно-еко-агросадиби «Медові роси» Алла Чаус.
Головні принади цього сільського зеленого туристичного центру — «сон на вуликах», ефективне лікування багатьох хвороб продуктами бджільництва й препаратами на їх основі, дегустація смачних і цілющих напоїв «Медовуха» і «Хреновуха», традиційної ясенівської рибної юшки та ковбас. А ще — майстер-класи з виготовлення колоритних ляльок-мотанок, участь у національних обрядах з випікання традиційних хлібів, калачів, пряників, ліплення вареників, виготовлення напоїв на основі меду за дідівськими рецептами, гаптування рушників тощо.
— Ясенівська домашня ковбаса найсмачніша і найпахучіша, бо саме з нашого прадавнього краю розійшовся рецепт копченої ковбаси по всій окрузі. Коптять її виключно на дровах вишні, черешні та яблуні, — стверджує цілителька Алла Чаус, яку в народі кличуть Бджілкою.
Краще ковбасу їсти, ніж гріхи робити
Ковбасу зазвичай коптять перед Різдвом, Великоднем або сільськими храмовими празниками, бо вона є обов’язковою стравою на кожному святковому столі.
Зрозуміло, що у християнський піст, безпосередньо пов’язаний із молитвою, сповіддю та каяттям, православні не вживали м’ясних страв, бо це шкодить їхньому духовному життю. Та якщо людина у ці дні не молиться Богу, а часом ще й лихословить, то це не вважається постом, а звичайнісінькою оздоровчою дієтою. У таких випадках таким «православним» кажуть: ти краще їж ковбасу, але не роби гріхи!
Фото: Юрій Федорчук
