Народилася Олена Кіптик у місті Караганда (Казахстан) у 1962 році. Згодом батьки вирішили переїхати на Херсонщину — благодатний край ранніх фруктів та овочів. Там і залишилися на все життя.
Своє гніздечко у мальовничому селі Пиріжна, де буяє пишна зелень і полощуть верби свої віти у ставках, вона знайшла за вісім років до повномасштабного вторгнення росії на українські землі.
Я його одразу впізнала
— Ідея купити хату у селі, де є ліс і річка, де є багато трав, де свіже повітря, стала ціллю мого життя. Поділилася з чоловіком роздумами, і з Херсону поїхала на Одещину. У село, в якому ніколи не була і про яке нічого не чула. Коли приїхала і побачила дім — одразу його впізнала. Саме він періодично зринав у моїй уяві. Надіслала фотографії чоловіку і ми вирішили, що тут буде наша літня резиденція, — сміється пані Олена.
Великий двоповерховий будинок стояв на узвишші, у гущавині старого саду.
— Будинок потребував ремонту. Ні підлоги, ні стелі не було. Але мене це не лякало. Навпаки, вирішила, що можу облаштувати своє гніздечко так, як я хочу, — каже господиня.
Чаї, що заварювали пращури
У Херсоні вона мала малий бізнес — продукти здорового харчування. Але жінці захотілося робити щось своїми руками. Прийшла ідея збирати трави і робити напої – чайні і лікарські збори.
– Раптом стало цікаво: а що пили наші пращури до того, як з’явилися китайські та цейлонські чаї? Які напої готували наші бабці? Та чому б ці рецепти не відродити та не передати дітям та онукам? Першою знахідкою був іван-чай. Порозпитувала про старовинні рецепти чаю у місцевих. Почала сама експериментувати, поєднувати трави, квіти, ягідки, листя, — ділиться чайних справ майстриня.
Купили з чоловіком обладнання для ферментації чаїв та сушки трав, знайшли людей, які продавали в магазинах чаї. Але з початком повномасштабного вторгнення росії всі ланцюжки порушилися.
Щоб допомагати – треба природу знати
Під час окупації у Херсоні залишилося багато чаїв, то вони йшли як ліки. Жінка надавала грошову допомогу потерпілим. Вишукувала в херсонських чатах людей, які опинилися без грошей, і перераховувала їм кошти, допомагала родичам.
Раніше разом з Оленою збирав трави її син. Сьогодні вона цим займається сама. А син з татом всіляко допомагають ЗСУ.
– Природа надає людині все, щоб можна було зберегти здоров’я чи лікуватися. Треба тільки її вивчати і знати, — переконана Олена.
Зараз іде збір трав і весь процес підготовки сировини. Олена розділяє лікарські збори і чайні. Заготовляє також листя вишні, яблуні, груші зі свого саду. Сама вирощує м’яту, мелісу, лаванду, шавлію, чебрець. Збирає звіробій, полин, ромашку, липу, шипшину, квіти бузини, глід. З ранньої весни і до пізньої осені, від цвіту до ягід іде заготівля. І паралельно триває виготовлення лікарських та чайних напоїв для ЗСУ.
Вивчила українську в Пиріжній
Олена Кіптик за фахом економіст. Українка, яка до війни послуговувалася російською, сьогодні досконало володіє рідною, українською. А ще, щоб краще знатися на травах, закінчила два курси з основ медичних знань та травознавства при Київському медичному університеті.
За кілька годин до війни приїхала у Пиріжну подивитися, як перезимував дім. А повернутися до Херсону вже не могла. Чоловік Юрій виїхав у Кривий Ріг раніше, бо знайшов там роботу. Син Денис працював на Київщині. Донька Ксенія давно живе в Америці.
— Мама чоловіка, котра пам’ятала Другу світову та те, як голодували, на схилі літ встигла побувати і в окупації, і біженкою. Жаль, перемоги не дочекалась, померла через півроку, як ми її вивезли з Херсона, — говорить Олена.
Просто захотілося малювати
Років десять тому їй захотілося малювати. Та так сильно, що картини оживали в її уяві. Але зупиняв страх: а раптом не вдасться? Тож, щоб подолати його, взяла кілька уроків малювання. Потім подруга познайомила з художницею. З нею Олена опанувала і петриківський розпис.
— Я не відчуваю себе художницею. Але часто виникають якісь ідеї, які хочеться реалізувати, — усміхається Олена.
Жінка не знає, чому її так сильно вабить Природа і Янголи. Їй здається, що навіть енергетика змінюється, коли вона малює.
– Перш ніж братись писати картини, треба дочекатися такого стану, коли в уяві малюнок повністю завершений. Тоді береш фарби і малюєш, — ділиться мисткиня.
В очікуванні літнього Янгола
— Кімнат у будинку багато, і мені схотілося, щоб кожна з них представляла якусь пору року. Чомусь почала з зими: забагнулося намалювати ажурного Янгола. Взяла губку для миття посуду, і нею намалювала зимового Янгола на стіні. А є ще осінній і весняний Янголи. Поки що немає літнього, але лавандова кімната у стилі прованс вже на нього чекає, — розповідає Олена.
Сьогодні стінопис потроху відроджується, спираючись на багатовіковий досвід минувшини і на модерні технології. Адже це не лише про красу і затишок – це про споконвічні цінності.
Читайте також:
