Екіпаж збитого російською ракетою вертольота Мі-8 вижив завдяки рішучим діям командира. Пропонуємо вам історію цього відважного професіонала – Романа.
Ракета відірвала гелікоптеру хвіст
У той день це був другий бойовий виліт ескадрильї Військово-Морських Сил. Колона ворожої вантажної та броньованої техніки, озброєна ПЗРК, з півночі швидко просувалася у бік Миколаєва, намагаючись узяти місто в оточення. Виконавши два пуски некерованими ракетами по супротивнику, екіпаж українського Мі-8 готувався завдати ще одного потужного удару. Гелікоптер підійшов як найближче до колони, набрав трохи висоти для прицілювання, але в цей момент авіатори відчули удар ззаду, і машину почало хилити у лівий бік. Відпала хвостова балка, вертоліт спалахнув і стрімко почав втрачати швидкість і рівновагу. На роздуми – секунди… Командир екіпажу Роман якимось дивом протягнув ще метрів 200 і ухвалив рішення про аварійну посадку…
Це, напевно, і посадкою не можна було назвати. За словами Романа, у таких випадках: без балки, кермового гвинта – ймовірність виживання особового складу – мінімальна. Але всім смертям на зло всі три льотчики залишилися живими. І в цьому видно велику заслугу саме командира екіпажу, який у критичний момент не розгубився, не запанікував, а, як завжди, опинився на висоті.
Він зробив усе, щоб пом’якшити приземлення і посадив гелікоптер на шасі, а не на бік, куди так хилило машину після влучення ракети.
Легко у навчанні, важко у бою
Роман, як і більшість українців, прокинувся 24 лютого на світанку від ракетно-бомбових ударів. Вже 26 лютого отримав перше бойове завдання. Необхідно було висадити десант для зміцнення наших позицій під Херсоном та одночасно здійснити пуск ракет по противнику.
Подібних навчальних завдань раніше 33-річному офіцеру доводилося виконувати безліч. Але, як виявилось, реальні бойові вильоти сильно відрізняються від навчань. У першому випадку все набагато простіше: ти знаєш, де ціль, відстань до неї і як по ній застосовувати озброєння. А в реальному бою все набагато складніше, серйозніше та страшніше.
– У реальному бою немає імітації – все по-справжньому. У тому числі і радіолокаційні засоби супротивника, потрапивши в поле зору яких ти можеш стати мішенню для зенітно-ракетних комплексів супротивника. Крім цього, коли працюєш по колонах, то часто-густо ворог перебуває в русі. Пил від цього піднімається неймовірний. Тому необхідно переконатися: чи це дійсно чужі, а не свої, щоб помилково не відкрити «дружній» вогонь, – пояснив Роман.
26 лютого екіпаж Мі-8 після виконання завдання повернувся до місця базування. А ось на початку березня вертоліт був підбитий… Тоді вертолітники виконували завдання ланкою з чотирьох гелікоптерів, і саме Роман був ведучім цієї ланки. Наблизившись до колони, українські льотчики розгледіли рашистську літеру Z та відкрили вогонь. Три вертольоти добре відпрацювали та повернулися на базу, а ось один втратили…
Поранені, але живі
Але головне, що всі члени екіпажу вижили, причому не отримавши тяжких поранень.
– Коли ми вимушено приземлилися, одразу наклали джгут на ногу другому пілоту, у якого, як виявилось, був перелом нижньої кінцівки. У мене під час падіння була також пошкоджена нога, обгоріло обличчя та ліва рука. Бортмеханік виявився серед нас найстійкішим. Він при приземленні вдарився спиною, але міг самостійно пересуватися. Тому коли через п’ять хвилин ми побачили неподалік машину, то саме він висунувся в її бік. Як виявилось, то був місцевий фермер. Саме він евакуював нас із місця події до районної лікарні, за що ми йому щиро вдячні. А потім нас уже перевели у військовий шпиталь, – розповів Роман.
Перший дзвінок – дружині
За словами офіцера, внаслідок падіння його мобільний був пошкоджений. Тому перше, що він зробив, це попросив телефон та зателефонував дружині. Треба було негайно доповісти про подію командуванню частини, а напам’ять він знав лише номер коханої.
Щось приховати від неї було неможливо. Адже вона мала вийти на зв’язок із керівним складом Романа і в подробицях розповісти про те, що сталося. Звичайно, від почутого її голос почав тремтіти. Жінка нервувала, якийсь час не могла зосередитись, постійно щось перепитувала. Але зрозумівши, що з чоловіком все добре, знайшла в собі сили заспокоїтись і, згодом, точно передала в частину почуту інформацію.
З трьох членів екіпажу Мі-8, збитого в березні Миколаївської області, зараз на лікуванні перебуває лише другий пілот. Решта, у тому числі і Роман, – у строю! Він і надалі зосереджений на виконанні нових бойових завдань. І для того, щоб це робити ефективніше, офіцер сподівається на якнайшвидше отримання сучасної техніки.
Потрібна модернізована техніка
– Вся наша ескадрилья – це досить вмотивована, навчена та потужна бойова одиниця. У всіх за плечима сотні годин нальоту та шалене бажання знищувати ворога. Але найкраще це робити на модернізованих літальних апаратах. Добре було б, щоб вони були оснащені обладнанням, яке б, наприклад, дозволяло побачити момент пуску ворожих ракет по вертольоту та залежно від обставин швидко приймати рішення щодо застосування озброєння, маневру чи ухилення, – поділився власними думками Роман.
З охорони президента у льотчики
У дитинстві він серйозно займався футболом на позиції воротаря. Згодом навчався у технікумі харчових технологій, проходив термінову службу в Роті почесної варти елітного Президентського полку, беручи участь в урочистостях з нагоди державних свят, церемоніях зустрічі високопосадовців іноземних держав та забезпечуючи проведення військових парадів. Саме під час одного з таких парадів, за участю військової авіації, Роман підняв очі до неба, і не відриваючи погляду, спостерігаючи за тим, як кружляли та виконували фігури вищого пілотажу льотчики-майстри. Він так захопився, що врешті-решт вирішив стати військовим льотчиком.
Після термінової служби Роман чотири роки навчався у Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Згодом служив у Криму, 2014 року виводив звідти авіаційну техніку з-під російського удару, перевозив вантажі до району АТО. За роки своєї військової служби офіцер налітав сотні годин і опанував багато типів вертольотів, серед яких Мі-8, Мі-14, Ка-27, Ка-226.
Нині ж у житті нове важке випробування – безжальна війна, що вже залишила свої рубці на тілі Романа. А ще він має велике бажання знищувати ворога, повернутися додому з Перемогою, обійняти дружину та семирічного сина і зробити все можливе, щоб не окупанти, а українці вирішували, в якій країні їм жити і яку країну будувати. І щоб реалізувати цю мрію, вон за ціною не постоїть!
Автор В’ячеслав ДІОРДІЄВ
На знімку: військовий авіатор Роман. Фото автора
Читайте також:
- Поранений танкіст із одеської мехбригади проповз 6 кілометрів, щоб дістатися своїх
- Відразу 5 членів однієї одеської родини захищають Україну
